— Бо ти вже нікуди від нас не подінешся, Княгиня, — реготнув охоронець. — Яструб тебе не відпустить. Ким би ти там не була. У своєму минулому житті, — Арсен озирнувся та глянув на неї…

Можливо, багатозначно. Але вона не стала б стверджувати, бо ні чорта не бачила! До того ж… Василина таки була шокована! Настільки, що зараз навіть не могла вигадати адекватну відповідь.

Але, здається, прямо тут її вбивати не збиралися. То можна трохи видихнути. Проте, що саме таки задумав Влад?..

Вони йшли ще декілька хвилин, можливо, десять. Достатньо, щоб вона зрозуміла, що тунель йде за межі ділянки Влада. Хоча… може, навколо все належало йому. Потім вийшли на вулицю.

Але навколо не було ліхтарів, а в темряві вона взагалі нічого не могла розгледіти. Очі боліли нестерпно.

Арсен всадовив її в машину, пристебнув. Сам сів поруч, але не торкаючись. І… вони кудись поїхали. Це тривало якийсь час, але Василина не могла розслабитися, все більше нервуючи через те, що може Влада очкувати за спробу викрадення співробітника Управління.

Очманіти! Їй би за свою долю перейматися! Але ж ні! Вона про нього турбується, трясця!

Схоже, серце свій вибір вже зробило. Проте розум мав декілька зауважень!

Проте, вона немов впала в якусь прострацію. Так, що скинулася, розгублено роззираючись та сліпо примружившись, коли вони десь зупинилися.

А потім хтось смикнув на себе дверцята.

— Охрініти! Мені що, всіх його жінок тепер рятувати до віку?! — пирхнув хтось з веселим сарказмом, викликавши новий напад спантеличення у Васі.

— Тимуре! — різкий жіночий окрик, здивував ще більше. — Ти нариваєшся!

Трохи відволік від незрозуміло злого, пекучого вогню, що спалахнув за грудиною у Василини від попередньої фрази.

— Та годі, Крижинко! Не ламай мені забаву! — пирхнув якийсь чоловік, що зʼявився біля машини та прочинив двері.

Арсен поруч так цокнув язиком, немов його дратував цей тип. Ще й пирхнув.

— Я тобі зараз носа зламаю, коханий, за такі жарти. Влад просив її не лякати, хіба забув? — поруч виникла… дівчина.

Вася не могла вже достатньо сфокусувати очі, аби її роздивитися. Але це точно була жінка.

— Вона не виглядає наляканою. Радше лютою, — хмикнув на це зауваження той, кого дівчина назвала Тимуром.

— Хм… ти правий, — схоже, дівчина теж зважила на вираз її обличчя.

Але Василина, навіть отримавши підтвердження, що не справляється наразі зі своїми емоціями, не могла ті прибрати.

— Якими ще, в біса, жінками?! — прогарчала вона, самостійно відстібнувши пасок безпеки.

Арсен поруч… ухнув, а потім… розреготався! Натурально.

— Тупо це визнавати, але ти все ще мені подобаєшся, попри твоє звання. Особливо в такому настрої, Княгиня! — ляснув охоронець долонею по шкіряній обшивці сидіння між ними. Після чого вийшов.

Вона не встигла на це відреагувати. Вася надто втомилася, якщо чесно. Від всього цього важкого дня.

— Привіт, крижинко, — привітався тим часом Арсен з дівчиною. — Маєш чудовий вигляд. Материнство лише більше це підкреслило.

— Охрініти, Арсен, та ти у нас жіночий улесник! — розсміявся Тимур.

— Варваре, — скупо обізвався на то охоронець, ніби вітаючись.

Василина напружилася. Це звертання мало якесь значення в її пам'яті. Вона щось знала про Варвара. Але охоронець відвернув її увагу.

І обернувся, протягнувши руку, щоб допомогти Василині.

— Тобі варто відпочити, Княгиня. І поберегти очі. Інакше мене живцем закопають у землю, — зауважив Арсен, потягнувши її з салону авто.

Зважаючи на те, наскільки злим був Влад, та як лютував, вона у тому дійсно сумнівалася. Скоріше її десь в тому проході прикопають. Та й до того ж Василину наразі інше питання аж надто цікавило!

— Що за жінки?! — рявкнула вона, майже прикривши очі, для яких яскраве світло ліхтарів цього двору здалося надмірним.

Роздивитися людей нормально було важко. Та все ж, здалося, вона їх… здивувала. От тільки Арсен знову задоволено крякнув.

— Не звертай увагу, — почала дівчина, яку Арсен кілька раз «крижинкою» назвав. — Гадаю, Тимур мав мене на увазі, але це дійсно не має значення, бо… — вона якось тяжко вдихнула, ніби її дійсно вже втомили всі ці чоловіки навколо. — Я — Женя…

— Дружина Влада! — таки вирячилася Вася, попри біль та сльози, що одразу виступили на віях. І чомусь спустошено відступила, впершись спиною в авто.

— Колишня! — рявкнув Тимур так… що нагадав їй раптом саму себе оце тільки що. — Вона моя дружина, дідько!

У голосі чоловіка таки відчувалися ревнощі, хоч і трохи вже стишені.

Капець… тобто, вони її почуття настільки ж легко зчитали? Тому Арсен так шкіриться, немов найкращу зброю урвав проти Васі?

А Женя посміхнулася геть інакше та простягла руку, у ту ж мить переплівши свою долоню з чоловіковою.

— Так, колишня. Але направду, ми з Владом ніколи й не були… Ну, ти розумієш?.. Ми не були чоловіком та дружиною. То все було фіктивно. Я йому за сестру радше, — пояснила Женя, навіть трохи посміхнувшись, здається.

Інформація в їх файлах про Женю була надто суперечлива. Жінка значилася його дружиною та партнером кілька років, а потім просто зникла. І… були різні версії. За ці дні Вася не почула жодного разу про неї й сама не згадувала навіть.

Проте Вася зараз була надто спантеличена не новими фактами, а тим полегшенням, яке ця звістка викликала всередині, затопивши груди обпікаючим теплом! Їй мало бути все одно, чи не так? Хоча… після того, як вона щиро зізналася йому, ким є і без будь-якого опору дозволила себе увезти… Хіба варто себе обманювати?

— То Влад тобі про мене розповідав? — запитала зацікавлено Женя, мабуть, так зрозумівши той її вигук.

— Насправді, ні… Я просто читала його файл вздовж та впоперек разів триста, мабуть… Е-м-м. Гадаю, мені таки варто відпочити, — обірвала сама себе.

Одна справа зізнатися Владу. Інша — його дружині. Колишній. Фіктивній.

Грані аспиди!

Якийсь повний триндець! Вона відчувала себе так, ніби щось в неї вибухнуло в голові ще у в кабінеті Яструба. І зараз там була суцільна каша.

Вона б не стала закладатися та було таке враження, що ті двоє вирячилися на неї. Але у Васі надто сильно боліли очі. Ага. Саме тому вона затулилася долонями.

— Так-так, — раптом доєднався до цього бедламу Арсен. — Княгиня у нас не з простого десятка, вона у нас — верховна відьма у штаті, провидиця, чтиця рун… Ну і капітан СБУ… в минулому, — реготнув іронічно охоронець, підштовхуючи Василину… кудись.

Мабуть, теж вирішив, що детальне знайомство варто відкласти до ранку. З боку господарів запанувало якесь ошелешене мовчання.

Але її раптом накрило іншою думкою!

— Йоль! — аж підстрибнула Вася, згадавши про кошеня.

— Влад про все подбає, — пирхнув Арсен трохи зневажливо.

— Курво! Три хвилини, а у мене вже повний безлад в голові! Я зрозумів, чому він до нас її відправив, — тихо пробурмотів Варвар. — Ай! — судячи зі звуку, він миттєво отримав від карми… точніше, дружини, в бік.

— Це було геть не ґречно! — обурилася Женя.

Проте, бурмотів він то недостатньо тихо, аби й вони не почули.

— Тимуре, ти ж розумієш, що зараз ходиш самим краєчком? — раптом крижаним тоном поцікавився Арсен. — Якби хтось зробив такий закид у бік Жені, га?

— Та все нормально, — тяжко почала було Вася, якби взагалі не плануючи, щоб через неї Влад ще й з друзями чи партнерами розсварився.

Але мовчання з боку чоловіка тривало лише мить.

— Курво! — дійсно у розпачі раптом вигукнув Тимур геть іншим тоном. Зібраним та похмурим. — Не думав, що все настільки серйозно! Я просто пожартував, але то було збіса не дотепно! Визнаю. Щиро перепрошую…е-е, Княгиня, — тільки зараз вона зрозуміла, що не називала їм свого імені.

— Добре. Бо у неї шалений удар правою, сам бачив. І, до речі, вона дійсно капітан СБУ. Тому варто таки менше ляпати, — хмикнув Арсен. — Власне, саме тому Влад і прислав її сюди. Бо є підозри, що колеги Василини спробують її витягти цієї ночі. А він своє не відпустить, ви ж розумієте…