Змусила себе зосередитися. Ясна річ, телефон був пустий. Вона ж не дурепа, соватися в лігво Яструба з якимись даними. Він міг той змусити її віддати, навіть якби не сталося… те, що сталося.
— Ага, він новий був. Я його тільки й встигла… купити перед тим.
Пауза була розрахованою.
І Влад відреагував саме так, як вона й припускала.
— Княгиня? — розвернувся до неї обличчям Влад, уважно вдивляючись. Це вона і без різкості могла зрозуміти. — Ти його вкарала? — без засудження, скоріше, з якоюсь внутрішньою напругою запитав Влад.
Вона то звісно ні. Але ж, за легендою, у «спонтанною» втікачки під час облави СБУ таких грошей бути й не могло. А «там» їй ніхто не мав дозволяти мати спосіб звʼязку зі світом.
— Позичила, — Василина просто відвернулася до вікна, підібгавши губи. Грати треба було дуже правдиво.
Але ж… дідько! Брехати йому ставало збіса складно! І не лише через те, що Влад таки неймовірно розумний та просікти може найменшу похибку…
Їй просто не хотілося йому брехати. Та що робити з правдою… не знала. Уявити його реакцію — теж поки не здатна була. Чи навпаки, якраз, тому й боялася?.. Він може просто її вбити, чи не так? І то не оборот мовлення.
— Через годину, максимум, в тебе буде телефон! — Влад хруснув суглобами, немов присягаючи. Щось у своєму написав. — І я давно пропонував, до речі…
— Так, — перервала вона його справедливий докір, відчуваючи гіркоту у роті. — Та я лише тепер нарешті можу адекватно скористатися твоїми порадами витратити час… Раз вже ти не дозволяєш мені бути корисною для тебе, — все ж закинула Василина, натякаючи, що не готова з цим змиритися.
Але до того, як Влад встиг би наново їй вивалити своє владне «ні!», у кухню ввійшов Арсен. І най вона ще погано бачила, проте відразу вловила, що настрій у керівника охорони — паршивий.
Щобільше, сама атмосфера у кухні немов моментально змінилася. Неначе температура впала на кілька градусів. І це точно було повʼязано з настроєм Влада, який глянув на Арсена та теж зчитав настрій друга. Ясна річ, навіть краще, ніж то вдалося Василині.
— Владе… — почав було Арсен.
— Мені потрібні всі дані, що ти встиг вияснити, — різко обірвав його Влад, здається, хитнувши головою. І ще… — зупинився, немов раптом згадав, — записи з центру, де у нас була зустріч учора з Валіком. Всі, особливо з входу та лобі, — додав, поставивши перед нею тарілку.
А у Василини мороз пішов потилицею — навіщо йому ті записи?
Телефон виявився геть дурно витраченим часом та… мабуть, грошима Влада. Про що вона, звісно, йому не сказала. Бо після наказу Яструба їй чи не моментально притягли останню модель найкрутішого гаджета, трясця! Майже відразу за Арсеном зайшов хтось з хлопців та приніс.
Могла б здогадатися, звісно, що він не зверне увагу на те, який обрала сама Вася тоді. Але ж, дідько! Що їй з цим навороченим флагманом робити?! До нього ж не те що флешку, навіть провід нормальний не підʼєднати!
Чи вже підʼєднати?! А, по цимбалах!
Головне, для її потреб він точно не підходить! От тільки Владу того ніяк не пояснити.
Так що вона… подякувала. Дуже. Здається, трохи знервовано, бо й так вся на нервах. Після короткої, сповненої недомовками розмови двох чоловіків на кухні під час їжі — її досі трохи судомило.
Намагалася ж зрозуміти, навіщо Владу ті записи з центру знадобилися? Там десь точно хлопці були, чи не через їх появу? Щось детальніше перевіряє? Навіщо?
Чи таки щось по Валентину дізнатися треба, з яким точно зараз якісь проблеми були у Влада повʼязані…
А цей впертюх так і відмовляється щось пояснювати! Ще й Арсену заявив, щоб і не думав Василині нічого розповідати!
— На твою думку, раз я тепер бачу так-сяк, то мізками користуватися вже не здатна? — образилася Василина майже щиро. — Чи мені ці патли обрізати? Одна морока з ними! Через блонд не сприймаєш мене серйозно? — закинула йому… більше через те, що це блонд вже дійсно остогид.
Ну і варто якось готувати Яструба до факту, що ніяка вона не блондинка, ментально — так точно. Та й фактично…
Трясця! Вася що, реально думає залишитися тут? З ним?..
Може, хоч спробує дізнатися, що там їй Нікіта передав?.. Але як? На айфоні? На бога!
Арсен вийшов, подалі від їхніх розбирань, на ходу щось жуючи. Вона не змогла роздивитися, що саме. Розумний, чортяка. Вловив, що назріває скандал?
— Княгиня! — аж гримнув Влад на цей закид. — Тільки спробуй! Справа взагалі не в волоссі! Я ж сказав, що зроблю все, аби ти була у безпеці!
— Не у волоссі, але його чіпати не можна… Цікаво, — підібгала Василина губи.
Насправді вона контролювала себе, хоч і дуже не до душі була така позиція Влада. Проте… у неї свої цілі. І поведінка наразі має бути такою, щоб ті досягти. І ось ця необхідність — теж бісила. Маніпулювати, прикидатися з ним — ставало все огидніше. І їсти знову не хотілося.
— Кохана моя, — Влад наблизився та обійняв її за плечі.
А Василині — немов постріл! Контрольний. У скроню.
Схоже, він також зумів її больові точки визначити, свідомо чи ні, а натискав їх до біса влучно!
— Я казала, що не з тих, хто покірно вдома сидітиме, — нагадала крізь зуби.
— Та ти навіть нормально ще бачити не почала! — раптом рявкнув Влад, схоже, теж тримаючись з останніх сил…
Дідько. Вони одне одного чудово доводити навчилися. От тільки вона взагалі цьому не раділа, хоча мала б, з точки зору керування емоціями такої людини. Бляха! Цікаво, а можна якось дистанційно звільнитися? Просто пощезнути з всіх списків Управління…
— Чудово! — натомість гримнула і Вася, вскочивши на ноги.
Хитнулася. Вхопилася за… щось. Можливо, стіл. Але не бажала погоджуватися з тим, що він правий.
— Значить, буду дивитися твій граний ноутбук! Передачу, про вимираючого носорога, який не може знайти свою самку! — вона навіть не знала, звідки то у неї в голові спливло!
І коли взагалі чула таке, звідки? Але зараз чудово на загальний напружений фон лягло. І на її обурення! Яке лише частково було награним!.. Погано.
— Я не голодна.
Але тепер вона пояснила, нащо їй ще й ноут, окрім телефона. Можливо, хоч там щось з флешкою зможе зробити… Якщо то флешка, звісно. Бо досі ж не мала можливості глянути.
— Княгиня, — попри те, що вона встала, Влад заступив їй дорогу.
— Ти ж такий зайнятий… важливими НЕ жіночими справами, — скривилася вона. — А я тільки й здатна, що ліжко гріти. Чи то раковину, — додала єхидно та пішла в бік коридору, виразно демонструючи, що її не варто зупиняти.
А Влад… він би міг. Але ж сам не хотів у цьому питанні поступатися. Вона розуміла, насправді.
Повернувшись до спальні у супроводі охоронця, який допоміг їй знайти дорогу, Вася першим ділом випустила Йоля. Його вони тут закрили випадково. Кошеня, здалося, трохи навіть образилося на це поневолення. Нявкнуло обурено та завіялося кудись коридором. Можливо, їсти побіг. Його миска знаходилася у кухні.
Сама ж кинула на ліжко ноутбук, який їй дозволили взяти з кабінету Влада… не його, на щастя. І роздратовано дочапала до гардероба. Знайти свої джинси було трохи важко, бо таки вона все це бачила вперше. Але й варіантів поміж явно жіночих речей було небагато. Тому Василина обережно розправила їх та полізла в кишеню.
Але… там нічого не було, трясця! Вона ще раз перевірила всі варіанти та навіть інші кишені, хоча точно памʼятала, що заховала у найменшу. І тут їй у голову сяйнула жахлива думка! Вася згадала, що тоді, коли вони повернулися, в будинку ще працював клінінг. Але їй було так погано, що перевдягнулася та дозволила Владу себе годувати чи не з рук. Поки в кімнаті прибирали… але не могли ж вона й в речах копирсатися?!
Чесно кажучи, вона до цього не стикалася з клінінговими компаніями, тож і гадки не мала. Може тому, в якійсь трохи навіженій відчайдушній надії, почала обстежувати навпомацки полиці та підлогу гардероба.
