Лежачи без сну, я всіляко намагався згаяти час. Іноді пригадував річечку, де хлопчаком ловив форель, і подумки йшов її берегом від верхів'я до гирла, ретельно закидаючи вудку під кожний корч, у кожну печерку на закруті, у глибокі ковбані й на прозорі плеса, коли витягаючи рибу з води, а коли й упускаючи з гачка. Опівдні я кидав ловити й сідав підобідати, часом десь на корчі над водою, часом під деревом на високому березі, і завжди їв повільно, не зводячи очей з річки, що текла внизу. Часто мені не вистачало принади, бо, вирушаючи по рибу, я брав з собою лише десяток черв'яків у бляшанці від тютюну. Коли вони кінчались, я мусив шукати ще, і часом було дуже важко накопати їх на березі річечки, де кедри застували сонце й не було трави, а тільки гола вогка земля, і я часто не міг знайти жодного черв'яка. Проте якась принада завжди траплялась, хоч одного разу на болоті я так і не спромігся нічого добути й довелося порізати на принаду одну зловлену рибину.

Іноді на мокрих луках, у траві та під папороттю, я знаходив комах і настромлював їх на гачок. Були то жучки та якісь комашки з довгими ніжками, схожими на стебельця трави, а в старих трухлявих колодах жили хробачки — білі хробачки з рудими чіпкими голівками, вони не трималися на гачку й немов розчинялись у холодній воді; під тими колодами траплявся лісові кліщі, а часом і дощовики, що залазили в землю, тільки-но я піднімав колоду. Одного разу я взяв на принаду саламандру, яку знайшов під старим корчем. Саламандра була манюсінька і прудка, а до того ж прегарна кольором. Вона відчайдушно чіплялася за гачок своїми тоненькими лапками, і після того я ніколи не ловив на саламандр, хоча й знаходив їх часто. Не ловив і на цвіркунів, бо вони крутилися на гачку.

Іноді річка текла широкою лукою, і серед сухої трави я полював на коників і настромлював їх на гачок, а то, бувало, наловлю коників, і кидаю їх у воду, і дивлюсь, як вони пливуть кружляючи, течія їх підхоплює,— а тоді щезають, тільки-но вирине форель. Випадали такі ночі, коли я рибалив на чотирьох, а то й п'ятьох різних річечках, починаючи якомога ближче від витоку й ідучи за водою. А коли кінчав надто рано й часу лишалося ще багато, повертав назад, проти води, і знову проходив усю річку від самого гирла, де вона впадала в озеро, аж до витоку, намагаючись виловити всю ту рибу, яку проминув, коли йшов униз. Траплялося й таке, що я сам собі вигадував річечки, часом доволі знадливі, і то було наче марення наяву. Декотрі з тих річечок я пам'ятаю дотепер, і мені здається, що я справді там рибалив, і в свідомості моїй вони змішалися з тими, які я справді бачив. Усім їм я давав назви і їхав до них поїздом, а тоді добирався пішки, часом проходячи по кілька миль.

Та були й такі ночі, коли я не міг рибалити, — в ті ночі сон мене ніяк не брав, і я без кінця проказував по думки молитви, намагаючись відмолитися за всіх, кого знав у житті. На це йшло багато часу, бо як спробуєш пригадати всіх тих людей, яких будь-коли знав, відновлюючи в пам'яті свої найдавніші враження, — а в мене то було горище будинку, в якому я народився, батьків з матір'ю весільний пиріг у великій бляшанці, почепленій на крокві, і, там-таки на горищі, банки із зміями та іншими плазунами, яких зібрав і заспиртував у дитинстві мій батько (згодом частина спирту з тих банок вивітрилась, і оголені спинки змій побіліли), — отож як сягнеш думкою так далеко назад, то пригадується сила-силенна людей… І коли помолишся за кожного окремо, проказавши «Богородицю» та «Отче наш», це забере чимало часу, і надворі зрештою розвидниться, і тоді можна буде заснути, якщо там, де ти є, випаде нагода поспати вдень.

У ті ночі я намагався пригадати всі події свого життя, починаючи від самого того дня, коли пішов на війну, і вертаючись усе назад і назад, від спогаду до спогаду. Виявилося, що крайня межа моїх споминів — оте горище дідусевого будинку. Тоді я починав звідти й знову перебирав усе в пам’яті, аж поки доходив до війни.

Я згадував, як після дідусевої смерті ми переїжджали з його будинку в новий, споруджений за планом і під наглядом матері.

Багато речей, що їх вирішили не везти з собою, було спалено на задвірку, і я пам'ятаю, як кинули у вогонь ті банки з горища, і як вони тріскали від жару, і як спалахував синім полум'ям спирт. Пам'ятаю, як горіли у вогнищі на задвірку оті батькові змії. Але в цих спогадах ще не було людей — тільки речі. Я навіть не міг пригадати, хто палив той мотлох, отож і линув думкою далі, доки натрапляв на людей, а тоді спинявся й молився за них.

Про новий будинок я пригадував, як мати повсякчас опоряджала щось, чистила, чепурила. Одного разу, коли батько поїхав на полювання, вона взялася прибирати в підвалі й попалила все, чому там було не місце. Коли батько, повернувшись додому, зіскочив з коляски й прив'язав коня, біля будинку ще жевріло вогнище. Я вибіг назустріч батькові. Він віддав мені свою рушницю і глянув на вогнище.

— Що це таке? — спитав він.

— То я прибирала в підвалі, любий, — обізвалася мати з ганку. Вона всміхалась йому назустріч.

Батько подивився на вогнище і колупнув у ньому ногою. Тоді нахилився й витяг щось із попелу.

— Принеси-но кочергу, Ніку, — мовив він до мене.

Я збігав у підвал, приніс кочергу, і батько заходився ретельно розгрібати попіл. Він витяг звідти кам'яні сокири й кам'яні білувальні ножі, бруски гострити стріли, череп'я з посуду та багато наконечників від стріл. Усе воно почорніло й потріскалось у вогні. Батько дбайливо повигрібав усі ті речі й порозкладав на траві при дорозі. Його рушниця в шкіряному чохлі та мисливські торби лежали там-таки на траві, де він їх покинув, коли зліз з коляски.

— Занеси рушницю й торби до хати, Ніку, і дай мені паперу, — сказав він.

Мати вже пішла в дім. Я взяв обидві торби та важку рушницю, що била мене по ногах, і рушив до будинку.

— Носи по одному, — сказав батько. — Не тягни все разом.

Я поклав торби й забрав додому рушницю, тоді виніс газету, взявши її з купи в батьковому кабінеті. Батько поскладав на газету все те почорніле, потріскане кам'яне знаряддя й загорнув його.

— Найкращі наконечники геть порозпадалися, — сказав він.

Він пішов собі з тим паперовим пакунком, а я лишився на траві з двома мисливськими торбами. Трохи згодом я заніс їх у дім.

У цьому спогаді було двоє людей, отож я й молився за них обох.

Та випадали ночі, коли я не міг пригадати навіть молитов.

Доходив тільки до «як на небі, так і на землі», а тоді починав усе з початку, хоч однаково не міг згадати ані слова далі. Доводилося визнавати, що я нічого не пам'ятаю, кидати на ту ніч молитви й пробувати щось інше. Тож іноді я намагався пригадувати назви всіх тварин, які є у світі, потім птахів і риб, потім країни та міста, потім усілякі страви та назви чікагських вулиць, які тільки пам'ятав, а коли вже нічого більше не міг згадати — просто лежав і слухав. І не пам'ятаю ночі, щоб не було чогось чути. Коли я мав змогу не гасити світла, я не боявся заснути, бо знав, що душа моя може відлетіти лише в темряві. І, звісно, мені не раз траплялося ночувати в таких місцях, де можна було залишати світло, і тоді я спав, бо майже завжди відчував утому й часто-густо був зовсім сонний. Я певен, що не раз засинав і сам того не тямлячи, але при тямі — ніколи. От і тієї ночі я лежав і дослухався до шовкопрядів. Уночі дуже виразно чути, як вони їдять, і я лежав з розплющеними очима й слухав.

Крім мене, в кімнаті був лиш один чоловік, і він також не спав. Я довго прислухався до того, як він не спить. Він не міг лежати так тихо, як я, — видно, не мав такого досвіду безсонних ночей. Ми лежали на ковдрах, простелених на соломі, і, коли мій сусід ворушився, солома шаруділа; та шовкопряди не боялися того шарудіння і їли собі далі. Знадвору долинали звуки, що їх завжди чути вночі за сім кілометрів від передової, але вони відрізнялися від тих малих звуків що сповнювали темну кімнату. Той другий чоловік у кімнаті намагався лежати тихо. Потім знову поворухнувся. Я теж заворушився — нехай знає, що і я не сплю. Він десять років прожив у Чікаго. До армії його забрали в дев'ятсот чотирнадцятому, коли він приїхав на батьківщину провідати родичів, а що він знав англійську мову, то його приставили до мене за ординарця. Я чув, як він прислухається, і знову заворушився під ковдрою.