Добре, що хоч перевдягнувся в сухе та зміг перекусити за цей час, взявши паузу на «обмірковування». Це хоч трохи, а поліпшило настрій… Ну і перспективу для цього довбня, який шукав його допомоги. Бо після того, як вислухав запит — хотілося послати на хрін, і може ще навіть парою влучних пострілів по пʼятах прискорення додати. Наштукарять самі, а потім біжать до нього, аби розрулив, дідько! А подумати заздалегідь, коли лізеш до одного з найвпливовіших авторитетів, у якого взагалі гальма не працюють — слабо було?!

Ну бляха! Ну всі ж знають про репутацію Демона! От якого милого було взагалі до нього лізти?! І з чого б тепер Владу ризикувати власними відносинами з цією, геть непростою людиною, та повагою, яку Демон до нього має?! Заради кого?

Тут ще точно треба зважити, чи братися за таку справу, хай скільки цей тип пропонує заплатити. Справа тхнула. І не було жодного бажання туди влазити.

Загалом, Влад не звик страждати від меланхолії, депресії, сумнівів, чи що це в біса взагалі таке на нього накотило раптом?! Він звик керувати ситуацією навколо, своїм настроєм та самою реальністю, дідько!

Бо саме Яструб міг залагодити та врегулювати будь-яку ситуацію! Частіше за все взагалі без зброї! За це його й поважали, тому й досягнув таких висот, граний фіксувальник!

Але сьогодні його щось все більше смикало та дратувало… починаючи з того незрозуміло дівчиська, що рухнуло Владу на голову зранку. І розібратися в її загадці, яка ж точно була — інтуїція про це просто волала — кортіло куди більше!

— Я зважу все. Відповідь дам за два дні, — кинув коротко, дав знак помічнику, щоб вивели хлопа.

— Але мені треба терміново вирішити ситуацію! — рвонув цей телепень до нього.

Ясна річ, охорона його відразу вклала мордою у стіл. Ага… це вам не гарненькі дівчата з кошенятками, до яких вони не можуть підступитися… Пфф!

От Яструб завжди щиро не розумів таких людей: чи хлоп не допетрав, куди прийшов? Чи недостатньо клепки у голові, аби зважити, хто навпроти?

Не те щоб хтось серйозно цього йолопа загрозою вважав, але ж для суворості варто «гримнути», так би мовити. Аби клепка в голові таки стала на місце. І цей бевзь остаточно зрозумів, у чий бік занадто гучно дихає.

— То йди до Демона сам, як такий борзий та поспішаєш. На хіба до мене прийшов? — хмикнув зневажливо, відкинувшись на спинку крісла та спостерігаючи, як хлопці йому руки викрутили, не дозволяючи розпрямитися.

Достав пачку сигарет, витяг одну. Помічник відразу клацнув запальничкою. Яструб затягнувся та випустив клуби диму в напрямку цього дурня.

— Перепрошую, пане Владиславе… — здається, трохи таки той охолов, познайомившись ближче зі стільницею. — Я просто нервую… Не розраховував, що так все обернеться…

— В тому й біда, що ви всі не прораховуєте власні дії хоча б на два кроки уперед, — клацнув язиком Яструб, знову затягнувшись. — Вільний. Чекай, з тобою звʼяжуться і повідомлять мою відповідь, — махнув охоронцям, щоб вивели цього. А сам повернувся до помічника. — Нехай обід принесуть, — розпорядився, подумавши, що дома в нього зараз одні сигарети й лишилися з харчів.

Степан кивнув та пішов слідом за юрбою.

— Чекай! — раптом згадав Яструб. — Нехай ще зроблять якийсь великий сендвіч та спакують мені його зручно, — звелів, згадавши про ту свою снігову чудасію.

Він точно збирався розгадати її загадку. Чисто для тренування мізків. Але ж не планував додатково дівчину мучити.

Коли через двадцять хвилин, вже у кращому настрої, Влад наблизився до свого авто, охорона так і стояла по периметру, тримаючи все під наглядом. Він кивнув Арсену, який виглядав наче спокійно. Вочевидь, розібрався з охороною центру та вияснив, як і коли дівчина забрела сюди.

Та це послухає потім, коли додому доберуться.

Вказав на авто, як запитуючи, чи дівчина тут. Водій та Арсен кивнули синхронно. І Влад спокійно смикнув дверцята, тримаючи той сендвіч у коробці…

— Йой! А-а-а!

Та він точно не очікував, що вона на нього вивалиться трясця! Знову! Як той самий куль, з яким вже порівнював, ще й махаючи руками так… що смачно заїхала Владу у щелепу.

— Бл-я-ха! — аж зірки в очах замиготіли!

Оце так удар…

Бо він, граний джентльмен, її у мить ловити кинувся! Ще й так, щоб врятувати її ж обід… А вона знову у своє кошеня вчепилася!

— Пробачте! — заволала дівчина, коли зрозуміла, на кого… випала. Та й кому у щелепу вцілила.

Очі в неї немов півобличчя зайняли. І зіниці величезними стали, затопивши світлу райдужку.

— Я заснула, зігрілася просто… І втомлена була… Заради всього святого, не хотіла… То інстинктивно, — здається, вона справді налякалася.

І то трохи остудило голову Яструбу. Бо таки в скронях почало вже бурлити та тиснути роздратування. Ніби йому подряпин від котячих кігтів було мало, бляха!

Але… достатньо було одного цього її погляду та тону, аби притихло. Позаяк таки достатньо досвіду, і міг так-сяк прикинути, що життя її не балувало, і це ще слабо сказано.

Щоб отак заснути у чужому авто, коли чорта лисого не маєш уявлення про своє майбутнє, треба або дуже йому довіряти, чого ще, ясна річ, бути не могло. Або просто до такого ступеня втомитися від усього, що вже не вистачає сили тривожитися і про базову безпеку.

І щось Яструбу здавалося, що тут якраз другий варіант. Та й оця реакція, коли відразу починає бити, захищаючись… доволі красномовна.

— Добре. Видихни. Проїхали, — буркнув, відчуваючи, як ниє щелепа.

Допоміг їй всістися назад, бо так і тримав же за плечі. Ну й прилаштував той клятий сендвіч.

— На. Поїж. Тобі зайвим не буде, — кинув трохи таки зарізко. Та всунув їй ту коробку у руки.

— Оу… дякую, — здається, йому вдалося здивувати дівчину не менше, ніж вона його зі своїми падіннями.

— На здоровʼя, — пирхнув.

А сам плюнув на все та пішов на інший бік авто.

— Поїхали, Арсене, — звелів керівнику охорони, вирішивши, що дома вже з нею поговорить.

Зараз взагалі настрою не було. Розтер знову щелепу рукою, бо нила, просто капець! Все ж таки удар в неї чудовий. Та й відпрацьований, відчувалося… і це таки чіпляло.

Та поки… достав сигарету й закурив, сівши в авто. Дівчина забилася у свій куток та жувала, ще кошеня своє гладячи при тому. Влад побачив на сидінні між ними відкритий пакет корму. Вочевидь, хлопці купили.

Треба буде якось преміювати, що по-людськи поставилася. Хоча у нього інших і не було. Тварин, що скидалися на людей, ніколи не брав до себе.

Погляд знову впав на кошеня, яке нахабно спало на руках дівчини… Тварин справжніх — Яструб теж додому зазвичай не тягнув. Власне, як і всіх, кому міг допомогти. Завжди вистачало місця та варіантів, де прилаштувати нужденних.

Але її чомусь не відправив нікуди, передоручивши помічникам. Теж питання… але вже до самого себе. Чому це так розібратися самому у її загадці кортить?

Власне, Влад вперше отримав можливість хоча б її роздивитися до пуття оце зараз, поки дівчина швидко, мовчки їла.

Білявка, це перше, що впадало в очі. Чи то він на це увагу звернув, бо таки мав до білявок слабкість?.. Ото вже довбень! Знайшов до кого прицінюватися. Очевидно, що її зараз від будь-якого чоловіка вивертати буде. Не дебіл же, знав, через що таким дівчатам часто доводиться проходити. Та й він наче не голодний до уваги…

Власне, останнім часом навіть лінь напружуватися було, якось не до дівчат, роботи по горло! Та й цікавіше справами займатися. А тут ось таке дурне полізло у думки раптово!

Змусив себе зосередитися.

Трохи занадто худа… але скоріше жилава, як по силі того удару оцінювати, аніж тендітна. Хоча побачив і тіні під очима, і заломи навколо рота… І той бісів синець! Знову щось засмикало у скронях.

І тут він з її поглядом зустрівся. І аж підібрався весь від сторожкого очікування, з яким дівчина на нього у відповідь дивилася. Зосереджена. Вже доїла. У всьому тілі відчувається напруга, з якою стежить за кожним його рухом.