— Влад утримує її силою?! — раптом розгнівано та з такими крижаними інтонаціями прошипіла Женя, що дуже самого Яструба й нагадала Васі.

Ось тут завмерли всі. А Вася навіть не може нормально подивитися навколо.

Та що за дурдом?! В неї було відчуття, що вона пропускає половину контексту!

— Ні! — обурилася вже Вася, шумно видихнувши. Навіть затиснула кулаки! — Ми можемо просто відкласти все це до завтра? Заради бога! Бо це в мене відчуття, що я збожеволіла! І очі болять…

Здається, їй вдалося достукатися до цих людей. Бо тепер схопилися всі.

І вже за кілька хвилин вона була в якійсь кімнаті, де точно можна було лягти у ліжко.

— Ти впевнена, що тобі більше нічого не потрібно? Вибач ще раз за цей… безлад. Ми можемо спантеличити іноді, — Женя застигла у світлому прямокутнику дверей.

Відчувалося, що в неї мільйон питань, але жінка стримується.

— Так… я це зрозуміла. Ні, дякую, — слабо посміхнулася Вася, направду, все більше хвилюючись за Влада. — Хоча… в тебе є ножиці? — раптом додала вона.

— Вийшло… жахливо, — вочевидь, Женя була не з тих, хто помʼякшує новини.

— Не дивно, враховуючи, що я робила це наосліп опівночі, ще й на піку знервованості, — пирхнула Василина, тряхнувши куди коротшими «косами».

— Влад… здивується, — Женя таки намагалася підібрати ввічливі слова? Цікаво.

Вона чомусь підозрювала, що це радше викличе в Яструба нову хвилю обурення. Виходячи з того, в якому він вчора настрої був.

— Мені по цимбалах! Я ж не прошу, аби він блондином став, ні?! Чи рудим! То чого я мушу підлаштовуватися? — роздратовано зашипіла Вася. — Хто, взагалі, може хотіти бути блондинкою?! Це збіса складно і виснажливо! — обурилася…

І тут же прикусила язика. Бо господиня, здавалося, була світлою… хоча певності не мала.

— Ну… я не обирала, то мій природний колір, — розсміялася Женя, здається, вірно зрозумівши її сконфужений вигляд.

— Дідько! — вона була надто втомлена.

Очі майже не бачили, доводилося їй постійно прикривати. І кілька годин знервованого, поверхневого сну — аніяк не поліпшували ситуацію. Скидалося, що їх засипало піском.

Посеред ночі Василина раптом виявила, що майже не здатна спати без Влада. Грані аспиди! Це було геть дивно для людини, яка донедавна взагалі не звикла спати будь з ким! Але ці дні, щось понад два тижні, немов зробили її кимось іншим. Тією людиною, з якою Василина не знала, що робити поки що.

Як і з хвилюванням за Яструба, яке вона не уявляла, як стишити хоч трохи! Саме через це довбане хвилювання Василина й відчикрижила собі половину волосся посеред ночі!

Бо її просто бісило те, що після вибілювання, довжина стала сухою та весь час плуталася. Попри весь граний, достобіса дорогий догляд! Хто взагалі міг то витримати?! От вона прийняла душ і не могла навіть розчесатися до пуття без кількох десятків засобів!..

Ну, добре, може, без двох…

Вона не мала на це часу, справді! Василину те дурне волосся змушувало закипати!

— Що ж… поки у нас все одне купа вільного часу… Думаю, ми можемо дати цьому хоч якусь раду… до приїзду Влада, — якось надто оптимістично заявила Женя. — Викличу свого перукаря, — заявила вона, витягнувши телефон.

— Хай він фарбу візьме… русяву, — пробурмотіла Василина, впавши на подушку.

— Стає ще цікавіше, — хмикнув Арсен… якого вона не помітила до цього моменту. А може, охоронець тільки-но зʼявився?

Гівняні небеса! Її очі взагалі колись зможуть адекватно бачити?!

На фоні майже безсонної ночі, нервового піка кортизолу та найвищого ступеня розпачу за останні дні, — це здалося катастрофою!

— Ти що тут робиш? — поцікавилася ледь чутно. — Краще б повернувся до Влада, — пробурчала обурено та… ну так, ніби йому вказує.

Не те щоб вона дуже вже хотіла втручатися, але трясця! Чим вони думають всі?!

— Він великий хлопчик і здатен про себе подбати, — хмикнув Арсен. Але куди привітніше, ніш вчора, дізнавшись про неї правду, здалося. — А от тобі допомога не завадить, здається. Тому я приніс тобі каву, Княгиня. Все, як ти любиш. І навіть готовий другу чашку приготувати. Ну і зараз моя черга стояти на охороні, — додав Арсен, вклавши в її руку якусь гарячу філіжанку.

Василина повільно сіла.

— Я що, під охороною? — отетерівши, перепитала. Зробила ковток напою, якого зараз точно потребувала. — Вважаєш, я звідси втечу? Та я навіть не уявляю, де що знаходиться, — шумно видихнула… і тут же вдихнула з насолодою, вловивши аромат свіжої кави.

— Цікава ідея… Взагалі, я маю тебе охороняти. Всі ми. Аби з тобою нічого не трапилося, допоки Влад не зʼявиться. Але, враховуючи твою вдачу… та нову зачіску… Можливо, варто попередити хлопців, що їх нічні чергування мають й іншу мету, — хмикнув цей невгамовний тип!

Хотілося чимось в нього запустити! Але… вона мала лише чашку, а кава зараз була надто потрібна самій Васі. Ну і… мати Арсена на своєму боці, все ж приємніше, аніж ворогувати. Він… був хорошим другом, як не дивно те визнавати.

Тому Вася тільки підібгала губи та пирхнула, роблячи новий ковток.

— Куди ти її запроторив, Владиславе?! — курʼєр, який, вочевидь, був зовсім не курʼєром, нервово та яро міряв кроками його вітальню.

Власне, чоловік навіть «представився» — ткнув йому в обличчя посвідчення, коли охорона без перешкод впустила цей загін у дім. І Влад навіть був певен, що згадає його звання та імʼя, якщо буде потрібно. От тільки зараз він тим себе не обтяжував.

Бо мозок палав, здавалося! І коштувало чималих зусиль зосередитися на поточному тоді, коли кортіло послати їх всіх на хрін та поїхати, забрати княгиню! І витрясти з неї відповіді на всі йог, трясця, питання! Ну… і поцілувати ще кілька разів, аби назавжди прояснити пріоритети та відбити охоту йому брехати. Але він мусив робити саме це натомість — розмовляти з силовиками!

Ясна річ, вони не знайшли жодного сліду Василини.

Серйозно! Люди Влада на цьому спеціалізувалися. Це — одна з основних послуг, яку він надавав замовникам: знищення будь-яких доказів про існування… будь-чого. Або будь-кого.

І вони були очманіти, наскільки справними в цьому! Влад слідкував та вивчав всі новинки криміналістики, щоб точно знати, як їм протидіяти. Тому… так, цим вправним, міцним хлопам нічого обломилося. Хоча вони дійсно докладали зусилля, він мав те визнати.

Звісно, на руку зіграло й те, що більшість часу Василина проводила в кількох обмежених місцях і завжди під їхнім наглядом.

— Про кого саме ми зараз ведемо мову? І кого ви шукаєте? Дозвольте акцентувати, що мені про це так і не було повідомлено. Так само як і не було дотримано норми виклику моїх адвокатів. В порушення всіх процедур, — спокійно відгукнувся Влад, витягнувши сигарети та прикуривши.

Він не дозволив прослизнути у голос сарказму. Щоб ніхто не мав жодного приводу звинуватити Влада у вчинені перешкоди.

Так само не дав нікому відчути й своє роздратування, яке повільно жевріло всередині. Не кажучи вже про гнів та ярість, які нікуди не поділися з учорашнього вечора! Проте, варто визнати, що він не очікував того, наскільки саме йому вже буде не вистачати княгині поруч. Це нагадувало одержимість. Якусь довбану залежність! Немов цю жінку вприснули йому в кров і за кілька днів вона встигла вбудуватися в його метаболізм не гірше нікотину! От тільки після однієї лише ночі нарізно, він став підозрювати, що позбутися саме цієї залежності буде куди складніше, бляха!

Ще й повна відсутність у будинку її слідів, що сам і організував, — робило ситуацію пекельно нестерпною! Ніби її й не було тут ніколи!

Влад дуже чітко усвідомив, що не готовий з цим погодитися, дідько! Ніколи!

— Ти чудово знаєш, про кого ми! — рявкнув цей сбу-шник, підскочивши до нього. Що, загалом, було таки теж порушенням. — Де Василина?! Наша співробітниця?!

— Мушу вас попередити, що в мене наразі ведеться відеоспостереження. І запис зберігається не тут, — поінформував Влад цього ініціативного правоохоронця. — Ввімкнули, як тільки ви у двір ввалилися, аби у моїх адвокатів був матеріал, — випереджаючи його можливі вимоги вилучити запис, в надії побачити там Василину, повідомив. — Так ось, до вашого питання, уявлення не маю, про кого ви, — спокійно видихнувши дим в бік, рівно посміхнувся.