Вона підозрювала, що частина його скепсису варто віднести на рахунок зобовʼязань Арсена щодо її охорони. Бодай як сильно він не хотів би бути поруч із другом, це не зменшувала його намірів захистити Василину за будь-яку ціну. Хоча закластися могла — він знав, де саме Влад!

— Нумо! Я не вірю, що у вас нема цих додатків з передачею координат чи чогось на кшталт, не розчаровуй мене, Арсене! Невже мені треба вас навчати, як організувати безпеку одне одного? — пирхнула Вася, впавши на сидіння авто.

Вона розмовляла різко, напружено, буквально вимагаючи, аби вони рухалися на межі можливостей! Ще швидше!

— І сильно то тобі допомогло? — пробурчав Арсен, таки наказавши водію вирулювати з паркінгу.

— Я ж не дурепа, щоб з чимось таким до вас соватися, агов?! А ну як ви б мене обшукували? Хто зна ваші збочені методи? У нас не було даних за це, — стенала вона плечима, трохи жартуючи, звісно.

Намагалася хоч якось стряхнути тривогу, яка охопила, стиснула серце! Жерсть, як боялася не встигнути!

Попри очевидну напругу, Арсен розсміявся.

— Схоже, настільки «збочені» методи Яструба, аби тебе дружиною зробити, — навіть найхитріші в Управлінні не передбачили, — пирхнув він, таки відкривши якийсь застосунок з картою та під'єднав смартфон до системи авто, щоб водію було легше.

Василина лише криво посміхнулася. Бо з чим тут сперечатися? Такого ніхто й уявити не міг! Сама вона в першу чергу.

— То чому ти певна, що Владу щось загрожує, Княгиня? — знову повернувся до неї Арсен.

— Окрім очевидного, про що й ти думаєш? — заломила вона брову. Проте Арсен не повівся. — Якщо я скажу, що Тамара Михайлівна мене попередила, прочитавши то по картах Таро, для тебе буде достатньо вагомо? — підібгала вона губи, знервовано глядячи на дорогу, ніби авто від того буде рухатися швидше.

Охоронець розгубився. Щиро.

— Не певен… — дійсно із сумнівами простягнув.

— От і дарма, вона саме так і сказала мені, — схрестила Вася руки на грудях. І не брехала ж!

— І для тебе цього достатньо, аби всіх на вуха підійняти? — із сумнівом хмикнув Арсен.

— Будь-якої загрози для Влада — для мене завжди достатньо! — вона не була певна, що варто йому про Нікіту та все інше розповідати.

— Він вміє за себе стояти. Та й мої люди — не дилетанти, зауваж, — Арсен все ще не здавався переконаним.

— Окей, тоді просто допусти, що я не вмію делегувати безпеку коханого комусь іншому, ясно?! Достатньо вагомо для тебе?! — трохи зірвалася все ж. Гиркнула на нього! — То коли ми вже приїдемо?! — кинула, вимагаючи відповіді.

— Скоро, — Арсен задумливо подивився на неї. Як зважуючи щось. — Та тобі все одно не варто буде виходити, Княгиня. Інакше Влад мене живцем зʼїсть, — категорично зауважив Арсен, точно не збираючись відступати у цьому.

Ну це вони ще подивляться. Спірне твердження…

Та вона не стала вступати у дискусію. Нехай вірить у що забажає. Їй так легше.

— Нам бажано Влада б взагалі перехопити ДО того, як він там зʼявиться, — пробурмотіла натомість. — Це реально?

Арсен нахмурився, глянувши на неї уважніше, немов з якоюсь підозрою. Витягнув сигарети, але не став підпалювати.

— Спробуємо, — кивнув він водію з наказом, щоб прискорився.

А Вася дістала телефон, набираючи коханого.

— Просто не йди туди. Хіба я багато прошу? — вона сама розуміла, що рівень її аргументації не витримував жодної критики.

— З якого боку глянути, Княгиня, — хмикнув Влад, точно відчуваючи значний скепсис. — Якщо ти мені зараз скажеш, що то твоя ворожка тебе наумила… Вибач, але я таки не дослухаюся.

Яструб був точно не з тих чоловіків, хто на таке міг купитися, це не Арсен. Як і навряд піддасться маніпулюванню з її боку.

Він потребував аргументів та логічних фактів. Не туманного скиглення жінки. Навіть якщо ту й назвав офіційно дружиною та коханою.

— Ні. Тебе прошу я, — Вася повільно видихнула. Арсен подав знак, що вони вже ось-ось прибудуть. Добре. — Або принаймні не заходь туди, поки я не приїду, будь ласка, коханий! Це нічого тобі не буде вартувати, — спробувала навести ж адекватний довід.

— Що, бляха?! — Влад натурально вибухнув! Ніби до цього не зрозумів, що вона дійсно поруч. — Якого біса ти тут робиш, Княгиня?! Я точно не збираюся тебе пускати сюди! Ні на яких умовах! — вона, мабуть, і не памʼятала, щоб він до неї таким тоном звертався.

— А я і не рвуся, Владе! — огризнулася Вася, спіймавши себе на тому, що стиснула ручку дверцят авто так, що пальці побіліли. — Я тебе прошу не йти туди, трясця! Дочекайся мене! — рявкнула вона з не меншим тиском.

І тут авто похитнулося, а потім різко почало гальмувати. Так, що вона здригнулася від вереску шин по асфальту.

Вони опинилися в типовій складській зоні посеред міста, де винахідливі майстри обладнали якісь різноманітні ремонтні майстерні, мийки та те саме СТО. Яке, вочевидь, й належало Демону. Або ж було під його захистом. Заїзд туди знаходився за парканом, ворота наразі були зачинені. Тільки величезні плакати вказували напрямок.

Автівки Влада та охорони стояли неподалік, у розширені дороги, але так, щоб не заважати проїзду.

— Схоже, у мене й не залишилося вибору, чи не так, кохана?! — рикнув Влад у телефоні, коли вона побачила, що вони біля його машин завмерли. — Якого довбаного біса ти тут робиш?! — прогуркотів він, вже смикнувши дверцята з її боку.

Глянув при тому на Арсена з темною обіцянкою, що ще опісля про все це поговорять… Охоронець прочистив горло та вийшов з авто. Як і водій. Вочевидь, щоб дати їм «усамітненість».

— Не йди туди! — не звертаючи уваги ні на його незадоволення, ні на загальну напругу, яка ніби вибухнула зараз в повітрі, прохрипіла Вася, вхопивши його за руку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍— Чому?! — просичав Влад крізь зуби, нарешті перевівши погляд на неї.

І біс зна, як там зараз Вася виглядала, але у Яструба щось невловиме моментально змінилося на обличчі.

— Бо…

А вона вся зіщулилася. Варіантів не було. У брехню він не повірить. Занадто розумний. А правда… наведе його на єдино можливі висновки.

Все це пронеслося у голові за миті. Та хіба Василина мала вибір? Вона будь-що готова було врятувати коханого. Навіть ціною втрати його довіри.

— Бо…

— Бо там зараз буде облава, — видихнула, немов стрибнувши у річку.

Дивиться йому в очі, напружена вся так, що поміж скронь аж дзвенить. І реально бачить, як Влад в секунди все прораховує.

Його очі темнішають, віддаючи якимось демонічним блиском. Жорсткі жовна прорізають щоки від вилиць і до кутів щелеп, настільки Влад зуби стис. А сам стоїть… нависає над нею у дверях. Чи то закриває від зовнішнього, щоб не побачив ніхто, чи то не дозволяє вийти… аби не втекла.

Не витримала, опустила очі. Погляд впав на його руки, які Влад стиснув у кулаки так, що суглоби хруснули.

— Звідки знаєш? — просичав він хрипко та тихо.

— Це не зовсім так, як виглядає, Владе. Геть не так! І трохи важко для розуміння… — трясця!

Вона й не уявляла, як все зараз розповісти та сформулювати?! Як йому те пояснити, що призвело до цієї миті та ситуації?!

— Гадаю, я не дебіл, Княгиня. І таки можу скласти два плюс два. Тож спробуй пояснити, будь така ласкава, — його тоном можна було скло різати, от правда. Зла іронія аж сочилася.

Вона пересмикнула плечима від того, як крижані сироти розійшлися шкірою під светром. Вася не боялася Влада… ні. Але…

— Слухай, я все поясню. Все дійсно не так, як ти міг надумати, — підібгала вона губи, все ж не думаючи здаватися цим побоюванням. І змусила себе скинути голову. — І я нічого не знала ще сорок хвилин тому! Присягаюся! — здалося, в його очах промайнув сумнів. Неначе він дуже хотів повірити. — Але зараз тебе тут не має бути, Владе! Будь ласка! Поїхали звідси! — вона стріла його погляд, сподіваючись, що її кохання видно по очах. — Я готова благати, якщо ти хочеш. Поїхали звідси, — вона вхопила його руку, огорнувши тремтячими від напруги пальцями стиснутий кулак.