Але єдине, що реально підірвало розум — ось це відчуття її поруч!
Дорвався, дідько! Він вперше цілував її більше ніж за добу!
І мав чесно зізнатися хоча б собі, що більше нічого наразі й не потребував. Охрініти встряг, звісно. Але вже навіть з тим змирився.
Життєва потреба: зацілувати, затрахати її рот своїми губами, язиком так, аби вона забула не тільки привід розслідування по ньому, а й власне імʼя та звання, бляха! Нічого, крім самого Влада не памʼятала вже ніколи!
Сигарета впала, розторощена його жменею, коли Влад обхопив кохану й іншою рукою. Стиснув її потилицю під коротшим тепер волоссям, потяг на себе!
На підлогу щось дзвінко рухнуло з плескотом… Її чашка кави, вочевидь, розбилася на друзки… Ну й грець з тим! Бо Василина тепер сама обхопила його шию руками та відповіла на цілунок так, ніби душу Влада випити намагалася…
Пусте прагнення, бо й так вже всі його нутрощі собою заповнила! Вени, легені, навіть мозок, хай йому грець!
Влад рикнув, буквально вгризаючись у її губи з усіма цими ярими, бурхливими поривами, сповненими геть не притаманних йому суперечностей! Підхопив її під сідниці, втискаючи свій пах між стегнами коханої… най й сповненої стількох сюрпризів, жінки!
— ТИ — моя! Я попереджав тебе, княгиня! — прогарчав так, немов перед цим проковтнув жменю битого скла. Голос був грубий, гострий, жорсткий. — І знову кажу! По цимбалах мені на СБУ, ваш відділ чи якісь там розслідування! Не знайдуть нічого. А ти — не повернешся, кохана. Не відпущу! — прикусивши її нижню губу, рикнув. — Зроблю так, що про тебе навіть згадка з тих довбаних архівів та відомостей щезне! Немає ніякого грьобаного капітана більше! Все. Лише моя жінка! — буквально втискав ці слова губами, зубами, ротом у її шию, залишаючи сліди цих ярих поцілунків-укусів.
Таки надто злий ще. Пригальмувати б. Взагалі самоконтроль втратив.
Тримає її, не розуміючи, ще регулює силу захвату пальців, чи вже переступив грань. Але від однієї думки, щоб відступити зараз — ще більше жадливою судомою кожен мʼяз зводить! Міцніше тримати, не дати й шансу зникнути…
А Василина застигла, хоч і не відштовхує, сама міцно чіпляється. Але і як закрижаніла вся у його руках.
— Але Влад… то все моє життя. Ти можеш уявити, скільки я до цього йшла і вклала зусиль?! Я не можу просто… зникнути, — хрипко та ледь чутно видихнула йому в рота.
Не менш обурено, ніж ото він їй ричав тільки що.
І Яструб застиг, вдивляючись в її очі, які тепер весь час впертими вогниками палали. А відчуття таке, немов за грудиною йому колючим дротом всі нутрощі обмотали, і стискають. Крушать легені, серце, ламають ребра…
– І як ти собі це уявляєш, кохана моя?! — процідив крізь зуби Влад.
В грудях повільно розгоралося полумʼя. Зле та трохи навіжене. Пропікало грудину, обвуглюючи кістки якоюсь дурною, злою образою, здавалося.
Контроль поруч з нею весь час був примарним. Наразі ж просто випаровувався від того, з якою силою його нерв бити почав!
— Що тебе Арсен на роботу в Управління зранку відвозитиме, де ти цілий день будеш імітувати проти мене справи, а потім вертатися і допомагати вже мені тут все прораховувати?! — рикнув. — Чи заарештуєш мене та будеш навідувати з кексами? — нависав над нею, втискав у той клятий холодильник.
Не дозволяв ні відступити, ні з оберемка його божевільного захвату вислизнути. Точно перегинав із силою, але зараз взагалі не міг те опанувати!
Але Василина була не слабкою, ото вже точно! І не скидалося, що буде від цього ламатися. Навпаки, войовничо скинула підборіддя та сама стиснула пальці, якими чіплялася за його плечі!
— Ні! Трясця! Ні!.. Але я… Я просто ще не знаю! — з якимось злим відчаєм крикнула вона, важко дихаючи.
І ляснула долонями йому по грудях. НЕ боляче зовсім. Не зло. Скоріше з відчаю та безпорадності перед всім тим, що між ними вибухало, намагаючись стати нездоланною перешкодою.
Вочевидь, і коханій груди рвало від усього, що зависло між ними тяжким вантажем.
Розумів її гордість та амбіції. Навіть захопитися міг тим, що таки чимало ж добилася власними силами та впертістю. Та й силою волі, якщо згадати її обмовки про бої, шлях від поліції до Управління. І явно непростий підйом службовими щаблями, як зважити, наскільки її зачіпає найменший закид в бік впливу зовнішності на просування. Так що дійсно міг зрозуміти.
Та й сам хіба особисто не настільки ж амбіційний та цілеспрямований?!
Вони збіса схожі, от у чому біда!
Це його пʼянить сильніше за будь-який алкоголь чи наркоту! Вабить у ній, бо вона йому відповідає силою характеру. Тим і спіймала на гачок, мабуть. Відчував це у своїй княгині… не дарма ж так кликати почав.
Але це ж і бісить! Бо знає, яким впертим сам може бути. І судячи з виразу очей Василини, а також з того, що не полохалася з ним сперечатися навіть тоді, коли ж точно була в позиції програшу — легко не вийде домовитися.
Чого ото тільки її підібгані губи варті, які тільки-но ж зацілував так, що припухли та червоніють на блідому обличчі. Наставив нових засмоктів на шиї… Знов підсвідомо намагався «привласнити» навіть на такому, фізичному, рівні?
Жодної адекватної думки в голові. Стоять, дивляться очі в очі, тяжко дихаючи. Між обличчями — сантиметри. А відчуття, ща настільки далекими одне від одного ще не були жодного разу.
Ще й ці нові проблеми… ніби всесвіт вирішив відразу всі грьобані складнощі йому на плечі скинути.
І… Як це, бляха, вирішити?!
Не впевнений в тому, що зараз дійсно здатен собою керувати й не нашкодить, не образить її різким словом так, що сам себе потім клясти буде, Влад різко відступив. Буквально примусив власні руки розтиснутися. Суглоби занили від спротиву, але…
— Ти мусиш щось поїсти, — рикнув, витягнувши нову сигарету. — І лягай вже, дідько, відпочинь!
Та пішов геть звідси, щоб хоч якось перевести дихання та пару випустити.
31
Сил нормально причинити двері ще вистачило. А ось тут ледь не вмазав кулаком по стіні! Врятувала тинькування… або його кісточки, лише наявність Арсена, який ніс охорону під дверима.
Тому Влад вилаявся крізь зуби та різко, рвучко підпалив сигарету. Шумно затягнувшись так, що аж в очах потемніло. Затримав дихання в грудях на кілька секунд, намагаючись нікотином випалити ту ярість та злість на неї, ту безпорадність, до якої взагалі ж не звик, трясця!
Сто років такого не відчував! Ніби знов над відкритими могилами стояв. Сестри… Потім батьків… І від одного тільки спомину — підкинуло зсередини таким сказом, що аж вилиці судомою звело! У скронях пульс почав відбивати шалений, злий ритм.
Ні хріна! Нікому він її не віддасть! Обламається все це довбане Управління!
— Бляха! — видихнув він нарешті дим відкритим ротом, коли у грудях пекти почало.
А потім переніс вагу тіла вперед та таки вперся кулаками у стіну, вдавлюючи кісточки у той клятий тиньк! Хоч так намагаючись скинути напругу! Прояснити відчуттям болю та тиску розум, який біснувався у затісному черепі, не бачачи поки виходу.
Бо як її в тому переконати — ось головна проблема! А не те гране СБУ!
Він міг просто закрити її, звісно. Тримати під цілковитим контролем… Нікуди не випускати. Міг… багато чого.
Але ж йому ця жінка потрібна, з усім її вогняним характером, з усіма гостротами та іронією, а не зламана бранка, дідько!
— Знаєш, ми коли молодими були… вважали, що коли написати імʼя своєї зазноби на сигареті та викурити ту — все пройде. Як рукою зніме, — ніби як в пустоту коридору кинув Арсен напруженим голосом. — Позбудешся її.
Сам дивився при тому також в бік.
І так то прозвучало… дико, що Яструб на нього вирячився, навіть трохи забувши, що між зубами сигарета продовжує жевріти. Очманіти!
— Ти зараз серйозно?! — прохрипів він голосом, яким можна було б метал шліфувати, здавалося. Оце так докурився, курво! — Ти мені ще зараз скажи, що реально в усі ці карти, відьомство та іншу маячню повірив раптом?!
