— Я впізнала його голос, — не стала заперечувати те, що й так скидалося доволі очевидним.

На обличчі Влада не змінився вираз. Він не ворухнувся. Проте… здалося, що відповідь йому не сподобалася. І температура навколо впала ще на пару градусів.

Вона зараз просто не мала на це часу, серйозно! Але чіплялася за якусь грану надію…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ — То що було на флешці, Владе? — не в її позиції вимагати, проте…

— Ці-ка-во, — знову повільно повторив він, затиснувши сигарету між зубами. — Пішли, — кинув раптом так, немов до розстрілу її присудив.

А потім він зробив якийсь різкий рух рукою, який вона не розібрала та… розвернувся до неї спиною.

І пішов коридором! Вочевидь, очікуючи, що вона піде слідом?! Василина ще не йшла сама. Навіть сюди її провів охоронець, коли вона удавала, що дуже сердита на Влада. Але зараз… вибору не мала.

І заштовхавши кудись у живіт той біль, який намагався розірвати серце, ступила непевними кроками у коридор.

Тут було напівтемно, що дуже заважало. Вона геть не орієнтувалася, але попереду крокував Яструб і… їй нічого не лишалося, як йти за ним. На чистій, дідько, впертості!

Вона перепнулася на третьому кроці, і навіть до пуття пояснити не могла, що сталося. Заплуталася у власних ногах? Невже таки кортизол дається в ознаки? Нервує? Здалося, коліна оніміли.

Зупинилася, вирівнюючись. На мить примружилася, сподіваючись, що це допоможе втомлені очі прояснити. Вона не мала жодного права скиглити.

Та коли відкрила… виявила, що Влад стоїть прямо перед нею. І все ще тримає у роті недопалок, що жевріє.

— Бляха, — яро просичав Яструб крізь зуби та… раптом схопив і міцно стиснув руку Василини, якою вона тільки-но терла очі. Смикнув її на себе. — Пішли. Не витрачай дарма наш час! — кинув він грубо та так, немов вона тут вже три години стовбичила.

І він скидався дуже розлюченим.

Але що їй зауважити? Безпечним здалося просто вчепитися в ті сильні пальці та йти слідом.

Відчуття було таким, ніби у голові вибухнула бомба. І цей вибух ніяк не вщухав, обмежений граними кордонами його довбаного непробивного черепа!

Розум випалювало ядерним спалахом.

І це повторювалося. Знову. І знову.

Гране. Довбане. Пекло.

Рука стискалася надто сильно. Він це розумів. І на керування власною кінцівкою витрачалися останні дещиці його хрінового самоконтролю! Але й попри це, Влад розумів, що стискає тонкі жіночі пальці надто сильно. Чи витримає?

Неусвідомлено смикнув на себе, відчувши тиск браслета, який сам на неї одяг. Немов нагадування про її належність.

Вона не була тендітною. О, трясця, ні! Але все ж вона значно поступалася йому статурою та міццю кісток в першу чергу. Він памʼятав ті бісові КТ-знімки так, ніби хтось випалив їх на його рогівці.

І все ж вона була достатньо сильною, щоб витримати цей його спалах, здавалося.

Але лишалося одне маленьке питання — ХТО ВОНА, в біса, взагалі ТАКА?!

Зміст тієї граної флешки цього не пояснював. І якоюсь частиною свого палаючого розуму Влад навіть шкодував, що ту знайшли. Він не хотів цього знати, бляха!

Чого саме? Того, що його ось так можна навколо пальця обвести? Чи того, що вона йому брехала? Чи того, що не була тією, ким Влад її собі зобразив?!

На хрін!

Він не знав відповіді на жодне з цих питань. І це також підривало мізки.

Але одне Влад знав так само точно, як відчував зараз кислотний опік за грудями: він не міг розтиснути жменю і дати волю її руці. Так чи інакше, а їй від нього нікуди не подітися.

Дідько! Він навіть не зміг тримати подалі від неї, поки вони коридором йшли! І як би сильно він зараз не намагався не завдати їй болю, Влад не знав відповіді на ще одне питання: був цей контакт більше потрібний йому, чи напівсліпій дівчині?..

Коли вони ввійшли до кабінету, Арсен, що стояв біля вікна, поворухнувся та відкрив рота, ніби щось хотів сказати Василині. Але одного погляду на Влада йому вистачило, аби засунутися назад, ще глибше в тінь. І промовчати.

Проте дівчина все одно здригнулася, хоч і спробувала це приховати навіть від нього. Забула, що він таки тримає її бісову руку?

В повному мовчанні Влад довів (дотяг?) її до свого столу та різким рухом розвернув ноутбук сюди екраном. Клацнув запальничкою, що прозвучало надто оглушливо у тиші, яка тисла на всіх тут. Запалив нову сигарету… Збіса, яку на рахунок за останню годину! Не памʼятав!

А потім включив на відтворення звуковий файл.

«Ми тебе витягнемо. Дві доби максимум. Тримайся.», — прозвучав голос того самого курʼєра. І все.

Треба було визнати, що інформації намагалися дати мінімум. Щоб її не підставити?

Не те щоб спрацювало. Довбні!

Насправді Влад був навіть злий на цих недоумків! Хто так працює, взагалі?! Він їх спалив протягом доби, попри купу інших завдань!

Якщо вони були в лікарні й вивчили її файл, то мали зрозуміти, що так чи інакше, а підставляють оцим Василину. Як вона, на їхню думку, мала це прослухати?!

Вона ж… ніби напружилися ще більше.

— Це все, що було на флешці? — доволі впевнено запитала.

Хоча він чув, наскільки зараз відрізнявся її голос від того, як дівчина розмовляла з ним лише пару годин тому.

І це трощило йому серце не менше, ніж її зрада. Щоправда, це Влад заштовхав кудись на задній план того пекла, що продовжувало в голові вибухати. Він має право бути дуже злим!

— Ні. Є ще той самий текст у вигляді документа. Схоже, твої люди таки не до кінця повірили у твою сліпоту, га, Княгиня? — хмикнув з отруйною іронією.

І сам не зрозумів, чому прізвисько тепер прозвучало інакше, як імʼя. Немов цим таврував та привʼязував її до себе, хай там хто вона насправді була!

Арсен у кутку шумно видихнув, помітивши. І зрозумівши.

Друга не менше обурила, що ця дівчина зуміла обійти вже його внутрішній радар! Арсена це збісило. Вочевидь, не міг собі пробачити симпатії, що спалахнула миттєво. І того, як піддавався на її авантюри.

Та Яструб наразі надто лютував, щоб на це зважати.

— То хто ж ти, княгиня? — рубанув крижаним тоном.

Відсутність інформації про цю жінку, яка тільки дві години тому так стогнала в його руках, що у Влада розтинало ребра від потреби бути ближчим, — зараз просто влаштовувала у грудній клітині ядерну зиму!

— Як тебе звати? Насправді! — додав різким, жорстким тоном.

А вона підібгала губи.

— Василина. Це моє справжнє ім'я.

— Триндець! — чомусь хрюкнув Арсен збоку.

Та Влад зараз надто намагався втримати хоч якусь подобу контролю, аби відвернути свою увагу від цього зблідлого обличчя. Цікаво. Він таки думав, що це для легенди вигадано.

Їй точно стало гірше, він бачив набряк на очах та червоні лінії судин на білках. Вона надто перенапружувала очі. Але чи його це біда, бляха?

– І хто ти є, Василина? Представишся, нарешті? — процідив крізь зуби.

Задушивши бажання просто запроторити її в темну кімнату та накласти якийсь компрес на ці довбані очі!

А вона відкрила рота і:

— Самойленко Василина. Капітан СБУ. Відділ економічних злочинів, — відтарабанила якусь, бляха, нісенітницю!

— Що?! — здається, той граний «вибух» таки щось пошкодив у його мізках. А може, у вухах. Влад не вловив звʼязку.

Але Арсен збоку тихо ухнув та навіть присвиснув.

— Капітан СБУ?! — повторив друг так, ніби не повірив.

Власне, Влад теж. Не повірив.

— СБУ?! Якого біса?! Ти — капітан СБУ?! — повторив він так, ніби зараз розрегочеться.

Бо таки справді був до того близьким! Він багато чого встиг прикинути за цей час. Але не ось ЦЕ.

А її аж підкинуло! Ти диви! Справді зачепило?! Схоже на то.

Бо княгиня стиснула руки, скинула своє чортове вперте підборіддя та зімкнула щелепи так, що жовна перерізали вилиці. Ще й вперед посунулася, як напираючи на нього… І це при тому, що була нижче за Влада на голову!