— А-а-а! Грані аспиди!

Удар був відчутним, та він вправно зреагував… Руки схлюпнулися вчасно та надійно, немов кайданки. Проте крик такий, що в нього аж вуха заклало!

Щоправда, все одно рухнув через інерцію. Благо, що у сніжний замет, міцно стискаючи волаючу від переляку… дівчину.

Попри ситуацію, він такого не очікував. Ще ніколи на Яструба дівчата з неба не падали! В буквальному сенсі, як сніг на голову!..

Снігу, до речі, також насипало разом з нею чимало! Крижаний холод колов у волоссі, за коміром сорочки та у роті. Оце вже наївся!

Десь поруч шалено заходився гавкотом собака, якого тримали його люди. Треба підійматися. Але в голові аж дзвенить… Давненько з ним такого не ставалося.

— Босе? — запитався Арсен, керівник його охорони. — Ви як? — підскочив.

Та Влад не встиг відповісти підлеглому.

– Їдять тебе мурахи! — гаркнув від душі, коли гострий лікоть вгвинтився йому під ребро. Навіть пухка куртка дівчини не помʼякшила удару.

— Вибачте! — вона заметушилася на ньому ще активніше…

От ніколи не любив позу, коли жінка зверху, ага. Зараз тільки більше переконався. Волів сам контролювати дійство.

Хоча мова ж не про секс. Хіба про те, що йому всю самоповагу, авторитет та голову витрахає зараз оце «чудо небесне»!

Бляха! А навколо ж його люди. Та й десь тут поруч потенційний замовник, на зустріч з яким і приїхав Влад… Що там від репутації Яструба залишиться, коли всім навколо розтрублять, що він рятує дівчат та звірят?

І тут, ніби всього іншого було недостатньо, йому на обличчя стрибнуло щось мале, пухнасте та до біса дряпуче! Вилицю обпалило гострим болем!

— Йой! Ні! Тримайте його! — заволала дівчина.

Мала ж скотиняка тільки жалібно занявкала, гарцюючи на його обличчі.

Влад міцно примружив очі… захищаючи хоча б зір від кошеняти, яке вже й так на ньому своє тавро залишило.

«Чим він має його тримати, цікаво?!», — хотілося поцікавитися, якщо обидві руки зайняті нею? ЇЇ ж ловив… — «Таке відчуття, ніби бог його за щось наказує, от чесне слово.»

Але ж хіба Яструб на таке заслужив? Ясно, що не святий, ніколи й не прикидався. Але ж жив за поняттям совісті та честі… Просто своєї, трохи модифікованої під обставини. Проте не переходив основних, базових якихось правил, які сам давно для себе встановив.

— Ти ціла? — поцікавився, коли дівчина все ж вхопила свою тваринку.

— Так! Лише завдяки вам! — трохи все ж знітившись, відгукнулося ось ця чудасія.

— То може ти з мене вже злізеш? І кота свого забереш? — прозоро так натякнув Яструб, зараз взагалі не схильний до дипломатії чи інтриг.

Хотілося простого людського — щоб з нього злізли та дали самому видертися з крижаної кучугури…

Ха-ха! Мабуть, ось вона старість — на нього впала принадна дівчина, а Влад бурмотить собі, немов старий дідуган. Охрініти! Докотився! Ще й цей собачий гавкіт поруч… у голові дзвенить!

— Так! Так, звісно! — дівчина завовтузилася, тепер заїхавши йому коліном по стегну.

Влад глухо видихнув лайку крізь зуби, та міцніше стиснув щелепи. Дякувати долі, що не в пах, вочевидь.

— Вибачте! — мільйонний раз пробурмотіла дівчина, та таки скотилася з нього вбік, намов куль з картоплею.

Бо ж обома руками своє дорогоцінне кошеня до грудей притискала! Ну ти диви! До нього пієтету біло менше, а Влад їй життя врятував, поміж іншим! Ну або пару кісток, як мінімум.

Але він промовчав і замість обурення, сам підскочив зі снігового замету, струшуючи сніг. Штани та піджак потроху просочувалися вологою. Бляха…

— Ти б тримала своє кошеня міцніше. Або хоч на повідець садила, як воно так гасає по деревах, — порадив від душі, струснувши головою, щоб позбавитися снігу у волоссі.

А дівчина раптом завмерла та якось винувато витріщилася на нього. Влад аж скинувся. Щось смикнуло…

— Оу… Ні! Воно не моє, — ховаючи кошеня у куртку, пробурмотіла так, що він ледь почув. — Просто побачила, як мале від собаки ховається. Шкода стало, ото й полізла…

— Що?! — Влад уставився на неї, як на навіжену, забувши на мить про те, що в нього купа справ і вже нема коли базікати з усілякими пришелепкуватими. — Ти може головою вдарилася десь раніше? — хмикнув, саркастично підсмикнувши…

Але рівно до того моменту, як помітив, що на щоці дівчина та на скроні таки дійсно є синець. І він точно не свіжий! Вже пару днів цвіте, гарантовано…

Ну ти диви, як у воду дивився…

Курво! Не варто було відкривати рота. Він це знав. Не варто було взагалі підходити до цього сраного дерева і відганяти пса!

— Бляха… Що в тебе на обличчі?! — аж просичав.

Взагалі ж не його справа! Але Яструб не переносив, коли хтось ображав жінок. Для нього це було тригерною точкою. Планка в голові якась падала, роблячи його геть навіженим!.. А все, що знаходилося на його території, автоматично підпадало під знову впливу Яструба, дідько!

Дівчина від його питання немов наїжачилася, скинулася вся. Примружилася, подивилася на Влада з-під брів. Схоже, вона теж вважала, що то не його то грана турбота. Ну сюрприз, мала. Не так сталося, як гадалося!

І все ж…

— То нічого. Вдарилася. Дверима. Вночі не побачила, що відкриті… — пробурмотіла крізь губи, які підібгала. — Яка вам різниця?!

Ага. Гарне питання. А відмазка в неї — взагалі ніяка. Класика, трясця!

І у нього взагалі часу зараз немає! А ще те довбане кошеня нявчить. І собака, якого ледь вгамували, знову дуріти починає…

А Яструб стоїть та дивиться, тільки зараз помітивши, що вона, мабуть, старша, ніж йому на перший погляд здалося.

Надто очі дорослі. І видно по тих, що бачила чимало… геть не добра! Ото й полізла до звіряти, рятувати.

Ясна холера!

— Ще раз запитую, звідки синець? — рівно повторив. Але так, що його хлопці витягнулися навколо, підібравшись.

А цій — хоч би хни! Просто стиснула щелепи, він бачив ті лінії, та висунула вперте підборіддя вперед. Хм… цікаво.

— Арсене, її — до нас. Обігріти, напоїти чимось смачним, нагодувати, поки я зустріч проведу, — звелів помічнику. — Нема в мене зараз часу ще й з цим розгрібатися.

І, проігнорувавши витріщені очі дівчина, а також її обурене:

— Гей! Постривайте, за яким правом?!

Пішов нарешті до входу у будівлю, куди й тримав напрямок десять хвилин тому, поки не побачив цю чудасію на дереві та шаленіючого знизу собаку. Стосовно виконання наказу не переймався. Від Арсена не втече. Та й скоро зрозуміє, що Яструб сам собі права встановлював та розширяв. Виходячи виключно зі свого розуміння та побажань. Таке життя, мала.

Але їй точно його стерегтися не варто. Та то їй вже хлопці пояснять.

— Пане Владиславе, проходьте, прошу! — адміністратор цього офісного центру, кинувся до нього ще до того, як Яструб наблизився до дверей.

Після торішнього факапу, коли на «дружину» Влада та їх потенційного партнера було скоєно напад в офісному центрі іншого «колеги», Яструб довіряв лише собі та Варвару… Тому самому новому партнеру, який у підсумку увів у нього «дружину», падлюка!

Ні, не мав претензій до Жені. Вона заслуговувала на щастя. Та й між ними ніколи насправді нічого не було, окрім якихось теплих, родинних почуттів. Колись він її врятував та щиро любив, немов сестру. Дав статус, аби захистити, та радів, що тепер вона з коханим чоловіком та народила дитину. Але от економічною складовою їхнього бізнесу Жені тепер не вистачало часу займатися, а вона в тому була збіса вправна!

Отже, Владу знову доводилося самому тягнути все.

І хто тут винен, як не Тимур (Варвар), га?! Хіба не він відправив його головного економіста у декрет? Але й не враховувати того, що сам Варвар впахував тепер за двох — не міг. Так що то було більше буркотіння подумки.

Так ось, саме тому тепер всі зустрічі Яструб призначав на обʼєктах, які належали йому особисто, або Тимуру.