— У мене зустріч тут, — він буквально карбував слова. Ті можна було виймати з її тіла, немов дротики. — Я не можу поїхати, залишивши Демона, якщо те, що ти говориш — правда. Я не зраджую своїх партнерів, — бляха! Васю немов вдарили.

Їй не мало бути боляче. Бо вона його теж не зраджувала! Ані на краплину!

— Вас обох НЕ мало бути тут, дідько! — рикнула вона натомість, розпалюючи в собі обурення, аби тільки не зламатися.

Влад поважає силу. І вона здатна довести, що й не думала його зраджувати! Ніколи!

— Якщо він вже там — тобі туди соватися марно! Зараз з тим нічого не вдієш. Але не він їхня мета! А от для тебе це може стати катастрофічним, бо вони тільки й шукають, де до тебе причепитися! — міцніше стиснувши його кулак, знову почала благати. Можливо, трохи піддаючись власній паніці.

Потягнула його, змушуючи нахилитися ближче до себе, вже нічим не гребуючи. Влад немов з каменю витесаний був. І піддавався з таким опором, що вона ледь скрегіт тієї брили не чула, їй-бо!

— Будь ласка, коханий. Поїхали звідси! Витягнеш Демона потім, я допоможу. Та й ти зі своїми юристами сам вправний. Але зараз…

— Гей, ви! Ану всі завмерли! Інакше ми стріляємо! Руки на машини та не ворушитися! — раптом, перервавши її, прозвучав різкий наказ з боку території СТО.

Влад застиг, вхопивши її за плече та ніби ще більше затуливши собою. Та Василина не збиралася ховатися! Не зараз, трясця!

Тим більше голос агента не був їй знайомим, тож…

— В чому, власне, справа, чоловіче? — хмикнув Арсен доволі спокійно. — Ми не знали, що тут щось відбувається. Ви б поставили пост якийсь, що сюди їхати не можна, чи що. Нам просто треба…

— Замовкнув і руки на авто! — рявкнув агент, якого їй все ще не було видно.

Стиснувши пальці Влада, немов намагаючись його впевнити, що вона розуміє свої дії, Вася прослизнула на вулицю. Хоч і довелося для того посунути його боком. Влад не те щоб був цим задоволений. Трясця! Здавалося, він готовий спопелити її поглядом!

Але й влаштовувати боротьбу саме зараз — було б дуже не розумно. І він те сам знав. Проте це не завадило йому обхопити її за пояс та міцно притиснути до себе.

— Княгиня, бляха! — прошипів Влад дуже…. дуже роздратовано! Та розвернувся разом із нею.

— Перепрошую, — Вася змусила очі сфокусуватися на агенті, якого не дуже чітко бачила.

Дідько! Найменше хвилювання — і зір підводив капітально! Але вона таки була певна, що його не знала. Тому… можливо, і він не в курсі, хто вона. Головне, щоб Влад зараз не втручався.

Чоловік, здалося, трохи розгубився, побачивши тут жінку. Він був один…. можливо, охороняв ворота. І, скидалося на те, що нормально так нервував, тримаючи на прицілі більше як семеро людей.

Всі інші мовчали та не рухалися, вочевидь, чекаючи розпоряджень від Влада.

— Це все величезне непорозуміння! Це моя провина, що ми тут зупинилися! — вона взяла й скинула руку, щоб точно до себе привернути максимум уваги. — Я вагітна. І мене почало нудити. От ми й змушені були всі зупинитися. Розумієте? Дуже не хотілося заляпатися самій чи салон… — вона зробила максимально відкритий, але при тому й трохи втомлено-нещасний вираз обличчя. — А мені ще на конференції з доповіддю виступати. Власне, туди ми і їхали зараз з командою. Поспішаємо. Думали трохи затори обʼїхати по цих провулках… Але тут я лише більше захиталася. Цей клятий токсикоз, розумієте? — і вона так посміхнулася, ніби якийсь мужик під два метри зростом дійсно міг зрозуміти, що відчуває вагітна.

Хоча, пропрацювавши з ними купу часу, таки знала, що сильних чоловіків подібна до цього слабкість жінки — може легко збити з пантелику! Тому й обрала саме цей варіант.

Рука Влад ній у ту мить стиснулася до неможливого… а потім раптово захват ослаб! Ні, він не відпустив її. Але тепер тримав, пригорнувши до себе якось навіть… бережно?! Якого лисого?! З ним що?!

Але вона зараз дійсно не мала на це часу та резерву. Потім розбереться.

— Оу… — агент натурально розгубився. Вгадала! — Так, звісно. Перепрошую. Тут зараз спецоперація СБУ. Вам не варто їхати цим шляхом. Краще розвернутися та проїхати там, — хлопець вказав напрямок позаду них.

— О, так! Звісно! Дякую! Ми вже їдемо! — вона посунулася назад, чіпляючись за руку Влада, який трохи отетерів, але не влазив, за що вона була щиро вдячна. — Мені ще на виступ треба встигнути, — «нагадала» вона, рукою показуючи, щоб їхні хлопці хутко розсілися по авто.

І сама розвернулася до салону, потягнувши за собою Влада. Їм вдалося! Неймовірно! Їм…

— Вася?!.. — з-за спини пролунав непевний, розгублений вигук аж надто знайомим голосом.

— Вася! — хтось… з голосом Нікіти, точно до них наближався. — Чекайте! Всім завмерти, бл*! Не рухатися! Вася!

Бляха. Залишалося молитися, що він сам вийшов на вулицю, а не вивів весь спецзагін.

— Ви помилилися, агенте. Це — моя вагітна дружина, — Влад відрізав різким, жорстким тоном, обхопивши та закривши її собою з усіх боків, здалося. І захочеш, не розбереш, хто тут. — Ніякого Василя тут немає! — додав так, що всі навколо зглитнули, здалося.

— Ти! Ти, бляха! — аж гаркнув її колишній напарник, немов від ярості не міг дібрати слів. Він явно був накручений. — Я тебе зараз повʼяжу!..

Схоже, Нікіта впізнав Влада. Що й не дивно. Вони ж всі досліджували його справу багато років.

Але Яструб тримав її так, що Вася аніяк не могла розвернутися. Та й сама розуміла — не варто. Дійсно не варто.

— Серйозно, агенте? — пирхнув Влад, глянувши через плече. — Давно з моїми адвокатами не спілкувалися? Скучили? Хіба я не маю права їздити шляхами нашого чудового міста, на податки якому я щороку виплачую чималу суму? — трясця! Їй ще варто було б повчитися у чоловіка такому рівню сарказму.

Тут дійсно мало що можна відповісти. Та й затримати його немає за що.

— Вася! — попри це, Нікіта сунувся до них, здається.

Ясна річ, Арсен та інші у ту ж мить «зімкнули ряди». Не нападали, о, ні! Тут всі точно знали, як варто поводитися, аби силовики не мали жодного шансу причепитися! Але й наблизитися до неї стало нереально.

Вона ж просто похитала головою, не обертаючись.

— Ні. Це мій вибір, — ледь чутно кинула, навіть не знаючи достеменно, чи він почує. Та мала це зробити, аби він не підставлявся. — Мені погано, — додала вже гучніше вона, «підвищуючи градус» і даруючи Владу додатковий важіль. — А ще виступ… Нам час їхати, коханий, — вона сама сіла в авто, як показуючи діями, що це її вибір.

— Як бачите, ви помилилися, — хмикнув Влад її колишньому напарнику.

Нікіта, на якого вона лише зараз змогла глянути крізь затоновані вікна авто, виглядав роз'ятреним до неможливого. Але, на щастя, він таки вибіг до них сам. Та й до авто більше ніхто не підходив.

Навіть той другий агент стояв у воріт, де й мав бути. Хоча і витріщався сюди, здається, намагаючись розібратися.

— Отже, це моя дружина, і вона погано почувається через токсикоз вагітних. Тож, вибачайте, але ми поспішаємо. Ваш колега вже підказав нам шлях. Дякуємо, — трохи таки знущаючись, Влад, однак, тримався досконалої лінії ввічливості.

До нього неможливо було причепитися. І Нікіта це також розумів, вона бачила то на обличчі друга. А в нього, скоріше за все, було не так багато людей, щоб всіх утримати. Бо й за парканом мало бути чимало народу.

І зараз він просто випромінював розпач. За що Вася відчувала гірку провину… Дідько! Її з усіх боків це кляте відчуття провини зараз стиснуло! Перед ними всіма!

— Як знайдете аргументи, приїжджайте. Самі. Поговоримо тет-а-тет, агенте, — хмикнув Влад, з якимось натяком глянувши на Нікіту.

Вона не була певна, що зрозуміла. А потім чоловік сів поруч з нею і закляпнув двері. Всі інший так само швидко завантажилися і вже за кілька митей вони здавали назад, вивертаючи на інший шлях.

Нікіта… не ворухнувся, дивлячись вслід їхнім автівкам. Але Вася не озиралася. Не розпалювала додаткове полумʼя у Владові.