Позаяк він дивився серйозно, насправді. Ще й на Яструба короткий погляд кинув. А Влад дивився на неї.

До того так, що коли Василина стрілася з ним очима, знову вже цілком знявши окуляри, у неї горло немов наждаком хтось зчесав! У грудях щось незвично стиснулося лещатами!

— Мені дуже подобається, наскільки збігається наш хід мислення, княгиня, — повільно простягнув Влад з таким схваленням, ніби вона курсант, який тільки-но успішно склав свій перший іспит, бляха!

Але найгірше було навіть не це. А те, що її від цього його зарозумілого схвалення — прошило шалим тріумфом! Неначе отримала все, чого тільки могла прагнути… І геть не через завдання Управління.

Твою ж дивізію, га!

— То як відділ економічних розслідувань докотився до того, аби під мене своїх співробітниць підкладати? — Яструб повернувся роздратованим.

Це було грубо. Та жорстко. Навіть попри те, що мала здогадки щодо причини.

Мабуть, поки його люди не змогли дізнатися все, що Влад від них вимагав. Або ж отримана інформація була недостатньою. Вона буквально відчувала, наскільки він незадоволений, хоча не звикла ще до всіх виразів обличчя Влада.

Цікаво. Вася навпомацки знала, як він хмуриться, як приховує напругу у мʼязах щелеп або затискає зуби. «Знала» пальцями і як Влад посміхається, і як вираз його обличчя змінюється від пожадливого бажання робити її своєю… А от очима поки не встигла побачити всі ці вирази чи їх завчити.

Але от зараз вона точно мала можливість вивчити його злість та роздратування.

Вони приїхали сюди годину тому. Стеження більше не було, мабуть, спрацювала ця їхня фішка, тож добралися без нових пригод. Квартира Влада… «одна з», як вона зрозуміла, знаходилася на верхньому поверсі новобудови. З вікон відкривався чудовий огляд на місто, і в нього навіть малася власна тераса, на яку можна було вийти з вітальні. Та зараз погода до того не схиляла, направду.

Влад відразу почав про щось розмовляти з помічниками у тій самій вітальні, яких вона також вперше «бачила». А її Арсен провів вглиб величезної квартири, бо Яструб нагадав про наказ лікаря відпочивати. І залишив у відкритій кухні.

— Тут має бути повний холодильник, все підготували, — повідомив охоронець, та сам це пішов перевіряти. — Поїж.

Але Вася підійшла до великого панорамного вікна, роздивляючись зимове місто. Потім Арсен пішов до боса, зробивши їй каву. А Вася залишилася тут. Все збиралася хоча б на диван сісти, та не могла відійти.

І ось Влад увірвався сюди! Напружений, шалений! Навколо аж повітря немов закручується у роздратовані клуби! Вихрами невдоволення його дужу постать окутує!

Та й попри те, що вона це розуміла, зачепило ось це дурне звинувачення. Отже, дійшли таки до початку розмови про головне? Окей, вона теж готова буцатися!

— Взагалі, такого завдання у мене не було, — саркастично пирхнула, заломила брову та схрестила руки на грудях.

— То… це твоя власна ініціатива в імʼя Управління? — саркастично хмикнув Влад, включивши собі приготування кави.

— Телепень! — обурено пирхнула Вася, і не думаючи в ступор впадати.

Так, можливо, він мав право сердитися за той обман… Але вона теж, може, більшого розуміння очікувала від чоловіка, який її «коханою» називав! І бути нестерпною — вміла так чудово, що могла б отримати за це медаль!

— Наскільки памʼятаю, саме ти був тим, хто притяг мене до себе додому та вклав в ліжко, — випрямила сильніше спину та підібгала губи. — Нікому з нас і в голову не приходило, що ти таке утнеш, — Вася глянула на нього з таким виразом, ніби дуже не схвалювала настільки необережну поведінку. — Я взагалі не могла зрозуміти, на хіба ти мене додому повіз, якщо чесно?! — стенала вона плечима. — План був просто попасти в оточення та зблизька спробувати поспостерігати за тобою… щоб зібрати більше інформації. Бо надійшли дані, що ти… — спробувала сформулювати це якось, міцно тримаючи власну чашку. — Трясця! Не знаю, маєш співчуття до білявок з важкою долею чи щось на кшталт, — втомлено закінчила, якщо чесно, таки вимотавшись.

Ще не відійшла після крапельниці. Сьогодні так і не зуміла після тієї поспати ж. Притисла очі, які все ж бачили краще.

Влад достав сигарету, але поки не поспішав підпалювати. Ковтнув кави. Покрутив у пальцях сигарету, посткуючи по пачці. І дуже прискіпливо дивився на Васю. На її останніх словах він якось роздратовано хмикнув.

— А якого біса ти під кулю тоді полізла, княгиня? — рикнув, взявши сигарету зубами. Але і зараз не підпалив. Памʼятав її докір в авто? — Що збиралася для себе тим виграти?!

— А що мені було дивитися, як тебе застрелять?! — не залишилася у боргу Вася. Палахнула на нього власним роздратуванням. — Я ж бачила траєкторію, а твої охоронці були собакою та кошеням зайняті!

— Твоїм кошеням, — кинув Яструб, трохи наблизившись.

Типу її у тому гармидері звинуватив?! Не те щоб Вася не доклалася, звісно. Та все ж!

А Влад зробив ковток, вийнявши так і не підпалену сигарету. Допив каву та відставив чашку на стіл.

— Та не був Йоль моїм тоді, я ж тобі казала! — рикнула. — Сам творив, що хотів!

— Я маю після всього вірити? — Влад так вигнув губи, немов його це дуже бавило.

Вася почала реально психувати. Він вже теж вмів у ній вже потрібні точки зачепити, щоб допекти.

— Так з чого б тобі мене рятувати було, якщо ти проти мене інформацію збирала? — скинув він брову, зробивши ще крок вперед.

— А на хіба ти мені мертвий був?! — аж рикнула Вася. — Це зовсім тупо, нє? Яке тоді розслідування та покарання?! І потім, ти виявився геть не… — вона замовкла, тільки зараз усвідомивши, що він вже майже впритул.

А сама Вася, не розуміючи того, щільно притиснулася спиною до холодильника, відступаючи від його роздратованої люті.

– І яким я виявився?! — гаркнув Влад напружено та глухо, спершись рукою з сигаретою на той самий холодильник вище голови Васі.

А іншою долонею обхопив її обличчя та шию. Немов змушував на нього дивитися. Хоча ж вона й так не зуміла б погляд відвести, мабуть. Ледь натиснув гарячими пальцями на чутливу шкіру.

Не стискає, не душить — ні! Наче всотує її пульс.

Й так тримає, що вона себе перед ним абсолютно беззахисною відчуває, попри всі навички та вміння.

Схопленою у пастку, з якої немає виходу!

— Геть не таким, як я уявляла собі… — хрипко видихнула вона, відчуваючи, як пучки його пальців потирають її підборіддя з легким, але збіса жадібним натиском!

— Гіршим?! — хмикнув сардонічно, скинувши брову. І так уважно в неї вдивляється!

Це було підступне питання.

Вона повільно хитнула головою, відчуваючи тиск його долоні та тверду опору холодильника позаду. Його тіло немов оточило її!

Взяв у полон — нікуди не подітися. І обоє ж бісяться: відчуває його злість, що немов бурлить під тонкою сорочкою в грудях. Своє роздратування — проковтнути у живіт не може, душить! Але ж при тому всьому — їх немов магнітом одне до одного тягне. Нічого з цим поробити не здатні! Наскільки б не були роздратовані!

— Не таким… кращим, — ледь видихнула, направду. Якось складно було це визнати, попри все.

Бо тоді має також признати, що помилялася… Раніше? Чи таки зараз?

— То за що ж ти мене наказувати збиралася, княгиня? — поцікавився рвучко, ледь притиснувши великим пальцем її нижню губу.

А вона стоїть і не може очі відвести! Чи не вперше має змогу роздивитися всі його риси, колір очей, якісь золотаві крапки навколо зіниці…

— Не памʼятаю… — видихнула. Аж насупила лоба, дійсно спробувавши пригадати.

Але в цей момент Влад різко та шумно видихнув.

— А й в пекло! — процідив крізь зуби та напав на її рот у пожадливому, жорсткому цілунку, стиснувши пальці!

Він був злим, це правда.

Нутрощі розривало від роздратування, ярості та люті, які так і не вляглися з учора. Загальна довбана та незрозуміла ситуація з новими невідомими гравцями — також не дуже допомагала тримати себе в руках.