Якесь затемнення розуму, їй-бо… сама не зрозуміла, як вже її руки обхопили його шию, вивчаючи навпомацки шкіру Влада, його волосся… пучками пальців ту нову, спокушаючу текстуру всотала. Як довбаний опік, що відбитки випалює, стираючи її особистість та самоідентифікацію!

Що сам лише дотик цього чоловіка робить з нею, агов?!

Грані аспіди! Їй би злякатися! Але таким зачудуванням вкотило, що навіть осягнути не могла: чи то насправді вона це утнула та йому дозволила? Чи то просто мрії?..

— Раз не хочеш тут сидіти, Арсен побуде з тобою у кухні, княгиня, поки я проведу зустріч, — а от Влад сумнівів не мав, судячи з усього.

І дуже навіть задоволено прогуркотів то їй у рота, ще раз коротко втиснувши губи Василини у свої.

А потім пішов… відвівши її сюди та доручивши керівнику своєї охорони, з яким вона тепер і пила каву. З рук на руки передав, можна сказати.

А їй досі здавалося, що губи палають від того поцілунку! Як кляте тавро Яструба!

І всім навколо це ясно.

Отже, вони пили каву. Йоль, який за нею прибіг на кухню, спав у Василини на колінах.

І от Василина… що? Розслабилася настільки, що поділилася власними думками та страхами з охоронцем?! На бога! Заради чого?!

У Яструба тут дім, повний охорони! Вони точно знають, як з будь-чим справлятися!..

Хоча, як згадати минулий раз, то вона таки мала зауваження до їхньої вправності!

Але Арсен над її сумнівами у їхній стратегії не розсміявся і не пирхнув.

— Не можу заявити, що я не вважав би за необхідне бути поруч з Владом, — задумливо простягнув Арсен, здається, запаливши сигарету.

Цей аромат нагадав їй про Влада! Губи запекло! Ну що за прокльон?!

— Позатим, оберігати його безпеку найкращим чином можна різними способами. І захистити те, що… кого він безперечно найбільше цінує — один з цих шляхів, — судячи зі звуку, видихнувши дим, зауважив чоловік доволі… багатозначно.

І Василина, здається, доволі нетипово для себе, зашарілася, ледь не вдавившись кавою!

Це він натякає на те, що вона — багато важить для Яструба?! Навіть після їхнього поцілунку… вона ще не готова була це осягнути повною мірою. Чи себе зіставити з таким визначенням.

Мабуть, саме тому Вася посовалася, ледь не розливши каву та викликавши обурення свого теплого, волохатого кошеняти.

— То навіщо він проводить такі зустрічі тут? У себе вдома? Там, де має бути найбезпечніше місце? — відкашлявшися, удала, що натяк не почула.

Бо. Просто. Гадки. Не. Мала…. як реагувати, трясця?!

І чому їй у грудях стало так тепло та палко від того?! Бо чи не мала б вона якнайдалі триматися від Яструба? Хіба забула, хто вона?!..

Чи… можливо, Василина вже й не може агентом вважатися?

А Влад весь час поруч та дійсно… дуже уважний… Жінка у ній, про яку частіше й не згадувала, неначе скинула якесь заціпеніння та зненацька усвідомила, що вона дуже гостро на нього реагує! Геть невірно, як для агента…

І ці розбіжності просто підривали свідомість, яка й так ще не адаптувалася до того, що з нею трапилося. Не говорячи вже про дійсно неординарне ставлення Влада, яке все ж не могла не усвідомлювати.

— Гм… дай-но подумати, — хмикнув Арсен, знову видихнувши дим.

Вона так яскраво раптом це уявила — немов таки побачила! Аж кліпнула! Але ні… то лише свідомість працювала, схоже, почавши в розумі заміщати механізм, що на зараз не працював.

— Можливо, через те — що ти тут, га? — у голосі охоронця не було злоби чи осуду, скоріш якісь веселі нотки. Ніби він її трохи шпиняв, але взагалі без сарказму чи осуду.

— А Влад не готовий наразі залишити тебе на кілька годин, але й не готовий тягнути кудись, побоюючись погіршення, — закинув, ніби знову підштовхував її до того самого висновку, Арсен.

Відставив чашку, як на звуки опиратися. Але все ще курив сигарету.

Проте… Чи здалося їй, що він таки трохи напружений? І то не має відношення до неї?

Трясця! Наскільки ж важко опиратися на сам лише слух та загальне сприйняття! До крику не вистачало можливості бачити.

Тому Василина мовчала. Дихала. Аналізувала. Тримала Йоля на колінах. Та пила власну каву. Подвійне еспресо. Треба ж, Арсен запамʼятав з того разу, як вона у перший день попросила…

— Наскільки існує вірогідність, що ти мусиш бути на цій зустрічі й ті, хто приїхав до Влада — небезпечні? — нарешті, зробила те, що й завжди — почала збирати інформацію.

Бо як інакше вона може проводити аналіз? Агент чи ні, а навички роботи головою точно не можна втрачати! То її перевага у будь-якій ситуації!

Арсен якось зацікавлено хмикнув та… можливо, затушив сигарету у попільничці? Слух дійсно нагострився, але не всі звуки вона ще достеменно розпізнавала.

— Що? Я вмію думати. Інакше б не дожила до своїх років, — відрізала Василина, вловивши цей інтерес. І так, за фактом, мала повне право на це акцентувати.

Були б в неї тільки сила та навички бойових мистецтв — стільки років у підпільних боях не протягнула б.

Схоже, Арсен з такими доводами згодився.

— Щось завжди може піти не за планом… як от та поява Кульгавого чи… весь бедлам з тваринами, який потім гримнув, — хмикнув Арсен врешті-решт, таки з іронією натякнувши на її минуле «втручання» у справи Влада. — Ці люди начебто на нашому боці. Але… вони й трохи наїжачені. А ще — забобонні до біса. Це повний триндець, якщо чесно. Вбачають у будь-чому знак долі. Що бісить, — пирхнув охоронець. — Тож… Завжди існує якесь «але». Бо в них свої інтереси є. І то може переважити. Тим більше їх може зацікавити така незвична поведінка Яструба… Тому, якщо ти питаєш, чи вважав би я більше обґрунтованим бути там, з ним — так. Але може, то лише моя особиста звичка все контролювати? — Арсен хмикнув.

Він взагалі здавався розумнішим та куди більш ерудованим, ніж вона очікувала б того, як направду.

— З Яструбом вправні охоронці, яких я сам готував. Я маю більше довіряти власним людям, еге ж, — чоловік немов поворухнувся.

Знизав плечима, можливо?

Трясця! Василину бісила власна неспроможність! Але що вона могла з тим вдіяти? Тому зосередилася на іншому…

Бо раптом вхопила трохи дурне та божевільне осяяння!.. Яке все ж таки могло й прокотити…

— А що як дещо зробимо, аби ти таки зʼявився там? — простягнула вона задумливо, ще зважуючи варіанти… — В тебе є темні окуляри? — поставила раптом питання, якого Арсен, мабуть, не очікував аніяк.

Мабуть, варто таки визнати, що попри весь власний досвід розрахунку можливого розвитку подій, до такого — Яструб не підготувався!

Бляха! Та він взагалі жодного разу не зміг передбачити поведінку та рішення цієї княгині! А цього ж разу, вона й Арсена перетягла на свою «темну» сторону, судячи з усього…

Він відкинувся у кріслі, спостерігаючи, як процесія увійшла в кабінет після короткого застережного стуку. Хоча Арсен надіслав повідомлення одному з хлопців і ті йому передали…

Та все ж… Яструб виявився до цього не-го-то-вим, їдять його мурахи! І зараз не знав: чи почати реготати, чи виставити геть співрозмовників, чи оцих розумників відправити якнайдалі?!

Що вони в біса вигадали?!

Ні, він геть не був проти, аби Арсен знаходився поруч на цій зустрічі. Позатим, зваживши все, обрав найкращий варіант. Але точно ЇЇ не передбачив!

Отже, коли Арсен відкрив двері, обережно та з повагою провівши крізь ті Василину… Яструбу вартувало деяких зусиль, аби не вирячитися на них та втримати на обличчі рівний вираз.

Вона не ввійшла — впливла у кабінет! Ніби на голові точно є вінець. Ну княгиня ж, як є!

При тому, що її очі закривали чорні окуляри, а Влад точно знав — то не бутафорія і його княгиня дійсно не бачить — виглядало дуже ефектно! Він сам не спродюсував би краще!

Тим більше на руках у неї лежав Йоль… геть же чорний! Влад тільки зараз вловив аналогію… бо дівчина немов кожним рухом та самим нахилом голови — той «магічний» контекст транслювала. До біса показово!