Вона застогнала, коли він довів її до піка. А Влад випив цей стогін, проковтнув, аж прикусивши її губи. І сам наздогнав Василину у три різких, сильних поштовхи.

Застигли, не маючи сил розплести руки, ноги. Не в змозі розірвати губи… Його диханням — вона легені наповнює, і навпаки.

Якби можна було навіки у цій темряві залишитися. В цьому ліжку. В його руках…

Якби ранок ніколи не наступив… Вона не розуміла, уявити не могла, як зуміє зробити вибір?!

А ранком, який прийшов занадто швидко, Влад поставив перед нею за мовчазним сніданком каву. Та накрив гарячою, напруженою долонею потилицю під тим подовженим каре, яке стирчало у всі боки зараз. Не варто було засинати з мокрим волоссям…

— Ти вільна, княгиня. Арсен відвезе тебе… куди захочеш, — раптом зронив він таким холодним та відокремленим тоном, що вона застигла.

Рука здригнулася. Кава розтеклася плямою по столу.

Крижаний холод стиснув серце за грудями. Отетеріла, вирячившись на нього. Такого від Яструба точно не очікувала.

Через годину вона все ще перебувала у тому ж шоковому стані.

Проте, можливо, саме це глухе ошелешення таки допомогло втримати себе та розкришитися, поки Вася мовчки одяглася та вийшла з тієї квартири не обертаючись.

Вона нічого не взяла, хоча Влад не забороняв. Навпаки заявив, що вона може забрати всі речі. Але… бляха, тупо не змогла навіть усвідомити цього! Причини, наслідки, його логіку, яка зараз від неї сховалася! Надто розгублена та… ображена, виявляється.

Тільки куртку натягла поверх. Власну. Ту, в якій на нього тоді й звалилася. Різко, рвучко. Вхопившись з-за того столу і майже не дивлячись тепер на Влада.

Хотілося зникнути. Втекти з тієї квартири якнайшвидше! Від Яструба, який настільки… що? Легко відмовився від неї та власних присяг? Якого біса?! Вася взагалі не могла зрозуміти, що відбувається!

Просто якнайшвидше прагнула опинитися на самоті. Загубитися у великому місті

Почувалась так, немов він своєю рукою забрався в її грудну клітину та затис серце Васі сильною, жорсткою долонею настільки дужо, що от-от лусне! Боляче, дідько! Вона не очікувала, що буде настільки боляче. І це відчуття нерозуміння, оглушливості. Та що в біса з нею?!.. З ним?!

Хіба не цей чоловік всю ніч гарчав їй на вухо, що Вася йому належить?! Хіба не він вчора гримів, що нікуди й ніколи її не відпустить?! То що, бляха, тепер сталося?!

Всередині щось болісне натягнулося, немов скрутившись у тугу пружину!

Але… принижуватися та стогнати вона теж не збиралася! Як і благати його щось пояснити. Не дочекається!

Що ж, він зробив вибір за неї.

Так само мовчки вона сіла на заднє сидіння величезного авто та втупилися у вікно. Арсен теж не поспішав щось говорити. Навіть поглядом з нею не зустрічався. Виїхав з паркінгу.

Та й Василина не прагнула розмов. Дивилася навколо, на машини, людей, що поспішали кудись у своїх ранкових справах. Зір майже повністю повернувся. Не можна сказати, що відновилася чіткість та ясність, вдалині вона бачила лише обриси. Схоже, стріляти тепер буде важко… Все тепер буде не так, як раніше… Чи то від напруги та сліз, яким не дозволяла навертатися, реальність розпливається?

— Я все ще чекаю адресу, — раптом подав голос Арсен з-за керма.

І це чомусь спровокувало геть неочікувану ланцюгову реакцію в її голові! Немов все те, що нагніталося, тисло ще від слів Влада — надірвалося та вибухнуло!

— Тут! — буквально рикнула вона, побачивши якийсь парк.

— Княгиня, я відвезу тебе додому… — почав було сперечатися охоронець.

«Додому?!», — це слово підірвало розум.

Ні! Їй не можна туди! Власне, вона навіть не могла б наразі сказати, яке місце домом вважає!

Та вона зараз була не в тому стані, аби просто головою подумати, мабуть!

— Ти висадиш мене тут, ясно?! І котись подалі! На всі, дідько, чотири сторони! Зупини!!! — гаркнула вона раптом так, як сама б від себе не очікувала.

Можливо, це була істерика. Або якийсь нервовий зрив від напруги, що вирувала у розумі від намагання все прорахувати та обчислити… а воно не виходило, бляха! Взагалі! Ніяк! Розгубленість та якась глуха пустота в голові не дозволяли їй нічого спланувати чи хоча б усвідомити.

— Зупини негайно! — знову рявкнула, бачачи, що Арсен не зупиняється.

Ще й смикнула пасок безпеки, відстібаючись.

— Добре… — охоронець глянув на неї так, наче побоювався, що Вася зараз на ходу вистрибне. Заскреготав зубами. Але авто зупинив просто у канту, посеред… якогось проспекту.

Вона серйозно не зуміла наразі розібратися, де саме знаходиться. Але Василині було по фігу!

Вискочила на вулицю, відчуваючи незвичну задуху. Повітря у легені немов не потрапляло, хай як глибоко вона намагалася вдихнути! Рвонула комір куртки, неначе той її душив!

І не обертаючись, швидким кроком пішла в напрямку громади темних дерев, верхівки яких було затягнуто туманом через вологу погоду. Парк, який крізь вікно авто побачила до того.

Треба просто видихнути. Посидіти кілька хвилин на свіжому повітрі. Голова проясниться. Як і очі. Зараз то просто сльози. Ну й грець з ними! Проплачеться! Вона зрозуміє, де знаходиться. І вирішити, що робити далі.

Бо додому їй таки не можна… це Василина розуміла навіть у такому стані.

Вона не мала жодних особистих речей, а тож — і ключів від квартири також. Тупо було йти на завдання з такими речами. Її речі досі знаходилися в Управлінні. Ще комплект є на охороні. Та варто Васі буде зʼявитися там — як приїдуть співробітники. Вона не сумнівалася, що Нікіта за цим простежив, розшукуючи її. Про те, щоб в Управління соватися — й мова не йде… бо треба буде відповідати на надто багато питань. А чи Василина до того готова?

Лояльність та відданість. Це завжди було про неї. І зараз також.

От тільки… здається, обʼєкт, якому тепер все те було присвячено, змінився кардинально.

Ніколи б не повірила, що з нею таке може трапитися! Ніколи б не згодилася. Але ж зараз опинилися обличчя до обличчя з цією правдою. І від того — ніби в ній щось зламалося. Вона сама надломилася.

Дідько!

Дійшла до частини парку, де майже нікого не було. Впала на першу лавку, підтягнувши ноги до грудей. Було на все по цимбалах! Навіть холоду як такого не відчувала. Хіба що руки мерзли… вже судомило трохи пальці, немов спазм. Знову подумалося, що от зараз би спробувала ті кляті сигарети, що Влад вічно палив. Треба було в Арсена попросити… а раптом, допомогло б зігрітися? Чи збило б отой пекучий біль, що нині палав за ребрами, душив?

Бо в неї навіть грошей при собі не було. Нічогісінько. Але це не змінювало впевненості, що зʼявлятися у відомому місці не варто. Але ж де зачаїтися?

Полізла в кишені, перевіряти. Та все, що надибала — помʼята реклама магазину таро й супутніх товарів, де від руки був написаний номер телефону. А, так. Це та навіжена бабка, що колодязь їй і нагадала, залишила. Треба ж, Вася й забула вже. Та що з того користі? А більше не мала при собі нічого.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍От якого біса вона ось так виперлася? Влад же нічого не забороняв брати…

Образилася? Ну так. Капець, наскільки сильно.

Та образа і зараз душу ятрила, як направду. Бісилася, не розуміючи, що насправді відбувається. І начебто мала б зрадіти, що він її думку почув та не тисне, а при тому… Бісить, бляха!

Але вона все одно не могла навіть уявити, що зараз повернеться в Управління і все розкаже. Що здасть всі його таємниці, які таки ж дізналася, справи, локації… Буде відповідати на якісь особисті питання про його звички, вподобання… Вона НЕ ЗМОЖЕ!

Просто не зможе його здати! І це повний триндець. Бо що тепер робити? Куди йти?

Хто вона, врешті-решт: капітан СБУ чи таки його Княгиня?

Повний злам матриці та уявлень про світ навколо та саму себе.