Почекайте-но…

— Давайте піджак в очисник? — запропонував адміністратор будівлі. — Ми зараз все швидко виправимо та підсушимо. А вам приготовлять новий костюм. Кава вже подана, — тараторив адміністратор, підлаштувавшись під його кроки.

Але Яструб лише різко кивнув головою. А сам розмірковував над питанням, а як саме на його, трясця, території, опинилася ця дівчина?.. Дідько, не дізнався, як її звуть! Добре, потім.

Де охорона була, га?

Ні, не закритий обʼєкт, але ж мали засікти оте неподобство, що творилося! Що це за підхід?! Треба буде Арсена напружити, щоб всім муштру влаштував. Розслабилися тут!

Ну і з дівчиною побалакати. Таки щось у ній було загадкою, яку мозок намагався розгадати.

Все пішло геть не за планом! І Василина зараз дійсно не знала, як то все тепер буде. Але, здавалося, те, що Яструб звелів своїм людям її забрати, підтверджувало її дії.

Розрахунок був трохи зухвалим, це факт. І її керівник той… не те щоб схвалив. Яструб був надто небезпечною персоною, аби настільки «в лоб» намагатися проникнути у його святиню.

Її майже всі застерігали. Але Вася таки наважилася на свій страх і ризик. Бо деякі факти та джерела, які надавали їй інформацію, стверджували, що є у Яструба одна слабкість. Чи не єдина точка найменшого опору, куди варто націлити весь удар — він був граний лицар в тому, що стосувалося жінки у біді!

І, вона сама собі досі не вірила, та схоже — це таки дійсно спрацювало, еге ж?! Бо Вася таки сидить в одному з крутезних позашляховиків цього чоловіка, якого всі вважають одним з найвпливовіших людей кримінального світу столиці. До того ж — пʼє каву з печивом, які їй купили його охоронці… Отетеріти можна!

Мабуть, єдиний, хто їй повірив би — їх програміст, який непогано знався на аналітиці. Власне, саме він, Степан, і підтримав план Васі. Чи не єдиний у відділку.

Вони цікавилися Яструбом давно, та все ніяк не могли на хоч якусь адекватну інформацію по ньому вийти. Рік тому їх навіть загальмували та звеліли зупинити розслідування… біс його знає чому. Та керівник Васі потроху таки копав, ну і їх підбивав. Аж надто цікавою була постать Владислава, аби просто закрити на нього очі. Надто багато ниточок немов тягнулися до нього звідусіль та… неначе розчинялися у повітрі, не досягаючи чоловіка на якихось пару кроків, дідько! І їм реально не вдалося його привʼязати до жодної справи, жодної обґрунтованої підозри! Як він так викручувався?!

І це бісило! Бо так не буває! Зі всі ті роки, що пропрацювала у Службі Безпеки країни, вона точно знала, що просто так не сходяться всі стрілки навколо однієї особи! Просто цей Яструб, вочевидь, надто розумний, не проколюється у справах, не залишає зачіпок, які прямо на нього можуть вивести.

І що робити? Очевидно ж! Треба шукати дотичні або хоч мінімально повʼязані факти, зачіпки… та будь-що! А краще за все це робити у безпосередній близькості до об'єкта вивчення — це ж теж аксіома.

От вони всім відділком й ламали собі мізки, як засунути в оточення Яструба свою людину кілька місяців. І тут ця інформація… яку й не перевірити ніяк. І вона, єдина жінка у відділку…

Керівник дуже не хотів саме Василину використовувати. Все ж таки досвіду польової роботи в неї не багато, нема куди правди діти. Але й у них варіантів — катма. От і вирішили таки ризикнути.

Звісно, десь поруч було підстрахування, яке мало висмикнути Васю, раптом хоч щось буде загрожувати. Та й вона зовсім не так мала б привернути увагу Яструба…

Але ж хіба Вася винна, що це кошеня на дерево гайнуло і так жалібно нявкало?! Ну як його було полишити на поталу величезному псу?! Ото й полізла…

«Дурне й несамовите», — як про неї завжди керівник відзивався, хапаючись за голову від нових ідей Василини. Але ж вони чи не з частотою у девʼяносто пʼять відсотків спрацьовували. Тому й дозволяв.

І от хто стане сперечатися, що так вийшло й зараз, коли Вася гепнулася точнісінько на їх потенційного кримінального авторитета?! Хто повірить, що так підлаштувати було можна? Експромт — її зброя!

Зробила ковток кави та скосила очі на кошеня, яке мирно спало в неї на колінах. Охоронці виконали всі розпорядження боса, й ще спокійно та рівно заявили їй, аби не нервувала, ніхто її не скривдить. Та навіть погодилися разом з печивом пакетик корму купити. Дивина! Вася такого не очікувала.

Що ж, тепер вона мала вичікувати та грати свою роль… а там — по ситуації! Якось точно розбереться!

Добре, що охорона до неї віднеслася доволі… зверхньо. І зараз вона фактично була залишена на самоті. Звісно, не те щоб Вася збиралася тікати. Та й зовні таки стояло кілька осіб, доволі цупко тримаючи периметр, не могла цього не відмітити. Але її ніхто не чіпав, чого б вона, мабуть, таки очікувала від цього… кгхм, «прошарку» суспільства.

Ні, її оглянули та навіть обшукали, але Вася не була настільки дурною, аби зброю тягнути у лігво такої людини! Очевидно ж, що відразу спалиться.

І, правду кажучи, дуже вже пораділа цьому, коли ще вперше з поглядом Яструба зустрілася. Бо…

Люди милі! Її аж до кісток пробрало від того владного та повного оцінки погляду цього чоловіка! І дивився він на неї не як на жінку, а як на потенційний обʼєкт… біс його знає чого!

Відчула себе під «десницею божою» прямо! Коли ні на що вплинути — не владна, бо все у його волі.

«Тебе зважено на вазі та знайдено дуже легким» — так, здається, було в Біблії про царя Валтасара?

Ото в неї такі самі відчуття від погляду Владислава, їй-бо! Ніби її на якихось невидимих вагах зважували. От тільки наче ж пройшла перевірку?..

Проте Вася таки захвилювалася, аби Яструб в мить не просік хто вона та звідки. Аж серце захололо в грудях! Він немов рентгеном сканував!

Може, варто було підіграти? Промимрити щось, розплакатися? А вона дурний характер випнула! Коли жінки рюмсають, чоловіки ж їх охоче захищають, ще й ті, які у довбаних лицарів гратися звикли!

Так ні! Дурний характер Васі й тут виліз!

Ну от хто просив батьків називати її чоловічим імʼям?! Все життя тепер шкереберть! Вічно її на звитяги тягне, на досягнення якісь! І не у шитті чи кулінарії, а саме там, де лише з чоловіками й доводиться конкурувати. Дідько!

На мить навіть злякалася, що зараз її пошлють кудись далеко… Але ні, Яструб навпаки неначе більше зацікавився… не нею, ситуацією. Так що свого Вася таки добилася. Тепер треба було ту цікавість втримати… Ну й самій по сторонах оглядатися, щоб зрозуміти, чи не дарма ризикує своє впертою головою.

Кошеня на її руках завовтузилося та зручніше вмостилося, змусивши Васю на мит відкинути інші думки. Любила тварин, тому й не могла пройти мимо. А тепер, схоже, треба ще й переконати Яструба малого кудись прилаштувати… Раз Владислав вже вирішив її у своєму авто «увʼязнити»… Як-то кажуть, сам винен, вона не навʼязувалася.

Ну, майже, але ж він про те не в курсі.

Вася теж зручніше вмостилася на сидінні, відчуваючи, як тепло кошеня та гаряче повітря від пічки огортають тіло. Це було небезпечно, враховуючи, що вона останні дві ночі майже не спала, з усіх сил готовлячись до операції. Страшенно втомилася! Щоки зараз горіли від того, що нарешті зігралася, а очі замружувалися самі собою, ігноруючи волю Васі.

Але… яка різниця, як очікувати того граного Яструба? Та й скільки він ще буде відсутній? Може, вона й має право перепочити. До того ж її легенді це також не мало завадити, здавалося…

Дві години перемовин — мабуть, трохи занадто після такого початку дня. Особливо, коли вилицю досі пече від подряпин. Бляха!

Яструб навіть уявити не міг після всіх своїх спарингів по життю, бійок та колотнеч, куди встрявав, після купи спроб його фізично усунути, — що довбані подряпини від кошеняти можуть спричинити стільки дискомфорту! Якась кара небесна прямо!

І це точно не покращувало ні настрій, ні бажання розбиратися в ситуації того типа, який сидів навпроти.