— Ти забув, що ми бачили тебе з нею?! В тому грьобаному центрі?! Вона була з тобою! Куди ти її дів?! Якщо ти хоч пальцем зачепив… — здається, чоловік почав закипати.

Влад скинув брову.

— Зі мною на зустрічі була Княгиня. Сліпа ворожка, яка знається на рунах, картах, і такому іншому. Не те щоб я вірив у магію, звісно, — усмішка стала кривою. — Але… Вона хороший психолог, якщо ви розумієте, про що я, — Влад зробив багатозначний вигляд. — Дуже вигідно мати таку людину на бізнес-зустрічах. Особливо, коли люди не розуміють, що складають їх психологічний портрет, — він витяг сигарету з зубів і таки трохи глузливо постукав себе пальцем по скроні. Як ледь насміхаючись над цим силовиком.

— Де вона, бляха?! — рикнув цей… Нікіта, здається, спробувавши нависнути над ним із загрозою.

Не те щоб йому те вдалося. Він трохи поступався ростом Яструбу.

— Звідки я знаю? В колодязі дивилися? — поцікавився, все ж таки трохи саркастично.

Силовик аж зашипів, скрививши страхітливу гримасу. Ніби збирався на нього кинутися… Бо вони таки дивилися там, ага. І навіть зондували… Хрін зна, може, підозрюючи, що він приховав тіло у воді.

Довбні.

— Ти сам чудово це бачив! То де наша співробітниця?! — рявкнув цей Нікіта, заводячись не на жарт.

Хай там як, а Влад не міг не визнати, що вони дуже старалися врятувати напарницю від «злого та страшного» Яструба. І це трохи додавало їм бонусів в його очах.

— Слухайте, давайте серйозно: гадки не маю, про що ви, — пирхнув він, спостерігаючи, як у хол впевнено входять його адвокати. От і чудово. — Вона — людина вільна, а я, що б ви там собі не вигадали, не маю звички когось захоплювати чи утримувати силою. Доказів чому ви так і не знайшли, чи не так? — розвів Влад руками. — Ми приїхали після лікарні, бо я допоміг їй вийти на лікаря, поспілкувалися, обговоривши враження від зустрічі, і вона поїхала.

— Куди?! — з підозрою примружився Нікіта.

— Гадки не маю де вона живе, — і це ж чиста правда! Хіба він встиг те у Василини вияснити? Ні! Він взагалі ні фіга ще дізнатися не встиг!

Але він в цілому намагався дотримуватися максимально істини.

— Взагалі не розумію, якщо то ваша співробітниця, чому ви мене питаєте, де вона? Хіба вона б не побігла до вас відразу? Чи у вас немає звʼязку? Можливо, ви взагалі переплутали? — скинув він брову… взагалі без іронії, ага. — І то просто хтось, хто дуже схожий на вашу… Як ви сказали, перепрошую? Василину, чи не так? — ну так стібався. Але гл-и-и-боко в душі.

І агент вже було знов сунувся до нього, схоже, вловивши знущання. По цимбалах вже! Бо йому, бляха, просто життєво необхідно була хоч якась розрада!

— Ви не мали права влаштовувати таке в будинку нашого клієнта, — немов також відчувши цей настрій, перед ним виріс адвокат. Здається, геть не спантеличений тим, що його витягли з ліжка о пʼятій ранку.

Власне, за це Влад їм й платив. Ще й чимало. От хай і розгрібають. «Чимшвидше!» — очима на це другому юристу натякнув.

Бо його вже задовбало стирчати тут! У нього купа справ і питань до своєї княгині.

І ще одна крапельниця за розкладом. Яструб точно не збирався дозволити всім цім довбаним обшукам та її прихованим таємницям порушити план лікування княгині!

— О-хрі-ні-ти!

Вона аж здригнулася. Ти ба, не очікувала хіба?! Чи просто надто напружена після всього, що впало на неї за цю добу? Але оце гарчання з боку Влада…

Він немов це єдине слово крізь зуби з такою силою проштовхнув, що саме повітря в кімнаті неначе стало важким та густим. Впало на плечі нервовим передчуттям.

Вона його відчула ще раніше, як би дико то не звучало. Вловила вібрацію, варто було Яструбу в коридор зайти. Реально могла його кроки вирізнити поміж всіх інших.

Та все одно не встигла підготуватися.

Майже неможливо зараз в легені кисень втягти від тієї напруги, що накрила простір між ними. А Вася навіть не може нормально на нього глянути. Хоча за ці пару годин неначе трохи видихнула.

Чи то просто намагалася переконати себе? Але ж, попри все, не збиралася ні на йоту відступати у власних позиціях!

— Так подобається моя нова зачіска? — заломила брову, примружившись при тому.

— Ошалів просто, — процідив Влад все ще таким тоном, ніби йому щелепи заціпило. — На честь чого такі перетворення, моя люба. Можу поцікавитися?!

— Чи не ти хотів відповідей та правди про мене? — ну, може, зовсім трохи огризнулася. — Ну ось, я така…

Не те щоб сама могла адекватно оцінити результат наразі, але їй точно стало легше: волосся не плуталося, та й весело оточувало обличчя… лоскотало щоки, принаймні.

Майстер, якого запросила Женя, сказав, що зупинився на подовженому каре. Ну й колір… він точно став куди ближчим до її справжнього. Що прямо таки якусь розраду подарувало.

Та чи про це наразі варто розмовляти? З одного боку: він хотів знати більше про неї справжню? Ну так ось! Та з іншого…

Все якось не так складалося. Не про те вони говорили й не так! І це породжувало внутрішнє відчуття якогось гіркого надлому! Ще більше підсилювало напругу. Горло немов перекривало тугою грудкою.

Їй кортіло схопитися зі стільця та кинутися до нього! Обійняти, обмацати, щоб впевнитися, що неушкоджений, бо роздивитися деталей не могла. Розпитати б, як і що там було… Та чи саме це вона має робити, як за розумом? НЕ знала…

«Він по інший бік. Хіба забула?»

Тож, замість цього обидва наїжачилися та готові були вогнем дихати, здавалося. Та ще й було відчуття, що занадто багато інших людей навколо. Вона точно бачила якісь силуети…

Влад у цей момент глянув на неї, Вася точно напрямок погляду не могла переплутати, і взагалі вилаявся ледь чутно!

— Що з твоїми очима, княгиня?! — рикнув він хмуро, діставши сигарети.

— З вечора стає гірше. Плюс, є підозра, що вона майже не спала… зачіску корегувала, — швидко відзвітував Арсен, допоки вона й рота не встигла відкрити.

І це її остаточно збісило на загальному нервовому тлі!

— Триндець! Ти ж казав, що твоя задача — мене охороняти, а не шпигувати, нє? — пирхнула роздратовано Василина, трохи по-дитячому.

Та ледь повернула голову в напрямку голосу охоронця. Відкривати очі ще й на нього поки не наважилася.

— Так я й охороняю. Від твоєї ж рвучкості у першу чергу, княгиня, — видав Арсен. — Немов би ти зізналася сама, — важко було зрозуміти, чи він хоч трохи відчуває докори сумління. Але щось таки у голосі натякало на…

— Пропустіть! — а от голос лікаря вона точно не очікувала почути. — Що ви влаштували?! Їй взагалі нервувати не можна! Ніяких стресів! Ви мені весь курс лікування зламаєте!

— Не з нашим життя, док, — хмикнув Влад, проте якось геть не весело. — У нас без стресу не буває, вже вибачайте, — він рушив нарешті з місця та пройшов чи не впритул до неї. — Але ми будемо дуже старатися, — немов пообіцяв.

А Вася відчула, як гаряча, суха долоня Влада опустилася на її потилицю. Пальці обхопили шию у якомусь збіса власницькому, жадібному жесті! Він не питав, просто брав. Ніби вважав, що має право кермувати її життям та самою Василиною. І це таки бісило!

Але, попри все роздратування та незгоду, у неї відібрало мову на мить та щось стиснулося у грудях до задухи!

— Ставте крапельницю, не варто відкладати, — розпорядився тим часом Яструб, трохи потягнувши її вверх, немов натякаючи, що краще лягти на ліжко.

Все було геть не так, як він планував чи хотів би.

Дідько! І це ні на дещицю не допомагало вгамувати роздратування Яструба! Воно ніби тільки зростало.

Звісно, він тримав те під контролем. Зараз точно не місце та не час, аби вибухати! Не посеред купи народу.

Влад відкрив вікно на провітрювання та запалив нову сигарету, не виходячи з кімнати. Хай там що, а він точно не збирався зараз залишати свою княгиню наодинці!

Бляха! Та він навіть Тимура й Женю ще не бачив, коли приїхав… Трохи не чемно, авжеж. Та йому було не до правил ввічливості в той момент! Тож просто нахабно скористався тим, що господарі були зайняті з сином, який народився нещодавно… Звелівши охороні поки не пускати в кімнату нікого… з міркувань умов лікування Василини.