А пієтет Арсена… От вже не знав, що його керівник охорони вміє аж так грати на публіку! До того ж цілком ймовірно, що саме він повідомив Василині про забобонність та паскудні характери цих його «партнерів».

І от вони всі ввійшли, немов якась грана верховна відьма зі своїм котом-фаміляром та супроводом. Арсен обережно провів Василину до стільця, який вже хтось з охоронців у кутку підготував. Всадовив так, ніби вона з кришталю… що Влад схвалював, звісно.

— Пані вважає, що вам варто дослухатися до поради та не покладатися на доброчесність тих, хто вже одного разу підвів. Знаки та руни радять бути напоготові, — нахилившись до нього, ніби ж потайки, але своїм басом прогуркотів йому «пояснення» його головний охоронець.

І блиск в очах Арсена натякав, що він кайфує від цієї вистави, як ніколи в житті!

Дитячий садок, як направду! І Владу дуже кортіло очі закотити. А ще пару разів пальнути Арсену під ноги, аби пострибав і оце не ви*обувався… Але… варто було глянути на обличчя чоловіків, які приїхали на перемовини, та те, з яким страхітливим захватом вони стали поглядати у бік Василини… Не кажучи вже про те, з яким видом вона у тому кутку сиділа!..

І важко було не визнати, що витівка того вартувала!

Щобільше, тепер точно ніхто не буде дивуватися тому, що він тримає у себе «сліпу провидицю»… Те, що Яструб ладен використовувати будь-які методи заради гарантування результату — всі знали.

Щоправда, він ніколи не вірив у грану містику та не збирався до чогось подібного звертатися… Але ж його візаві цього не знали. А з їхньою вірою… і самі оно поваги додали у позах, і всім точно рознесуть, знявши з його плечей цю проблему.

От так дівча… Вміє й головою думати, вочевидь, а не лише кулаками махати. Розумна, спритна, логічна та непередбачувана…

Трясця! Просто все у ній до нього волало, їй-богу! І дуже кортіло послати всіх на фіг, та розгадати, вивчити, дослідити свою Василину… Але таки існували справи, які не варто відкладати, у їхніх же інтересах.

— Добре. Хто з вас до цього додумався? — він дуже намагався, аби голос був рівним.

І зазвичай у Яструба з цим не було проблем… Але зараз він докладав максимум зусиль, аби не розреготатися у голос. Досі. Його досі це капець, як веселило.

А ці двоє поводилися так, ніби це він порушив всі правила та вдерся на зустріч, яка б мала проходити доволі втаємничено. Не те щоб він комусь тут не довіряв. У всьому будинку не було такої людини, яка б не заслужила на це. Тим більше — у цій кімнаті.

— Не розумію, в чому претензія? — схоже, цю княгиню було важко спантеличити будь-чим.

Чи то неможливість побачити вираз його обличчя та очей — змушувала почуватися безсмертною?

Так чи інакше, Яструбу подобався її бісів характер! Точно, що відьма!

— Можливо, в тому, що тебе тут не мало бути, княгиня? Бо для чого я тоді намагався убезпечити тебе від всього?! — хмикнув Яструб, все ще не дозволяючи власному реготу прорватися назовні.

— Я все ще вважаю, що все склалося напрочуд вдало, — хмикнув Арсен, здається, теж ні крапля не розкаюючись. Ще й ніби на захист поплічниці кинувся, ти диви. — У нас тепер є чудова легенда, яку залишилося лише підтримувати. Ну і все ж волію на таких зустрічах бути поруч з тобою… Аби виконувати свою пряму роботу! — хмикнув охоронець.

— Здається, хтось пустився берега та забув, що його основна робота — то виконувати мої накази, — пирхнув Влад, поки зосередившись на Арсені… Йому тоді не настільки сміятися хотілося.

Бо ті двоє… в сенсі ця «відьма» та кіт… Він просто не міг це сприймати серйозно! І був досі трохи здивований, що Анатоль з Германом це схавали за чисту монету… Хоча вони завжди відрізнялися дивакуватою прихильністю до віри у містику та теорії змов. Позатим… і не погодитися з Арсеном — не міг. Це дійсно грало їм на руку.

— Так я й виконував! — хмикнув Арсен, задоволено хлопнувши долонями. — Василина була під моєю цілковитою опікою та увагою! Весь цей час, — вперто дотримувався власної версії охоронець.

— Загалом, я тут сиджу. І сама теж непогано можу про себе подбати… — раптом втрутилася Василина.

«Дурдом, а не організована та злагоджена команда, їй-бо! Чи то вони проти нього «злагодилися»?», — подумки таки розсміявся Влад.

— Можеш… Бачу я, як ти дбаєш про себе! — пирхнув. — Хіба не тобі рекомендовано відпочивати більше? А натомість? — підібгав губи, щоб не так посмішка на обличчя лізла. — Може подбати. Я вірю! — таки хихотнув. — Як і вигадати шалені та нахабні плани. От що я вже добре зрозумів, княгиня! — таки розсміявся Влад.

Точно при тому знаючи, що він правий — це вона вигадала цю аферу та Арсена підбила. Бо раніше охоронець хоч і миг виявити ініціативу, але не настільки… епатажно? Щось типу того.

— Слухай, ми з Арсеном обидва дійшли згоди, що тебе не варто залишати з тими хлопами наодинці, — знизала вона плечима, ніби трохи її зачепив той його сміх.

Ще й поправила темні окуляри, які у когось відтиснула. Така серйозна, зібрана… Явно налаштована хоч і у бою власну правоту доводити!

Капець! Це б не мало настільки йог заводити.

Позатим — сюрприз! Так і було! Він зараз кайфував від її спротиву! Настільки, що було вже доволі незручно сидіти від напруги у паху, дідько!

— Якщо хочеш, я можу навіть удати, що на цих… як їх? — тим часом продовжувала Василина, ясна річ, не маючи змоги побачити жадливий погляд, яким він її пожирав.

А от Арсен точно цього не міг пропустити.

— А, згадала! На картах Таро знаюся! Якщо для цієї легенди потрібно, — позатим, вона трималася доволі впевнено, войовничо.

Та він помітив, як підібралася. І пальці у шорстку кошеняти міцніше заглибилися. Василина немов зіщулилася… очікуючи випаду? Удару, можливо?..

Це в момент для нього епіцентр всього змістило!

Яструб встав та повільно наблизився так, аби вона почула його кроки. А потім обхопив її плечі та притиснув до себе цю валькірію. На мить опустив обличчя в її волосся, жадібно втягуючи аромат шкіри під ним, тепло цього тіла в себе всотав! Ковзнув підборіддям по її вилиці, притиснувся щелепою до її щоки…

— Гадки не маю, що на мене найшло, але якщо тобі потрібні ті довбані карти нащось — то ми їх знайдемо, княгиня! — реготнув, прошепотівши то низько та насичено, аби відчула, що він точно її наказувати не збирається. — І будь-які легенди вигадувати — також, валяй! Розважайся! — запустив долоню у її волосся, вловивши напружений, розгублений видих.

Проте на охоронця глянув з натяком, що на нього така поблажливість не поширюється. Хай все ж таки має клепку та планів дотримується.

Після чого знову зосередився на своїй княгині, простягнув іншу руку, обхопивши підборіддя, та пальцями трохи потягнув, натискаючи. Щоб вивільнити губу, яку вона встигла прикусити.

А потім не втримався та… власними губами спіймав та притиснув. Проковтнув тихий зойк, буквально спиною відчуваючи, як Арсен тихо вийшов.

Цінував його за це. Тому, мабуть, сьогодні не покарає.

— Не роби так більше, моя княгиня. Не ризикуй собою… Не певен, що витримаю знову побачити тебе непритомною, — прогуркотів, випиваючи її новий стривожений подих.

А потім на мить сильніше напав, аж з гарчанням! Буквально зім'явши ці вперті губи голодним цілунком! Але ж таки не збирався нахрапом свого добиватися.

Відступив… розуміючи, що цього разу вона не стиснулася, як раніше. А це вже — перемога.

— Вона мені подобається, — Арсен швидко та вправно їв, при тому споглядаючи через вікно, як хлопці відпрацьовують маневр на задньому дворі.

Яструбу не треба було перепитувати, кого його охоронець та друг має на увазі. Позатим, він тільки скинув брову та хмикнув.

— Прямолінійно, — він подумав, що треба буде переконати й Василину перекусити.

Бо дівчина таки соромилася поки їсти при інших, помітив. Він те розумів. І поки намагався підбирати їй максимально зручні продукти, щоб звикла та адаптувалася. А також годувати її у кімнаті або приводити сюди, коли всі виходили. Бо прагнув дати якнайбільше комфорту!