Чи це Влад її вже до себе приручив? Змусив відчути власну слабкість та залежність від нього? Або ж це не вада — розраховувати на когось?

Василина не знала, бо раніше не мала такої людини, якій все б довірити можна було. Тепер же… Яструб ставав надто сильною спокусою!

Та що вона може йому про себе справжню розказати?..

Не маючи на це відповіді, дозволила чи не вперше просто себе огорнути теплом та силою цього чоловіка. Приспати.

Хоча ж відчувала, що він сам незвично напружений та немов сторожко вглядається у темряву навкруги.

— Щось сталося? — поцікавилася крізь сон.

— Ні. Думаю. Відпочивай, — притиснувшись губами до її волосся, Влад сам похитав головою. Мабуть, аби вона відчула.

Наступного дня лікар приїхав до них. Це Яструб наполіг. Не хотів, за його словами, зайвий раз її за межі власної території вивозити поки що. І це лише підтверджувало здогадки Василини.

Щось сталося, вона була впевнена, але Влад не пояснив. Проте склалося відчуття, що були підвищені загальні вимоги до охорони. Вона не бачила, так. Але ніби у самому повітрі будинку це відчувала.

Та й це Яструб коментувати відмовився. А їй у кого питати? Не в Йоля ж. Всі інші навряд чи порушили наказ боса. От тільки кошеня лише нявкало та на її ноги прилаштовувалося.

Поки Василина лежала під крапельницею, Влад сидів поруч та щось дивився на ноуті.

Що саме — вона не знала. Звук він не вмикав або надягнув навушник. Та й про сам процес дізналася, бо Влад повідомив. Проте, все ж дуже сподівалася, що ці крапельниці принесуть накопичувальний ефект. Сьогодні зранку вона бачила ще трохи краще, але ж про якусь чіткість мова взагалі не йшла! Правду вчора сказала — надія геть вимотувала. Та вибору не мала, як і можливості діяти наразі. Тому слухняно виконувала приписи лікаря.

Влад не міг розібрати, що його зачепило.

Він вже втретє передивлявся записи, які передав Арсен. Сам керівник охорони їх теж вже кілька разів продивився, проте нічого конкретного не знайшов. Взагалі диво, що лікар помітив й зачепився за те, що хтось відкривав файл з документами по її історії хвороби у невідповідний час. Тоді, як ніхто не мав би.

Щоправда, зараз враження з другом не порівняти: Влад зранку трохи навантажив Арсена додатковими задачами. Треба було провести одну зустріч, а він не збирався лишати свою княгиню одну під час крапельниць. Памʼятав, як вночі вона у своїй вразливості зізналася. Тому й делегував Арсена на ту зустріч, наче ж нічого надважливого не було. Рутина по справі того ж Валіка.

Ну а сам ганяв цей запис взад-вперед.

І от тут щось таки зачепило погляд. Якийсь рух. Людина… Чоловік? Здається так, судячи з силуету, виходив з автоматичних дверей лікарні і якось так… Чи то повернувся, чи то… Цей рух зачепив. Проте Влад ніяк не міг зрозуміти, чому саме?

Та і ясно, що якість на камерах не була захмарною. Це у них можна було все до пікселя збільшити. Тут же явно економили на спостереженні.

От Яструб і ганяв цей уривок туди-сюди, поки крапельниця не скінчилася.

Василина заснула, кіт прилаштувався на ногах дівчини та теж сопів. Влад наказав її не будити.

Провів лікаря, вкотре вислухав запевнення, що покращення буде… Ну, це трохи таки виправило настрій. І тут подзвонив Арсен.

– Є ускладнення, — різко та уривчасто кинув друг.

Влад підібрався, з самого тону відчувши, що там дійсно проблеми.

— Що?! — напружено.

— Тут лише три тіла. Хтось приїхав раніше за нас. Паперів немає, — доповів Арсен, процідивши слова крізь зуби.

— Бляха! — просичав Влад, зламавши сигарету, яку тільки-но дістав з пачки.

Різко вдихнув крізь зуби, давши собі секунду на аналіз.

— Підчисть все. Хутко. І збери все, що зможеш. Нам будуть потрібні всі докази.

— Валік, що за підстава?! Куди ти, бляха, вліз?! І з чого вирішив, що я буду твою дупу прикривати, якщо ти мені навіть не повідомив подробиці?! — Влад здавався дуже злим.

Він завжди починав говорити тихим, крижаним тоном, коли його хтось вибішував, вона це вже відстежила. Але від того тону немов плоть з кісток здирало!

Щоправда, до неї він так не говорив… поки?..

— Я маю повне право просто послати тебе на хрін! З такою підставою, ясно?! — ані трохи не змінив тон Влад, судячи з усього, розмовляючи з кимось телефоном. — Або ти розповідаєш мені все, або…

«Валік»… це той, з яким вони вчора зустрічалися? Цікаво, що ж він зробив? Чим так розʼярив Яструба?

Голос Влада долинав притишено, немов з-за дверей, його точно не було у спальні.

Василина важко перевернулася на бік та притисла руками очі, намагаючись розліпити повіки. Поруч нявкнув Йоль, який спав на її ногах, здається. Кошеня було обурено спробою Васі встати.

Ліки допомагали, безумовно, але мали й побічні ефекти. І від млосної, гидкої слабкості зараз тремтів кожен мʼяз у тілі. Вона почувалася геть беззахисною через це! І Василині це відчуття ніц не подобалося!

А ще варто було б якнайшвидше відвідати вбиральню. Крапельниця…

Тому Василина таки відкинула покривало та важко відкрила очі й… різко випросталася! Бо вона таки бачила! Дійсно бачила! А-а-а!

Піднесла руки до обличчя, розрізняючи пальці… Так, не бачила ще дрібних шрамів чи ліній на долонях, але то вже не так страшно, їй-бо!

Озирнулася довкола, розрізняючи вікно, штори, навіть світлу пляму дверей у вбиральню на стіні навпроти! Дзеркало з іншого боку… де був гардероб, наскільки вона памʼятала!

Вважай, вперше дивилася на це очима, а не мацала руками!

Це навіть не порівняти з тим, що вчора сталося! Вона могла розрізнити предмети, хоч і без різкості! І зрозуміти, що то!

Але це вже не біда, правда? Різкість якщо й не повернеться… то для цього є лінзи, окуляри, операції, на крайній випадок!

Піднялася, дійшла до ванної. Ще й вмилася потім, немов тим сподівалася додатково прояснити очі. Підняла голову, мутно розбираючи своє відображення у дзеркалі над раковиною.

«Цікаво, Владу вона сподобається в окулярах?», — раптова думка спочатку спантеличила, а потім змусила трохи перелякано хмикнути.

За фактом, яка різниця, що Яструб подумає? Вона, можливо, скоро щезне з його життя і Влад чи його думка не будуть мати жодного значення!

Але… правда в тому, що навіть переконуючи себе в цьому, Василина, здається, собі й не вірила. Ні в тому, що перестане озиратися на думку Яструба, ні в тому, що він дозволить їй кудись пощезнути…

Так, добре, з цим потім розбереться. Все треба робити крок за кроком.

— Княгиня? Це ти сміялася? — щире здивування у голосі Влада та звук відчинення дверей, змусили її обернутися. Мабуть, через воду, яку вмикала, не почула кроки.

Яструб застиг на порозі вбиральні, схоже, уважно вдивляючись в неї.

— А я тебе бачу… Майже, — не стримала посмішку Василина, розпрямившись.

Дивно прозвучало, немов дражнилася. Можливо, так і було. І вона просто не зуміла втриматися.

Владу потрібно було зосередитися на справі. Все точно вийшло з-під контролю. І Валік не міг достеменно пояснити, що, трясця, сталося?! Чому його партнери, люди, які взагалі займалися суто економічним… «залагодженням» ситуацій, раптом не дожили до зустрічі з Арсеном?!

Що це в біса за справи на нафтобазі у них такі?!

Яструб не вірив. Бо не буває так.

Хто за цим стояв? Хто знав, що вони мали передати документи Владу та настільки був зацікавлений у паперах по нафтобазі, що ліквідував свідків?

Чи свідчило це про те, що Яструб міг їх упізнати? Ніхто ж не був в курсі, що замість нього поїде Арсен. Вирішили в останній момент.

Валік впав в паніку і готовий був благати, аби Яструб його прикрив та захистив від будь-чого. В бункер його заховати, чи що, цікаво?! Та головне, що Валентин не міг сказати, хто грає на тому боці. От що здавалося геть дивним. Як можна не знати своїх ворогів?