— Дивись. Ось, — Влад зупинив запис з камер клініки та вказав Арсену пальцем на екран, де якраз завмер у русі той тип. — Майже впевнений, що це — той курʼєр, який торт привіз. Один з них. Той, що княгиню притримав, коли перепнулася, — пояснив свою здогадку другу, який не коментував ту сварку. Але дивився немов з іронією.
Влад стиснув зуби, подумавши про кохану. Від ноти, на якій закінчилася їхня розмова, було гидко всередині. Бляха! Він точно не хотів ані ламати характер цієї жінки, ані засувати її кудись у комору. Ба більше, Влад чудово розумів те, що спонукало її сперечатися та огризатися. Вона була бійцем до кінчиків своїх нігтів… які навіть бувши сліпою, просила його допомогти їй обрізати. Щоб не заважали, раптом що.
Він її чудово розумів, дідько!
Саме тому, мабуть, і відчував зараз цей гидотний присмак у роті.
Але так само чудово він розумів, що просто не може собі дозволити ризикувати цією жінкою! Вона стала неоціненною!
Скарбом, який він ніколи не шукав, але тепер, отримавши, ні за що у світі не зумів би відмовитися!
А саме через цей її характер, Василина однозначно весь час буде ризикувати, навіть не задумуючись. І хоч Яструб розумів, що не планує все життя провести у стані конфронтації з нею, та й не витримає просто — поки не розробив стратегію. Для цього він потребував часу. А його увага наразі й так розривалася між новими проблемами з боку Валіка та ось цією метушнею навколо ж Василини, якраз! І це напружувало!
Він вже був певен, що вона під ударом. І найперше Яструб має тут розібратися та владнати. Миритися з княгинею він буде потім. Як і розробляти варіант дій, який таки трохи потішить її гордість.
В тому, що зуміє все залагодити, навіть тіні сумніву не мав.
— Зараз. Не певен, але, можливо, ти й маєш рацію, — не здогадуючись про думки Влада, Арсен перемотував запис на прискоренні, поки на моніторі не зʼявилися записи з лобі бізнес-центру. — Ось! Зараз вони входять… Цей? — запитав, спостерігаючи за рухом. Та Влад не встиг відповісти.
В цей момент у прочинені двері кабінету постукали та на порозі застиг один з охоронців.
— Вибачте, босе, — звернувся він до Арсена, коли вони обидва скинули голову. — Я вчора забув, бо мав відігнати машини на техогляд. Але ось, — хлопець підійшов та поклав щось на стіл. — Прибиральники вчора знайшли на підлозі, не знали, куди подіти. Віддали мені. Не прослушка наче. Якась флешка, схоже, — додав він, коли й Влад, і Арсен з подивом поглянули на предмет.
23
Тієї граної флешки ніде не було! Василина облазила всю цю довбану величезну кімнату! От навіщо Владу були такі простори, запитання?!
Вона тяжко опустилася на пʼяти, всівшись на підлозі гардероба.
Серце напружено билося в грудях, а пульс тарабанів у голові, оглушаючи її. І страх, до якого таки не звикла, звився у животі холодним, напруженим, пульсуючим вузлом.
Вона загубила те, що передав Нікіта. І навіть не дізналася, що там було! Це довбаний провал! Повний!
Тяжко видихнувши, вона потерла очі. Голова вже боліла від перенапруження. Але ж вибору не було. Можливо, Василина таки щось пропустила? І варто ще раз перевірити…
Вона нахилилася, заглядаючи під нижні полиці, де стояло взуття, підсвічуючи собі ліхтариком на телефоні. Хоч для чогось це наворочене диво техніки придатне… і так на тому зосередилася, що запізно почула кроки Влада у коридорі. Встигла тільки випрямитися, так і сидячи на підлозі, коли двері прочинилися.
Яструб завмер на порозі, здається, уважно роздивляючись її. Це було якось так нетипово, що вона просто завмерла, скинувши до нього обличчя знизу-вверх, намагаючись розібратися.
Влад тим часом дістав сигарету та затиснув губами. А потім якось повільно клацнув запальничкою і глибоко затягнувся у повній тиші.
Вона не бачила точно виразу його обличчя, надто перенапружила очі, мабуть, аж сльози виступили.
І тільки після того, як видихнув дим повним ротом, ще більше ускладнивши їй огляд на своє обличчя, чоловік наблизився.
— Щось загубила… княгиня? — поцікавився Влад.
І… Василині навіть питати не треба було.
Аж здригнулася від цього тону! Неначе крижані кристали ввіпʼялися у шкіру, боляче поранивши.
Цей тон!.. Цей бісів тон! Тільки за нього можна було б зненавидіти!
Якби її при тому стрілами провини не простромило.
Та Василина сильніше випростала спину, не дозволяючи собі навіть погляд сховати, най і погано вже бачила деталі від втоми та пульсуючого головного болю у скронях.
— Вочевидь те, що ти вже знайшов, Владе, — змусила себе піднятися, спершись на полиці. Най не зрівнятися з ним ростом, але хоч якось.
Їй було до біса лячно зараз! Але вона точно не збиралася йому цього демонструвати! Хоч і відчула раптом пустоту, що ошелешувала.
Лише від того, що зараз не відчувала тієї підтримки від цього чоловіка, до якої вже базово звикла, як виявилося.
Навпаки, у цей момент він промовив оту єдину фразу до неї так… немов вирвав її серце з грудей та затис у свої долоні, роздивляючись з презирливою цікавістю.
Ще й наново видихнувши дим сигарети поверху.
– І хто ж ти насправді, моя княгиня? — простягнув він з колючою, крижаною іронією, роздивляючись її так, немов мураху під мікроскопом.
Це не було приємно. Це було лячно!
Влад же випустив з рота нову хмарку сигаретного диму. А потім дістав пачку, витяг нову сигарету та… прикурив від недопалка, який у зубах тримав. Так і дивлячись в упор на Василину.
Кинув недопалок кудись на комоді. Можливо, там була попільничка?
У неї від цих його дій аж в животі все закрижаніло від страху, чомусь. Геть інша людина! Чоловік, яким вона його біля себе ніколи не бачила, най і зараз не дуже то добре мала змогу очима користуватися.
Але саме той, про якого стільки років у звітах читала.
— Що було на тій граній флешці? — замість цього запитала вона, вперто виставивши вперед підборіддя.
Наскільки б зараз Василина не стереглася Влада, який лише годину тому змушував її стогнати від насолоди та погрожував самим тільки коханням, вона не збиралася ламатися. Навіть попри пекучий біль у грудях.
Не зараз ще.
Але… вона була надто дорослою, аби вірити в казки, хіба ні?
— На твоєму місці, я б не ставив зайвих питань та відповідав на мої, — саркастично цокнув Влад язиком.
— Ти не на моєму місці, — відрізала вона, ще сильніше випроставши спину.
– І то правда, княгиня! — реготнув чомусь Яструб так, що майже шкіру їй зранив цим сміхом.
Вона не знала, що від почуттів буває настільки боляче, дідько!
— То що там було? — вперто повторила, намагаючись тримати й голос, і обличчя.
Яструб скинув брову настільки виразно, що навіть вона це вловила. Знову затягнувся.
— Ці-ка-во, — простягнув він те, що зазвичай вона говорила.
Його голос все ще здирав їй шкіру над хребтом. От правда.
— Мені теж цікаво. Бо я так і не дізналася, чи то взагалі флешка, — вона схрестила руки на грудях, просто щоб приховати, що вони трясуться.
— Тобто, ти хочеш мене переконати, що не знаєш, що там було? — Влад видихнув в її бік сигаретний дим.
А вона аж пирхнула. Хоча, може, то істерика.
— Ти при собі?! Я навіть не бачила нічого адекватно до сьогодні! І це не мої вигадки, бляха! — кинула в його бік дійсно обурено, притупнувши ногою.
Не мала права зараз злякатися. Яструб цінує силу волі — це знала точно.
— Хіба ти й лікарю своєму не віриш?! — поцікавилася натомість.
Яструб промовчав.
– І де б я перевірила? У мене якась техніка була, чи що?! — вона аж очі закотила, їй-бо! Роздратовано видихнула.
Він перевів на мить погляд кудись за її спину. Можливо, на ноутбук, який лежав на ліжку вимкненим. При цьому Влад продовжував стояти впритул, нависаючи над нею всією своєю міццю.
— Але ти геть вправно підскочила до того типа, який ту флешку тобі й передав, чи не так, княгиня? — не те щоб по його голосу можна було впевнитися, що вона переконала Влада.
