Шалена жінка! Він не міг притишити цього довбаного захоплення нею навіть зараз, бувши злим до біса! Навіть попри те, що готовий був в цей момент її придушити!

Ярість таки переважала!

— В це складніше повірити, ніж в те, що я билася на підпільному ринзі? — прошипіла ця навіжена, немов на нього образилася.

— Так! — пирхнув Влад, затягнувшись сигаретою до того, що в нього зараз спалахнуть легені, здалося.

Але… якось таки підібрався, згадавши її удар правою.

— Ну то ти не такий і розумний, Яструбе, як всім пилюку в очі пускаєш! — пирхнула ця самогубця та схрестила руки на грудях.

Очманіти! Вона реально не розуміє, в якій він ярості, що кидає виклик?! Очі хворі заважають?! Чи зовсім пустилася берега?!

Та перше, що він спитав, виявилося не це.

— А чи ти билася, княгиня? — прогарчав зневажливо та фиркнув.

— Уяви собі! — рявкнула раптом ця навіжена. — Билася! — прозвучало так, ніби вона якраз його не спосібним до того вважала. Чи не боягузом…

Але Влад не від того зараз палахнув так, що перекусив ту грану сигарету!

— Де, бляха?! — рявкнув він, вихопивши недопалок з рота. — З яких це пір відділ економічних злочинів відправляє співробітників на бої?! — він нависнув над нею, стиснувши кулаки так, що у порох стер той уламок сигарети.

Немов збирався вчепитися у цю тонку, пихато вигнуту шию та витрусити з неї пояснення.

— З таких, що я не відразу в цей відділок влаштувалася! — рявкнула дівчина, і не подумавши від нього відступити.

Дідько, що?! То вона таки билася?!

Він зараз її придушить. Гарантовано! Якого біса вона розпалює його ярість?!

Усвідомлення того, наскільки він насправді наразі балансує на межі, змусило Влада шумно видихнути та хоча б спробувати повернутися до кордонів логіки.

— Це наразі не першочергове. Потім… послухаю, — кинув він та повернувся до Арсена, який стояв у кутку біля вікна, палив та намагався максимально злитися зі шпалерами.

Надто добре знав такий стан Влада.

— Дві доби? То це мусимо от-от на гостей чекати, як гадаєш? — процідив крізь зуби. — Варіанти?

— Мабуть, вони візьмуть ордер.

Його аж сіпнуло.

— Я тебе питав, моя люба? — на видиху повільно розтягнув те речення, знову глянувши на Василину.

Всім своїм виглядом натякаючи, що краще б їй постояти дуже… дуже тихо.

— Я тут більш кваліфікована, ніж Арсен, — знизавши плечима, заявила Василина, не звернувши на то уваги.

Охрініти! Він міг те забути, на її думку?! Серйозно?!

Влад повільно втягнув повітря в себе.

— Гадаю, вони заявляться вночі або рано зранку. То улюблена практика, — швидко втрутився Арсен, скосивши очі на Василину.

Точно намагаючись тим перемкнути на себе його увагу. Ти диви. Хоч і образився, а все одно прикривав? Цікаво.

— Так. Це найбільш ймовірно, — згодилася Василина.

Так. Ніби. ЇЇ. Питали! Трясця!

Яструб щиро не знав, на якій бісовій витримці не спалахнув!

— Що ж, залюбки з ними стрінуся та поспілкуюся. Шкода, що тебе вони не застануть, моя розумниця, — прогарчав Влад. І глянув на Арсена. — У вас пів години. Ти знаєш, що робити. Я все вирішу. Щоб ні єдиного натяку в будинку не лишилося, — витяг телефон та хитнув головою, щоб друг її уводив.

І Арсен мовчки кивнув, не ставлячи зайвих запитань.

— Ви здуріли?! Та спецзагін тут все догори дриґом переверне в пошуках мене! На біса нариватися?! — Василина буквально бігла за Арсеном.

— Так кортить від нас втекти? — грубувато пирхнув керівник охорони.

— Ні! — ляпнула Вася перш ніж подумала.

Він повернув голову, навіть трохи скинувши темп, та здивовано глянув на неї. А вона розсердилася сама на себе.

— Але ж на біса Владу так підставлятися?! Це реально небезпечно! — продовжила думку, бо дійсно нервувала. — Невже ви не розумієте?!

У них у відділку не було нічого, що реально можна було б Яструбу приписати, з доказами та фактами. Як і в інших. Він збіса вправно залагоджував свої справи. Але утримання співробітника СБУ — це вже зовсім інша пісня. І Вася точно не хотіла брати у цьому участь!

— Так тут ось у чому сіль, Княгиня. Тебе тут не буде. Навіть згадки, — клацнувши пальцями, хмикнув Арсен, промовивши це звертання, точно, як Влад в останнє.

І чомусь здалося, що це має якесь значення.

Але охоронець знову потяг її в напрямку спальні. Як не дивно, тут вже були якісь хлопці. Вочевидь, теж охорона. Влад же говорив їй, що постійно у будинку тільки ті, кому він довіряє… І вона.

Окей. Про це варто подумати потім.

Ці охоронці ретельно… перевіряли кімнату, здається. Вона не була певна.

— Бери з гардероба все, що хочеш взяти сама. Все інше ми заберемо, — підвівши її до дверей, велів Арсен.

— Але тут всюди мої відбитки! А вони будуть шукати!

Та охоронець не слухав вже ніяких зауважень. Схоже, він також був ображений на неї. Трохи менше за Влада, та все ж.

Ось так за тридцять хвилин Василина опинилася… десь під землею, їй-богу! І це трохи лякало. Сумку їй нести не дозволили, за її спиною хлопці почали чимось оприскувати всі поверхні… Невже відбитки прибирали? Капець. Вони орієнтуються краще, ніж вона думала.

Влада вона побачила лише на коротку мить, коли він кинув другу:

— Вас вже чекають, — та глянув на неї тим новим поглядом, вагу якого вона відчувала навіть наосліп у темряві… підвалу.

Так-так! Її притягли у підвал! На мить навіть лячно стало, що він… таки пристрелить її, ображений за цей зухвалий обман. Ну мало що там від нього «кримінальний кодекс авторитетів» вимагає? І навіть перелякатися встигла… Та тут Влад завмер майже впритул, нахилився до її волосся та якось так повітря втягнув в себе, немов намагався аромат її відчути… У Васі сироти на потилиці виступили! Величезні!

Але до того, як Вася зауважила б, що ховатися у підвалі — дуже нерозумно, Арсен кивнув та підійшов до якогось виступу. І… прочинив двері, ввімкнувши ліхтарик. За ними були сходи вниз.

Справжній, трясця, потаємний прохід! І вона трохи отетеріла! Але їй не дозволили затриматися, аби бодай щось запитати! Влад підштовхнув її до Арсена та охоронець повів Василину вниз натурально страхуючи власним тілом. Позаду йшли ще два охоронці.

— Що це таке? — ошелешено запитала вона, намагаючись роззирнутися у напівтемряві.

Хоча, ясна річ, її очі з тим майже не справлялися.

— Колодязь, — відгукнувся Арсен… трохи іронічно.

— Що?! — у Василини кудись голос впав.

І наче розбився вщент, так хрипко то вийшло. Аж ухнула.

Вони її в колодязь притягли?! Справжній?! В сенсі?!

Стало так страшно, як навіть не було тоді, коли зрозуміла, що флешка у Влада! Серце в горло підскочило, а на скронях виступив липкий піт!

І Арсен так легко на всі її питання відповідає, нічого не приховуючи… Чомусь згадалася бабка, що незадовго до цієї операції нагадала по руці Василині колодязь і якусь зламану башту. Та майже запевняла, що Василині смерть загрожує… чи повний крах, принаймні!

— Який колодязь, на біса?! — прохрипіла, вся напружившись. Так вирішивши, що тут або пан, або пропав.

— Так у нас у дворі стоїть, на вигляд, наче справжній. Там навіть вода є. Деяка кількість. Резервуар. А за фактом — прикриття для цього ходу. Відразу планували, про всяк випадок, — без вагань пояснив Арсен, продовжуючи рухатися, притримуючи її.

Василина пригадала колодязь, який побачила, коли вперше у двір Влада попала. Твою ж наліво! Вона ніяк не могла розгадати їхній план.

Вони вже спустилися і наразі пересувалися тунелем.

– І ти мені це все розповідає тому?.. — якби підштовхнула до відповіді.

Доволі абсурдно, бо була змушена чіплятися за його руку вже для того, аби просто йти. Арсен інакше тримав. Це геть не було схоже на захват Влада.

Акуратніше, навіть з… повагою? Та раптом до біса закортіло, аби поруч саме Яструб опинився!