Навіть брову скинув, роздивляючись охоронця. Арсен, здалося, трохи застидався, але ж таки вперто висунув вперед підборіддя.

— Гей, я просто варіант запропонував. Можна спробувати. Чому ні? — стенав плечима друг.

Він навіть не збирався це коментувати, збіса! Але друг дивився так, ніби зараз вважав його максимально небезпечним. Власне, Влад і сам почував себе саме у такому стані.

— Бо я, бляха, не хочу і не збираюся від неї позбуватися! — рикнув Влад те, що йому здавалося очевидним. — І нікому не дозволю княгиню у мене відібрати! Навіть їй самій! — відрубав то з крижаною ярістю, ніби на Арсені й вирішив зірвати всю свою злість.

Охоронець трохи назад посунувся, поглядаючи на нього з пересторогою. Вловив настрій. А Яструб знову глибоко затягнувся та… таки поглянув на недопалок, здуру уявляючи те, що Арсен… «запропонував».

І не зміг. Якась херня, як направду. Здавалося, зробить так — і вона, навпаки, в кожну клітину його легень пробереться! Хоча… вже й там є.

Позбутися? Ні! Ні за що!

Але як зробити те, що Влад хотів — поки не бачив варіантів.

Треба відступити. Зробити крок вбік та оцінити все на ново. Запроторити ці занадто потужні емоції у кут та зважити все це так, як на замовлення оцінював би будь-яку чужу проблему.

І знайти той грьобаний шлях! Бо «позбуватися» Василини він точно не планував!

Вася притисла лоба до холодного скла та прикрила повіки, відчуваючи, як сльози повисли на віях. В голові та грудях гула незвична пустота. Скроні ломило від болю напруги.

Вона не знала… Ні відповіді на його питання, ні того, як все це вирішити. І від того почувалася геть розгубленою та безпорадною — зовсім незвичне для неї відчуття. А втома аніяк не допомагала.

Він сказав поїсти, але вона навіть уявити не могла, щоб зараз взяти в рота хоч щось. Навіть кави вже не хотілося. А от чого дуже кортіло, до болю в грудях буквально, — це якогось вирішення збіса складної ситуації. Дива?.. Хіба що…

Вперше в житті їй спало на думку спробувати почати палити. Може, це так чудово мізки прочищає, що якось стане у пригоді? Бо чого тоді Влад стільки тих сигарет викурює за день? Не дарма ж він такий популярний фіксер!

От тільки дуже сумнівалася, що та димна гіркота хоч чимось допоможу у її випадку. «Та й вона не Яструб — для її бюджету то може стати вагомим обтяженням», — промайнула гірка, сардонічна думка.

— Ти так і не поїла, княгиня, — незадоволений голос Влада прозвучав неочікувано для неї.

Різко розвернулася, не розуміючи, як його кроки пропустила? Налаштована ж на нього немов всім тілом, кожним нервом… Та зараз, мабуть, надто іншим перевантажена.

— Я не голодна, — голос вийшов надто хрипким, відразу видав сльози.

Але Вася скинула підборіддя вище, не бажаючи те йому демонструвати.

— Навіть чути цього не хочу! — пирхнув Влад. — Ти від ночі нічого не їла, думаєш, я не в курсі?

Завмер впритул біля неї та обхопив долонями вологі щоки. Напружений. Все ще злий. Жорсткі жовна прорізали щоки. Вдивляється в неї темним, важким поглядом. І в тих очах теж видно, що біситься. Але й ніби шукає щось, вглядається у неї.

— Зараз разом поїмо, — безапеляційно заявив він, великими пальцями витираючи її щоки.

І так глянув при тому в її очі, ніби мовчки забороняв плакати… біснувався від того, що нові краплі зіслизнули з вій вологими стежками.

Різко видихнув та смикнув її на себе, неначе ховаючи Васю в оберемку. Занурився пальцями в волосся, мовби сам навпомацки тепер її нову зачіску вивчав.

Все, що сказали та що не встигли — бриніло між ними. Відчувалося реальною напругою та крижаними шпичками на шкірі. Але зараз жоден не починав наново. Надто гостро. А вирішення, схоже, навіть Яструб поки не знайшов.

Залишок дня та ніч радше нагадували тортури.

Влад розбирався зі справами. Частину з його розмов вона могла слухати. Як от телефонний дзвінок тому Віктору, котрий Кульгавий. Вочевидь, через те, що вона вже й так була в курсі цієї справи та й сама доклалася. Влад домовився з ним зустрітися наступного вечора.

Частина ж його розмов, а може, й зустрічей, пройшла за зачиненими дверима кабінету. В принципі, він і до сьогодні далеко не до всього їй дозволяв долучатися, але саме тепер чомусь зачепило та почало муляти душу. Що, звісно, взагалі капець!

Дурна-дурна! Хіба сама не розуміє, що тепер про довіру йти не може? Та й з якого дива їй стало хотітися не заради Управління дізнатися подробиця, а чисто як акт його прийняття — ту довіру мати?!

Ну божевілля ж, з якого боку не подивись! Хіба ні?..

Відчуваючи роздратування та відчай, вона після обіду сховалася у спальні. Тут вже знайшлися приготовані для неї речі, котрі, мабуть, перевезли з будинку. А ще — була ванна кімната з величезною ванною. У будинку та теж малася, здається. Та через обмеження зору Вася сама не купалася. Вони щодня разом з Владом душ приймали…

Від спогадів, чим то нерідко завершувалося, кинуло в якусь тужливу, майже болючу потребу, трясця! Засудомило за грудиною, стиснуло в животі чи не реальним болем… Немов хтось натягнув її нерви на кулак та стискав так, що вдихнути не виходило!..

«І де її витримка, питання? Що за внутрішнє скиглення?!», — спробувала себе до тями привести. Та копняки у думках не допомагали зібратися.

Вона вичерпала свої механізми адаптації. І зараз оголеною, без усіх своїх щитів та робочих виправдань, — стояла перед тим граним вибором! Настав час вирішити: залишиться по цей бік, чи зробити крок на сторону Влада, поховавши під почуттями все, що ціле життя будувала. Всі свої ідеали та принципи.

Проте Василина не відчувала себе готовою. Тому відсунула ту думку. Все одно їй зараз звідси не вибратися: охорона чи не за кожними дверима стоїть. Набрала настільки гарячої води, що всі дзеркала запітніли, та залізла туди, немов ховаючись у цій парі. Просиділа майже годину.

Після чого її розморило, ясна річ. Закуталася у рушник та ледь дійшла до ліжка. Накрилася ковдрою з головою й вирубилася. Надто багато накопичилося втоми…

Прокинулася тоді, коли було вже темно. Від того, що опалило полумʼям!

— Моя! — Влад обхопив її двома руками, втискаючи у власне тіло, та підгріб під себе, немов дракон, що ховає свій скарб. — Ти — моя! — хрипко рикнув в її шию, прикушуючи, втягуючи в себе тонку шкіру.

Злий. Роздратований. Жадібний.

Її немов в мить занурило в киплячу лаву!

Він завжди був неначе одержимий нею. А тепер і Василина відчувала себе цілковито та навіжено захопленою ним! Дурман!

Від гарячих, жадібних дотиків рук Влада, від його ненаситної потреби злютувати їхні тіла… самі сутності на всіх рівнях, здавалося! Застогнала, вигинаючись! Обхопила його тіло стегнами, так і не встигнувши спросоня вхопити здоровий глузд.

Губи чоловіка були різкими, пожадливими. Він ніби похапцем намагався добратися до кожної її чутливої місцини, які вивчив за ці тижні. Втискав Васю в себе, тріпав сильними пальцями соски, пестячи. Стискав груди.

На ходу скинув з себе сорочку, рвонув пасок, стягнувши й штани. Вона сама тягнула, рвала тканину на ньому, здається!

Ця потреба одне в одному — вона була якоюсь божевільною! Не усвідомленою чи продуманою! Вони немов один в одного вгризалися. Так і не позбавившись тієї купи претензій та питань одне до одного. Всіх тих розчарувань та дорікань…

Він увірвався в її тіло різко, може, навіть, трохи зло. Та Василина була сама в такому стані, що кусала і вганяла нігті в його плечі, спину. Тепер вона лишала на ньому жорсткі засмокти та відмітини. Немов змушувала Влада бути ще різкішим, ще більш владним та вимогливим до її тіла! Віддати їй всього себе.

Вони неначе боролися… тільки не одне з одним, а проти всього, що між ними зненацька опинилося. І при цьому намагалися втриматися ось так — сплетеними, зшитими разом! Втриматися у цій точці руками, губами, тілами та надто гострою насолодою, що нерви надривала.