Хоча, подейкували, що мав чоловік і квартиру десь у столиці. А може й не одну, та те житло не світив. Власне, вони й про цей будинок дізналися геть нещодавно!

Навкруги розкинулися декілька пустих ділянок, вочевидь, щоб охороні легше було виконувати свій обов'язок. Та Василину наразі більше цікавило те, що ховалося за високим забором.

А тут таки було цікаво!

Подвір'я розчищене від снігу, широка під'їзна алея вела до самого ґанку. Той, виконаний з масивних дерев'яних балок, надавав будинку якогось геть заміського вигляду. Кілька широких сходинок вели до дверей.

Та вона застигла біля авто, стискаючи кошеня і не рухаючись далі. Бо на ґанку лежало двійко величезних собак… І вони точно її як загрозу сприймали. Навіть попри те, що охорона відразу тих на повідець взяла, ще до того, як Василина вийшла з машини.

От що в неї за день такий сьогодні?! Прям у «світі тварин», трясця її матері!

Ну ці хоч не гавкали. Але гарчали дуже страхітливо, низько, гулко… Аж по нервах то віддавало напругою, хоч вона й не з лякливих.

— Не бійся. Вони тебе не скривдять… — схоже, Яструб вирішив, що вона ось-ось знепритомніє. — І кота твого теж.

— Ви то й про себе казали, — хмикнула Василина натомість, із сарказмом зустрівши зосереджений погляд.

— Хіба обманув? — скинув брову Влад.

— Та наче ні… Проте, будьмо відвертими, у вас поки й часу вільного не дуже було. А цим двом вистачить й миті… якщо ви накажете, — знову не відводячи обережного погляду від псів, — знизала вона плечима. Більше з іронією.

— А я маю для цього привід? — Влад на те хмикнув якось теж весело.

Дивний характер для людини, яку вона собі доволі похмурою уявляла.

Василина лише знизала плечима.

— Добре, пішли, познайомлю вас, щоб не думала, що вони тебе зжеруть, — хмикнув її неочікуваний «благодійник».

І попрямував до ґанку. Не особливо маючи вибір, бо ворота вже зачинили, Вася почимчикувала за ним, озираючись. І… навіть трохи перепнулася на рівній плитці, коли побачила за рогом будинку… колодязь?!

Та ні… мабуть, примарилося.

Чи то декоративна бутафорія? Воно наче популярне було серед дизайнерів ландшафту, ото, може, і Яструбу набудували…

Але спиною пройшли холодні сироти.

Не так давно ворожила їй одна бабка… Щоб ту стару пранці зжерли! І пророкувала вона Василині опинитися у колодязі…

А ну як Яструб саме там тіла ворогів ховає?! Аж руки затерпли раптом, ні з того ні з сього.

— Що шукаєш? — Влад все помічав.

Вони зупинилися перед сходинками, чоловік подав знак і охоронці підвели собак, дозволяючи їм її обнюхати.

— Не чіпати! — було наказано тваринам.

Але Вася якось не була певна, що вони так і послухають. Проте промовчала, міцніше обійнявши кошеня, яке притихло та залізло під її куртку.

Зайшли в середину холу… яке зустріло гулкою порожнечею. Ні, меблі були. Все сучасне та модне. Але якось до дзвону тихо і безлюдно.

— Натовп, — ляпнула перше, що на думку спало, у відповідь на його питання.

— Який? — пирхнув Владислав, немов не зрозумівши.

— Ну всіх тих, кого ви рятуєте. Самі ж про хобі казали, — подивилася на нього з усією можливою «наївною простотою».

Але, здається, десь таки перегнула…

Чи то примарилося? Бо надто вже швидко щось промайнула в очах Влада, аби зрозуміти. Якийсь вираз… Він сам немов перемінився в момент.

Чоловік хмикнув. Його лінія щелепи стала різкою та жорсткою.

— Я не казав, що в мене тут притулок, — і хоч хмикнув, але то прозвучало доволі жорстко. Як рубанув.

І от в цю мить Василина готова була повірити у той психологічний портрет, який малював їх профайлер! Очманіти, метаморфоза!

Перед нею стояла сталева людина з твердою, а місцями й жорсткою силою волі та характером. Той характер аж забринів навколо нього! Чим зачепила? Що тригер? Розібратися — питання виживання!

В цей момент йому щось надійшло на телефон, вочевидь. Яструб відразу відкрив файл і почав читати.

І… ок, мабуть, добре. Бо оте все дезорієнтувало на фоні першого враження. А тепер Василина отримала пару митей, що допомогло їй внутрішньо зібратися, що не кажи. Бо така відразу атмосфера — Василину струхнуло!

І тут з вулиці зайшов його керівник охорони.

— Арсен, покажи людині, де у нас кухня, — тим самим різким тоном звелів Владислав. — Раптом вона чаю чи кави захоче. Я туди підійду опісля. Маю зараз закрити ще деякі питання, — кинув він, не відриваючи погляду від смартфона.

І… пішов кудись вперед коридором. Залишивши Василину, кошеня та… Арсена, вочевидь, посеред холу.

— Сюди, — рівно звелів керівник охорони, вказавши напрямок.

А через те, що Вася взагалі досі не дуже зрозуміла, за які такі звитяги Яструб її аж до себе додому притяг (хоч це перевершило всі сподівання), мовчки туди й сунула. Не коментуючи й факту появи ще одного охоронця за спиною.

Вони не трималися до неї ворожо… от і вона не наривалася. На кухні попросила мисочку, куди пересипала залишки корму з пакетика для кошеняти. Для себе — міцної кави. Але не нахабніла, завела про то мову, коли чоловіки собі почали готувати.

А загалом — її тільки більше здивувало, що немає ніякої обслуги чи чогось такого. Ні, було скрізь чисто, не скидалося на те, що той натовп чоловіків, який вона засікла у дворі, сам тут хазяйнує… або ж вони неймовірно вправні господарі! Але нікого, хто не відносився б до охорони. Цікаво…це могло б свідчити багато про що, якби Вася мала трохи більше фактів… Чи змогу прогулятися по кімнатах.

Але… не нариватися — на зараз — її девіз. Вона вмилася та трохи привела себе до ладу у маленькій туалетній кімнаті, що була біля кухні. В супроводі охорони, звісно, яка чекала під дверима. Вікон там не було.

Та і якби були — не полізла б нікуди. І так велика дяка, що не з тими псами залишили, а все ж з адекватними охоронцями… Ну вона на це сподівалася. А ще намагалася прикинути, що від неї може бути потрібно Яструбу, та яку їй стратегію варто обрати? І що в нього за справи таки, до речі? Чи не з тих, які і їхній відділок цікавлять?

Проте просто сиділа на невеличкому дивані, що стояв в кутку, та потягувала свою каву. Смачну, це не могла не відзначити, значно смачнішу за ту, що їй були купили. Кошеня поїло та знову до неї під бік залізло. Так пройшло хвилин тридцять. Арсен кудись вийшов. Натомість приходили й уходили інші охоронці, яких Вася вже бачила… Її не зачіпали, тільки ніби приглядали.

Проте тут сталося те, чого вона не очікувала… І невідомо, чи весь цей натовп — також! Хоча те, що готувалися до чогось подібного — відразу стало ясно.

У холі завила якась сирена, всі чоловіки, що наразі були у кухні, повскакували, витягнувши зброю, та ломанулися в напрямку виходу. А на вікнах почали опускатися металеві ролети!

Ну а Василина сама б не пояснила, що саме витягло її у коридор слідом за охороною, трясця?! Сиділа б собі у кухні, горя не знала. Вона тут хто? На якому праві?

Та розумні думки навідалися пізніше. Зараз діяла на інстинкті.

— Якого біса?! Хто?! — Яструб рвучко та стрімко йшов коридором в їх бік.

На обличчі чоловіка застиг вимогливий, роздратований вираз. Та вона побачила і зосереджений погляд, і стиснуті щелепи, через що від його вилиць пролягли глибокі заломи до кутів напруженої щелепи.

І це наштовхувало на підозри, що ситуація була… позаштатною.

Звісно, звертався Владислав не до неї. Щобільше, він зараз буквально пронісся повз Василину, схоже, не вважаючи її за щось вагоме в цьому моменті, та зупинився біля Арсена.

— Я так розумію, що Кульгавий, — рівно відгукнувся керівник його охорони, стежачи за чимось у вікні, куди Вася підступитися не могла за їхніми широкими спинами. Хоча відчувалося, що й Арсен напружений.

Триндець! Василина не розуміла, чому вона не в курсі?! Де їх аналітики були? Як проспали конфлікт, що назрівав між угрупованнями?!

— Хіба не твій Богдан давав девʼяносто вісім відсотків, що не наважиться? — хмикнув Яструб із сарказмом.