Оповідання «Десь у Мічігані» було написане в Парижі, в 1921 р. під безпосереднім впливом літературних теорій Гертруди Стайн. Жінка ерудована, наділена художнім смаком, Гертруда Стайн захоплювалася формальними експериментами, пошуками нових прийомів і засобів художньої виразності. Одним із найулюбленіших прийомів письменниці був повтор. Численні повтори, забарвлені щораз новою інтонацією, на її думку, відкривали все нові значення повторюваного слова.
«Десь у Мічігані» теж значною мірою будується на повторах. Але підхід молодого письменника до зображуваного цілком самостійний. В творі змальовано картини з життя простих людей — жителів «одноповерхової» Америки, він наскрізь перейнятий їхніми радощами, болями, надіями. Саме такий підхід зближував Хемінгуея з видатним майстром американської новели Шервудом Андерсоном, в творчій манері якого написано друге оповідання збірки — «Мій старий».
«ЗА НАШОГО ЧАСУ»
Під такою назвою вийшли дві книжки. Перша вийшла в Парижі у 1924 році тиражем 170 примірників. До неї було поставлено епіграф:
Дівчина з Чікаго: Розкажи нам про француженок, Генк. Які вони?
Білл Сміт: Скільки років француженкам, Генк?
За задумом автора, вона мала дати уявлення «середньому американцю» (до якого автор ставитеся досить скептично) про трагічне повоєнне європейське життя. Книжка складалась з вісімнадцяти мініатюр по десять-двадцять рядків кожна, написаних на близькі письменникові теми: зарисовки військового кореспондента з греко-турецької війни, коротенький яскравий репортаж про кориду, начерки канзаського репортера. Шість перших мініатюр збірки було надруковано в журналі «Літтл ревю» в квітні 1923 року.
Газетярська робота багато чого навчила обдарованого юнака — стислості, виразності, максимального лаконізму тексту, спостережливості, напруженості розповіді. Все це згодом відбилося на творчій манері Хемінгуея-письменника і зокрема в збірці «За нашого часу». В ній молодий письменник прагне якнай-правдивіше відобразити трагічність, безглуздість повоєнного європейського життя, книга названа за рядком молитви: «Даруй нам, боже, мир за нашого часу». Назва багатозначна — вона і контрастує із змістом тексту збірки, і водночас підкреслює, яким сумнівним і ненадійним є само існування людини в такому страшному, ворожому їй світі, бо мрією людства є мир — за нашого часу і в усі часи.
В 1925 р. збірка оповідань під цією ж назвою вийшла в нью-йоркському видавництві «Боні енд Ліврайт» тиражем 1335 примірників. За своєю композицією книга ця складна. Мініатюри паризького видання включено до нової книжки, але не як самостійні новели, а як своєрідні «заставки» до оповідань, з яких вона складається. На перший погляд заставки не мають ніякого відношення до оповідань, яким вони передують. Ось як групує за тематикою та місцем дії мініатюри і новели збірки І. О. Кашкін.
«1. Перша світова війна. Початковий період війни в 1914 р. на фронтах Бельгії та Франції — в розділах І, III, IV. І кінець війни в 1917–1918 pp. — на італо-австрійському фронті — розділи VI і VII.
2. Греко-турецька війна 1921–1922 pp. і грецький двірцевий переворот 1922 р. у Вступі, в розділах II, V ї в «L'Envoi» (Заключения). Тут показано евакуацію греками Східної Фракії, розстріл шести міністрів — ініціаторів війни і винуватців поразки Греції, і, нарешті, інтерв'ю з екс-королем Константином, скинутим внаслідок військового перевороту, організованого в 1922 р. Пласті-расом.
3. Провінційне життя в США за спогадами про газетярську роботу в Канзас-Сіті — в розділах VIII і XV.
4. Іспанія — бій биків — в розділах IX, X, XI, XII, XIII, XIV».
Проте за задумом, за ідейним звучанням книжка ця художньо цілісна. Хемінгуей вважав, що її двоплановість якнайкраще відбиває двоїстість, розірваність свідомості повоєнного, так званого «втраченого покоління». Зміст оповідань, більшість з яких можна вважати досконалими психологічними етюдами, це епізоди з життя Ніка Адамса, що близький автору і за своєю біографією, і за способом сприйняття світу. Співзвучні авторським також переживання деяких інших героїв — молодих американців, що опинилися у повоєнній Європі. Майже в усіх новелах цієї збірки війна, хоч вона часом навіть не згадується, є найголовнішою подією життя, бо вона зробила зримим, щомиті присутнім відчуття трагічної невлаштованості світу. Цьому сприяють мініатюри-заставки (їх пронумеровано як розділи) і сама структура збірки.
Видання 1925 року відкривав той самий епіграф, що й у попередній збірці. В 1930 році при перевиданні збірки «За нашого часу» він був замінений «Авторським вступом», який у 1938 році було названо «На пристані в Смирні». Це розповідь про загальну народну трагедію, викликану війною. Кінцівка — «L'Envoi», що означає як літературознавчий термін кінцівку героїчної балади, звучить іронічно.
Нік Адамс — улюблений герой Хемінгуея — з'являється вперше в оповіданні «Індіанське стійбище» і далі стає дійовою особою багатьох новел письменника, що є певною мірою автобіографічні: як і Ніків батько, Хемінгуей-старший був лікарем, і влітку на берегах озера Валлун, де відпочивала родина, лікував індіанців із ближнього селища. Доктор Хемінгуей так само полюбляв рибалку, полювання, навчив сина любити й розуміти природу. Свого часу студент медик Хемінгуей провів літо з індіанцями племені сіу. Потім усе життя він збирав предмети індіанського побуту. Проте не можна ототожнювати історію Ніка з біографією автора, так само як не можна ідентифікувати їхні «особи». Скажімо, пологи молодий письменник бачив не в індіанському стійбищі, а на дорогах Фракії. Особисте враження допомогло змалювати цю сцену точно, зробити оповідання вражаючим.
«ВЕСНЯНІ ВОДИ»
Повість написана, за один тиждень у листопаді 1925 p., надрукована в 1926 р. Вона дещо несподівана для письменника-початківця, оскільки це пародія на тих, кого вважали його безпосередніми вчителями. «Несамостійною» є вже сама назва. В ці роки Ернест Хемінгуей захоплювався Тургенєвим. Лейтмотив повісті, як і однойменного твору Тургенева — наближення весни, адже весь час дме вітер несправжньої весни — чіанук. В повісті наявні елементи пародії на роман Андерсона «Чорний сміх». Герой роману — журналіст — залишає свою інтелектуальну дружину і влаштовується робітником на фабрику, щоб «опроститися». Там він привертає увагу дружини хазяїна, викликаючи в неї ті самі емоції, які колись вона пережила з іншим у Парижі. Але білі — жінка і її коханець — емоційно неймовірно ускладнюють свій шлях до примітивного щастя. І за це їх висміюють ті, хто все бачить, — негритянська прислуга. «Чорний сміх» переслідує героїв.
Як бачимо, у Хемінгуея очевидне висміювання андерсонівських ідей про перевагу природної людини над цивілізованою, чорної — над білою. Тільки замість негрів тут виступають індіанці.
Наявна полеміка з Андерсоном і на іншу тему — ставлення до війни. Один з героїв «Весняних вод» Йогі Джонсон полемізує з романом Андерсона, в якому стверджується, що найбільші переживання на війні — то нечиста совість солдата, котрий хоч раз убив. Безперечно, такий наголос міг зробити тільки письменник, що розмірковував про війну здалеку, а для Хемінгуея, що брав у ній безпосередню участь, він здавався однозначним, та ще й далеким від знання людської природи. Видання «Весняних вод» назавжди посварило Хемінгуея з Андерсоном. Як пише Стюарт Сандерсон, автор англійської монографії про Хемінгуея, «він пародіював не лише роздуми і розмови андерсонівських «природних персонажів», він завдавав також ударів багатьом аспектам американського літературного життя і таким різним письменникам і критикам, як Генрі Джеймс, Г. Л. Менкен, Гертруда Стайн, Д. Г. Лоуренс».
Один із розділів повісті названо «Кінець великого народу. Становлення і зіпсуття американців». А в «Святі, що завжди з тобою» Хемінгуей згадує, як він читав за Гертруду Стайн журнальні гранки «надзвичайно довгої книжки, що мала заголовок «Становлення американців».
