— Презерватив! — задихаючись, потребувала княгиня.

Ковзнула вверх-вниз стволом його члена, від чого Владу крижу простромило чуттєвою судомою! Смикнувся до неї всім тілом.

— Ось! — прохрипів, витягши з шафки… Вони їх вже повсюди натикали, дідько, бо таки накривало повсякчас.

— Влад! — вона до нього припала всім тілом, вже не згадуючи про докори чи заперечення.

При цьому пальцями продовжуючи буквально творити щось неймовірне з його членом. Та клята краватка між ними затиснута, вносить різкий контраст між гарячою шкірою та холодним шовком. Гострі, збуджені соски коханої немов дряпають шкіру! Збільшують це гране божевілля, збуджують до нестями!

— Йди до мене! — рикнув, швидко розірвавши пакування. Розкотив тонкий силікон.

Схопив її руки, відвів від себе, щоб не кінчити завчасно. Та нарешті стиснув її стегна, скинув, підлаштовуючи. Щоб вперлася спиною у дзеркало. Та увірвався шаленим, потужним ривком, від чого Василина вигнулася всім тілом, обхопивши його шию, ввігнала нігті у мʼязи. Відчув, як схрестила сильні ноги у нього на сідницях.

Та застогнала від першого ж поштовху, закривши очі та закинувши голову. Чим він у ту ж мить скористався! Припав губами до пульсуючої точки на шиї. Втягнув в себе, ставлячи новий засмокт у ритмі своїх ривків в її гарячому тілі. Поки обох не накрило так, що буквально затрясло!

— Я ніколи тебе відпустити не зможу, медове моє кохання, — прохрипів, ще ловлячи прихід від цього дикого оргазму, що вхопили на двох.

Вона застогнала, всім тілом завмерши. Вчепилася в його волосся, немов очманіла від такого зізнання. І вирячилася крізь вії, не зумівши навіть до пуття очі відкрити.

Ну, Яструб міг зрозуміти. Сам від себе досі… очманівав.

— І насититися тобою — також. Ніколи! Це просто нереально, кохана, — хотів посміятися над собою. Але ж прозвучало, немов присяга, бляха! — І саме тому — ти нікуди не будеш соватися, де є хоч якась загроза, ясно?! — натурально гримнув голосом, хрипким від тільки-но пережитого.

Вона підібгала губи, немов зібралася сперечатися. Ага, зараз. Розігналася, його княгиня! Так він їй і дав!

Не втримався, припав губами до того граного соска, що продовжував дражнити його навіть в такому стані. Та замість обурення, вирвав з неї ще один солодкий стогін, хоч і відчував, як ще від минулого задоволення тремтить кожен мʼяз у тілі коханої жінки.

— Пішли. Треба тебе нагодувати. Ти на сніданок майже не їла нічого, — так і залишивши на підлозі понівечену нею сорочку, Влад нарешті дав волю її потилиці.

Стягнув з шиї краватку та відправив туди ж на підлогу, до іншого їхнього одягу. І, геть не соромлячись власної наготи… ну, як шкарпеток не рахувати (а вони геть не псували його грану красу!), відправився у кімнату.

Відчуваючи себе немов підсліпувата дівчина-підліток, яка не може відвести очі від свого краша, Василина зіскочила з раковини та пішла за ним. Власне, теж не дуже переймаючись тим, що зараз гола.

Проте це вона вперше таким Яструба… майже бачила. Без деталей, але ж основне! І це її заворожувало, дідько!

Хоча б і не мало!

Однак він був збіса гарним! Майже незаконно!.. Якби вже не закохалася в нього по вуха, зараз просто б пропала… От, бляха!

Тільки в цей момент Василина дійсно усвідомила, як глибоко та безповоротно вона влипла! Без шансів на порятунок!

Закохалася у чоловіка, навіть до пуття його не бачивши! Проте ж сповна відчувши, яким він вміє бути люблячим та надійним для тих, кого вважав близьким! Справжньою опорою та стіною, яка від усього вбереже та захистить.

І як далі жити з цим знанням та власними почуттями, як робити те, що мала б за обовʼязком — не уявляла! Тим більше, що зараз тупо не могла підсліпуваті очі від його збіса сексуальної дупи відірвати!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍— Мені зупинитися? Покрутитися? Бо є відчуття, що ти вже спину мені пропалила своїм поглядом, княгиня, — раптом таки завмер Влад та озирнувся. — Чи те, що нижче, — посміхнувся із сарказмом.

Вона не бачила виразу його очей та у голосі явно бриніла добра іронія. А ще — очевидне захоплення й… темний підтон бажання! Чорт! Він все це бачив у ній?! Як Вася ледь підлогу слиною не закапувала, плентаючись за ним сюди?!

— Так ми до обіду не доберемося, — його голос став хрипким та низьким. Яструб немов попереджав.

А ще — таки розвернувся та підійшов впритул до неї.

— Май совість, я чи не вперше тебе таким… бачу, — у неї голос зламався. Та швидше від того усвідомлення, яке ще пульсувало у грудях. — Маю право розглядати досхочу!

Вона не зможе. Просто не зможе проти нього виступити. Чи заарештувати.

Не тоді, коли він — ладен був бути її очима все життя Василини… Коли визнав, що кохає її. Прямо це сказав. Назвав її своєю «коханою», від чого вона досі до кінця не отямилася.

— Маєш таки, згоден! — реготнув Яструб. — І що? Подобаюся? — скинув темну брову Влад, нависнувши над нею.

І вона побачила цей жест! Нечітко, змазано, але ж!

— Достобіса як! — видихнула, припавши до нього всім тілом… бо таки трохи прохолодно було шастати голою, хоч і у спальні.

Чорт зна, як ото Влад не мерз. Укуталася його руками, які Влад моментально огорнув навколо її плечей. Уткнулася носом в його шию, поки взагалі не розуміючи, що тепер робити?

А він задоволено та жадібно припав губами до її скроні!

Зізнатися Владу? Розповісти, хто вона?

Але… як?! До незвичного холоду в животі страшно, що він на неї з отим крижаним холодом гляне, який вона не раз чула в його голосі, як злився на когось… Та й не просто ж так Яструб став… собою.

І тут у нього задзвонив мобільний, який Влад до того лишав на комоді, а дорогою сюди — забрав. Чоловік повернув кисть, якою смартфон тримав, та, здалося, підібгав губи. Мабуть, побачив щось з того, що вже викликало його невдоволення.

Згадала, як Влад виставляв претензії Валентину, від чого вона й прокинулася.

— Добре, княгиня, це мене тішить. Та ще буде час. Надивишся, — Влад потягнув її до гардероба, не відпускаючи від себе. — Зараз тебе нагодувати треба.

— То що сталося, Владе? — знову повернулася вона до теми, яку він так вдало перемкнув вибухом пристрасті. Але ж вона не забула.

— Нічого, щоб змусило мене змінити думку, яку я вже озвучив, кохана, — хмикнув Яструб трохи зверхньо.

І це таки зачепило, немов садно. Попри млосну солодкість у животі, коли це звернення почула знову від нього.

— У мене був телефон. Не знаєш, що з ним сталося?

Натягнувши білизну та спортивні штани, які він їй простягнув, вона взяла й… з деяким викликом дістала сорочку Влада з вішака, замість кофти. Нахворілася. Годі.

Так чи інакше, час братися до справ. Хоч зараз й уявити не здатна, що робити.

А він скинув брову, спостерігаючи за цим демаршем з… цікавістю? Але не заперечив і сорочку не забрав. Ну так, дозволяв же.

— Так. Був. Він розбився, — Влад повів її на кухню, міцно тримаючи за руку.

А Василина не могла не оглядатися навколо. Все ж таки більшу частину його будинку не бачила ще, най і не дуже добре, а все ж.

— Вочевидь, коли ти впала. Мої програмісти його дивилися, я думав зберегти інформацію для тебе, але він виявився пустим, — в голосі чоловіка вона вловила зацікавленість.

Тобто, вона йому має все доповідати, а він тільки те, що сам вирішить?! Як типово! Аж бісить!

Захотілося вмазати йому в щелепу з усієї сили. Навіть попри те, що ще пʼять хвилин тому мліла від кохання до цього авторитарного типа. Ти диви, які контрасти! Може, від ліків?

Та все ж, поки не наважилася обрати якийсь варіант розвитку подій, пояснити, мабуть, вартувало. Тим більше вони на кухню зайшли й Влад всадовив її за стіл… А ось це нетипово. Можливо, тепер вважав, що їй тут зручніше буде.

Поставив щось грітися.

Це було… мило. І досі дивувало її в Яструбі: те, як спокійно він робив все сам, та піклувався про неї весь цей час. Цей чоловік небезпечний, дідько! Він цілковито її підкорював!