— Тобі треба було залишитися вдома! — рубанув Влад.

«Я ж казав» не було проговорено, але немов пульсувало у тому його мовчанні.

— Зато точно не нудно день провела, — пирхнула Вася, не здаючись, хоча сама у сон провалювалася, не могла втримати реальність.

Щоправда, про це лікар попереджав таки.

— Спи, — помітив то і Яструб. Влаштував її голову у себе у згині ліктя.

А Василина вже не мала сил опиратися.

Таки заснула. Ще й так міцно, що навіть проспала, як вони додому добралися. Прокинулася, коли Влад, здається, збирався її нести в будинок, немов малу дитину.

Але не це її спантеличило та скинуло, направду. Вчепилася в його руку, можливо, навіть подряпавши!

— Що таке, жадана моя? — напружився Влад, намов очікував, що їй боляче.

Але ж ні! Все якраз було навпаки!

— Світло, Владе! Я… бачу світло! Погано ще, геть нечітко. Але щось є… І тіні! — геть не маючи ані різкості, ані спроможності ту навести, все ж щиро зраділа Василина, вчепившись у чоловіка.

Подивилася… ну, «на нього» — не сказати, бо на місці Яструба в її очах все ще була суцільна темна пляма. Най і рухома. Та все ж… чомусь уявила його обличчя. Таке, яким так недовго ж бачила.

І аж губу закусила, не наважуючись до кінця повірити. Виходить, вже навіть звикла до сліпоти.

А от він, здається, з деяким полегшенням видихнув.

— Добре… Трохи таки цей лікар ще поживе, медова моя, — прошепотів їй на вухо Яструб, притиснувши до себе з усієї сили.

Ну, вона сподівалася, що то він жартує на радощах.

— Ось записи. Скинули. Якість не мега, та все ж. Плюс, наші хлопці вже з цим попрацювали, щоб трохи покращити, — Арсен заглянув в кабінет, кивнувши головою на ноут.

Вочевидь, натякав, щоб Яструб перевірив.

— Дякую. Ти дивився? — Влад підійняв голову від паперів, що сьогодні йому Валік передав.

Перейшов сюди, коли Василина знову заснула у спальні після вечері. Таки для неї сьогодні виявилося забагато подій, вочевидь. Він вирішив дати їй спокій та зайнявся справами. Бо треба ж таки вирішувати й поточні завдання, а то геть захопився особистим.

— Так, — відгукнувся помічник, все ще стовбичачи на порозі. — Але ж тут у чому біда — ніякого злому чи проникнення не було. То лікарня, а не банк, який закривають на ніч. Тут кожен може прийти хоч і о першій ночі… Хоча, ніхто зараз взагалі не певен, що то вночі було. Може, й зранку, коли міняються зміни й метушня, — Арсен роздратовано клацнув язиком. А потім достав сигарету та прийнявся стукати по кишенях, шукаючи запальничку.

— Тримай, — Влад встав та кинув другу зі стола свою.

— Дякую. Так ось, — прикуривши, провадив далі Арсен. — Я запросив у лікаря ще й запис камер з поверху. Воно, звісно, не ідеально перекриває весь простір. Та все ж, буде з чим порівняти. Раптом, щось знайдемо, — видихнув він дим. — Але поки ми його ще не отримали, — розвів друг руками.

— Добре, — Влад підійшов, теж прикуривши. — Тоді я передивлюся, коли буде й той запис. Що по тому цирку у центрі? — теж видихнув дим, відчуваючи звичну та приємну гіркоту у горлі.

Налаштовувало на роботу, притискаючи до нігтя роздратування. Йому був потрібен контроль. І поки поруч не було Василини — це навіть працювало.

— Все скидається реально на випадковість, — хмикнув Арсен. — У сусідньому коридорі хлопці святкували заручини одного з них. Замовили сюрприз, так би мовити. Навіть попередили наших, тому охорона й пропустила, звісно, все перевіривши. Схоже, просто повернули не туди.

— Ок, — Влад зробив нову затяжку, прийнявши цю інформацію.

Ситуація дебільна. Можливо, в інший день — навіть посміявся б з цього. Але сьогодні… щось всередині муляло. Щось смикало. Можливо, звісно, проблема просто в тому, що ця накладка сталася, коли його княгиня була поруч.

Влад геть не хотів, щоб хтось дійсно усвідомив, наскільки вона для нього неоціненною стала. От і наклалося на фоні підозр лікаря про проникнення та спробу викрадення інформації? Інтуїція працює?

Чи Яструб просто параноїком стає? В принципі, більш-менш адекватно оцінюючи ступінь триндеця, в який його затягувало, немов у пекуче провалля в пекло, — не міг виключити й цей варіант. Та все ж волів все зважити та оцінити найменші, найхимерніші ризики.

Вона удала, ніби спить. Не уявляла, чи повірив Яструб, та наразі не була готова до розмов… Чи навіть до сексу.

Можливо, Влад це зрозумів. А може, й сам вважав, що їй відпочинок потрібен після всього, що за день сталося.

Але, як тільки влаштувався поруч, згріб її в міцні обійми та притяг до себе на плече. Ясно. Ніхто не повірив у її «сон».

Вона ж досі не звикла, до його присутності поруч під час сну. Василина до цього ні з ким не спала, якщо про відпочинок мову вести. Яструб же не питав. Підгрібав під себе кожен раз так, немов підозрював, що уночі вона кудись зникне.

Але її скидання від кожного його руху помітив. Довелося пояснювати, це наче нічим легенді не суперечило.

— Розумію, — хмикнув на те Влад. — І я не звик. Але є дивне відчуття, що тебе — як найдорожчу коштовність берегти варто. Щоб не зникла вночі, — немов жартуючи, розсміявся. — Тому й тримаю.

От тільки не була Вася певна, що жартував. А вираз очей не бачила ж.

Диви, який проникливий! Направду, це більше насторожувало.

Зараз від Яструба пахло сигаретним димом, його гострим парфумом та теплим, пряним присмаком шкіри чоловіка. Неочікувано це принесло Василині спокій, якого вона не знала останні кілька годин.

Та все ж, це було новим. Він не намагався занурити її в пристрасть наразі. Ні. Просто огортав міццю та підтримкою.

— Ти як, жадана моя? — поцікавився Влад, намотуючи її волосся собі на пальці.

Вона ж подумала, що варто попросити ще якогось бальзаму чи маску купити. Хоча Влад вже забезпечив її якимось доглядом, просила раніше. Цей клятий блонд надто сушив, волосся плуталося. Інколи кортіло просто відрізати довжину, стільки догляду то тепер вимагало!

— Це… виснажливо, — визнала тихо, поклавши долоню йому на щоку.

Провела по вилицях, по спинці носа, по бровах. Влад не заважав. Вона так кожен вечір робила. Вивчала пальцями його риси. Пробувала зіставити з тим образом, що відбився у памʼяті.

— Крапельниця? — припустив він, коли її пальці ковзнули по його губах. Обійняв Васю ще міцніше.

— Ні… надія, — ледь чутно видихнула, не відкриваючи очей та водячи пальцями по його обличчю. — Що, як зір не повернеться повністю? Так і залишиться лише світлими плямами? — тільки тут, в повній тиші його дихання, чомусь наважилася дати цим страхам оформитися словами. — Якщо це — максимум, який можна витиснути навіть цими ліками?

Дуже дивно, що вона могла довірити свої страхи та відчай лише тому, кому ж взагалі не мала довіряти по суті! Але, витративши останні кілька годин на те, що навпомацки намагалася зрозуміти, що ж саме їй всунув Нікіта, бо очі геть не стали працювати краще. А потім ще й гарячково вигадувала, куди сховати… Після всього цього, мабуть, трохи впала у відчай.

— Яка різниця? Ти моя. Бачиш ти своїми очима, чи довіряєш моїм — це нічого не змінить, — знизав плечима Влад настільки… твердо та впевнено!

Що вона навіть зависла на мить, отетерівши. Натурально піймала думку: «а, дійсно?!»

І це також не було притаманне Василині зазвичай.

Як у співробітнику Управління, у ній віталися швидка адаптивність, стійкість та незмінна готовність підлаштовуватися й досягати мету за будь-яких умов. Не звертаючи увагу на ціну. І Василина завжди намагалася відповідати цим вимогам. Навіть отримавши цю бісову травму.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍Проте зараз у ній щось немов надломилося після цього важкого та надто насиченого дня. Зміна веселощів, ейфорії, ревнощів та неочікуваних сподівань — вичавили до донця. І вона відчувала незвичну потребу у підтримці.