Цього не мало бути. Ось такого комфорту та гарячого затишку просто від його присутності. Але він був. І це жахало.

— Я цього взагалі уявляти не бажаю! Бо цього не буде! — рикнув Влад, притиснувши її до себе ще міцніше. — Ніколи! — заявив він твердо. — Ти — будеш зі мною. Все.

— Це… дивно, ні? — вирвалося мимовіль.

— Що саме?! — рубанув холодно Влад, немов відколов шмат криги.

Взагалі, вона мала на увазі оцю його дивну одержимість нею.

Але… щось у тому, як він проричав це питання, наштовхнуло на здогадку, що то наразі не найкраща тема для обговорення. А то ще й наручники на неї надягне, замість браслета. Прикує до себе.

— Що таке ось сталося, — вильнула вона темою. — І на твоїй зустрічі… випадково таке трапилося, — під кінець розсердилася на себе. Прикусила язика.

Бо геть тупо ж звертати його увагу на хлопців, які з нею намагалися звʼязатися! Вона починала робити помилки через своє захоплення ним. Що геть погано!

І тут у Влада почав вібрувати телефон. Чи то рятуючи, чи, навпаки, заважаючи їй виправити ситуацію. Яструб на мить закамʼянів, немов зважуючи, чи відповідати.

— Так? — все ж витяг телефон.

— Дзвонив лікар. Тебе чогось не дістав. Хоче оглянути Василину, — заговорив Арсен. Вона почула, бо в нього ж втиснута.

Вочевидь, Влад таки відгородив їх від охорони.

Але сама не зрозуміла.

— Для чого? Наче ж завтра мали? — Влад немов думки її прочитав.

— Не знаю. Передаю, що сказали. Якийсь препарат хоче замінити, як я зрозумів.

Це, мабуть, було важливо та виправдано для Влада. А може, він мав зараз вільний час.

— Добре. Поїхали у лікарню, — розпорядився він, не дозволяючи Василині пересісти.

І… вона не дуже виривалася, сподіваючись, що таки це допоможе відвести розмову від надто тонкої криги, на яку Вася була ступила.

— Лікар каже, що хтось намагався дістатися даних про неї, — друг очима вказав на Василину через скло.

Арсен підійшов впритул, поки Яструб на мить вийшов сюди, за скляну стіну палати, де Василина лежала під крапельницею. Тому Влад був певен, що їх не почують.

Усвідомлення зайняло менше миті.

— Конкретніше! — рикнув Влад, відчувши спалах гніву, не притаманний йому зазвичай.

Але Арсен був з тих, при кому він міг дозволити собі бути собою.

Власне, як і дозволити ось такі буревії емоцій, які вже тиждень рвали нутрощі, неначе хижі звірі! Бо охоронець і друг й без того надто добре знав його та сам все бачив.

А Влад тільки удавав, що дав тому раду, трясця!

Правда ж в тому, що зараз, від цих кількох слів, у нього в голові — все вибухнуло!.. І куди потужніше, аніж той бісів торт у центрі нещодавно!

Позатим, він змусив себе відсунути гнів та зосередитися на фактах.

— Хто?! І що їм було потрібно?! — натомість, процідив на дивовижу рівним, холодним тоном.

Ніби зараз не жеврів всередині бажанням повільно знищити тих, хто загрожував його жінці! Жінці, яка, вочевидь, нічим йому не поступалася! Навіть силою власної одержимості ним, Яструбом. Він те її зізнання в машині саме так волів сприймати.

І яку він точно мав захистити. Для себе.

Бляха! Саме цього він і стерігся чи не від початку. Чи не з першої ночі, яку у цій клініці з нею й провів. Що хтось прорахує, зрозуміє, наскільки важливою вона для нього стала.

А у Влада такої людини не було ні-ко-ли. Ніколи, з того часу, як дитиною він втратив всіх рідних. І він же знав! Знав, що не варто! Але не зміг княгині відмовити…

А це було все одно, що намалювати на ній величезну довбану мішень!

Проте Василину він не втратить. Нізащо!

Ніхто за дорослого життя не ставав для нього настільки неоціненним. Навіть Женя, яка була радше другом, чи сестрою… Майже такою, як та, що колись померла від раку ще малою.

Від тієї граної смерті все й почало рушитися. Все. Батьки… не витримали.

А Яструб вистояв. Єдиний. І поклявся, що ніколи не дозволить себе нічому зломити. Він буде сильнішим за все! Навіть за гране небо!

Бо ж навіть видерся на вершину життя так, як це зумів. Скориставшись розумом та тим, що батьки по собі залишили. Проте так і не зумів підпусти когось до себе. Вибудував крижаний мур навколо душі, надто рано усвідомивши, як боляче втрачати.

А Василина не питала, просто рухнула на нього. Проломивши ту кригу. Заповнивши все собою.

І він розумів, що вже ніколи їй зникнути зі свого життя не дозволить!

Хотів поговорити до того з лікарем, але зараз скинув уважний та гнівний погляд на охоронця. Буквально вимагаючи найменших подробиць.

— Це все наразі, що мені сказали. Лікар сам не дуже знається. Це сталося тоді, коли його на місці не було — розвів руками Арсен, однозначно, теж роздратований такою ситуацією. — Та й наших нікого тут на той момент не залишали, бо ми були вдома. Сенс? Зараз послав хлопців дивитися записи з камер, може, помітять щось. Думаю, варто ще й програмістів під'єднати, бо вся документація у клініці цифрова.

— Він вносив її в базу?! — рикнув Влад, хруснувши суглобами від роздратування. — Долучай негайно наших!

Арсен глянув з розумінням на те. Немов й сам уявив у тому кулаці Влада — шию довбаного лікаря, який би до такого додумався.

— Він змінював дані, ясна річ. Але…діагноз та протікання змін стану… — Арсен пересмикнув плечима все з тим же роздратуванням. — Власне, я так розумію, що він через це сьогодні нас і висмикнув, а не чекав до завтра. Хоча й ліки нові ж якісь прописав? — тут друг подивився на Влада.

Так, Арсен у палаті при розмові не був присутній. А Влад по очах бачив, що турбувався той про його княгиню щиро та від душі.

— Так. Каже, що прийшли ті ліки, що замовляв з закордону. Сподівається на прорив, — рикнув. — Подивимося.

А сам подумки вирішив, що тільки вдале лікування на цей раз лікаря і врятує, якщо раптом хтось таки щось дізнався про Васю.

— Ти як? — Влад здавався їй напруженим.

Його руки немов тримали її з усіх боків. І, скидалося, що він здогадується про відповідь. Та Василина не була певна, що варто йому відповідати правдиво.

Вона почувалася паршиво. Власне, всі ці дні їй було не те щоб дуже класно, та до головного болю й запаморочень вона вже майже адаптувалася. Зараз же… це було важко описати.

— Бувало й краще, — вичавила з себе слабку посмішку, чесно про себе визнавши, що сама б після крапельниці не дійшла. Нікуди.

Зараз і трималася лише на цьому захваті рук Влада. А він, здавалося, це відчував, як вона не намагалася удати протилежне. Сили небесні! А ще ж треба було памʼятати про те «дещо», що приховано в кишеньці джинсів, і не загубити…

Занадто багато задач для неї зараз! Тяжко видихнула.

Влад це почув. Сам щось ледь чутно просичав крізь зуби.

— Лікар обіцяє, що має стати краще, — неясно, кого він переконував у тому. Звучало так, немов стримувався, аби не повернутися та не влаштувати лікарю конкретного прочухана.

— Ну, я готова потерпіти, якщо що, — спробувала його заспокоїти новою слабкою посмішкою. — Якщо він вважає, що це нормалізує внутрішньочерепний тиск і якось вплине на зір… Варто дати шанс, еге ж?

— Дідько! — рикнув Яструб, раптом зупинився та перехопив її так, що майже тримав сам на руках. — Арсене, відкрий! Дивитися не можу, як вона непереможну удає, а при тому ж ледь тримається! — тихо, але дуже насичено, яро прогуркотів то над її вухом.

Але ж… Схоже, постарався, щоб його лише вона та голова охорони почули. І це було приємно. Василина навіть не виривалася з його обіймів — сил удавати незламну не лишилося.

— Це пройде. Просто насичений день вийшов, — прошепотіла йому у шию, коли Влад сів у авто разом з нею, влаштувавши Василину на собі максимально зручно.

Але ж таки пристебнув при цьому й пасок. І так від цього тепло стало всередині! Від його турботи, захисту, явного почуття!..

Проти волі! Ясна річ, розумом Василина розуміла, що влипла капітально! І треба б опиратися… тим більше тепер, коли точно знала, що команда намагається її витягти. Але… програвала.