Чи могла за таких обставин Істоміліна, влаштовуючись у столовку харчблоку Кунцева, розголошувати цю свою ПеТеУшну мед-таємницю, яку пронюхали Берій і Вуласік, вдало маніпулюючи новою агентшою, запущеною ними навколо Сталіна?

– От чи лі заметів ти, Сосо, – починав розводитися Берій за сніданком вождя, – шьчо од того, хто тобі наливає твоє улюблене вино саціраві, то так воно й п’ється? Легко, а чи й важько? – щосили кавказячи Сталіна.

Витаючи своїми руками над напоями.

– Так, генацвалі, – генералісимус посміхнувся, – як ти нальляєш, то півдня потім голова болить.

– Ха-ха-ха, – засміявся Вуласік, – ха-ха-ха.

Берія вдячно блиснув до нього окулярами пенсна.

– Так отак і ліки. Залежно від того, хто тобі подає пілюлі, і хто тобі подає водички запить – від цього до більшої міри залежіть процес одужання, аніж би од самих препаратів...

Він точно поцілив, беріянствуя при цьому, бо точно знав, що Сталіна вже не бере аніяка рецептура. Через надзвичайну забобонність вождя до медицини.

–Ну од тебе я тільки отруту прийму з твоїх рук, – пожартував ще раз Сталін, і бухикнув, бо мучився тоді сезонним грипом.

В цю мить підійшла практикантка кремльовмського общепіта, якій доручили уперше подать чай для проби. Вона так просто і скромно при цьому це зробила, що Сталін:

–А от нехай ця юна особа подасть мені оці пігулки і чаю для запівання мікстури.

Та, знову почувши знайомий до страху акцент, пополотніла, червоніючи при цьому. І тому подала препарат і належні запивання до так невимушено і просто, що зачарувала кавказьких вождів. Вона готова була все подать, щоби якомога швидше дременуть на свою кухню. Де вона ютилася у запічку, що навіть оддала й свою улюблену білу шаль, якою невимушено огоргула хворе горло Сталіна.

Певно, цяя шаль була чимось цілющим густо змазана, бо од чого б це хвороба, яка довго і страшно мучила вождя всіх народів Всесвіту – взяла і вгеть одступилася?

Сталін, а він хоч і був за переконанням матеріаліст, був страшним містиком. Бо як кожна нормальна людина, він весь час остерігався, що його вб’ють при цьому.

Або, в гіршому випадку, попсують здоров’я. І от коли воно всією своєю силою відчуло, як його підсилює, оця, здавалося б, невинна якась проста шаль, воно возтрепетало од радощів за себе.

Тут треба зупинитися й подумать про ворогів те, що проста сімнадцятилітня дівчина ще через юний свій вік ще не встигала бути ворогом. І ця думка радувалася за Вождя. Що він із нетерпінням очікував тепер на нову свою хворобу. Щоби повторити експеримент в умовах цілковитої медичної загрози відсутності її в значенні присутності.

І от ця мить жадана наступає, і знову сезонний грип, і ніякі ліки не допомагають, навіть секретне червоне вино «Саціраволкзані» із однойменного таємного високогірного села Грузійї, щоб туди не змогла дістатися будь яка отрута в напої для вождя – навіть такі сильно ефективні ліки не могли вже допомогти йому, навіть у будучи підігрітому на газу стані.

І тоді вождь викликає із кухні, із запічку просту чаєрозливщицю, яка ніжно подає йому мікстуру й запивання. А, головне, огортає його шию ласкою і шаллю.

І що?

І, здавалося б, вождь усіх народів планети імені Землі, а пройнявся він простою людською піклотою і враз узяв і ожив. На зло й горе усім своїм заздрісникам і ворогам.

І не тіко видужав, а й омолодився усім своїм тілом і всім тим, що при ньому положено.

Бо законна дружина набагато шкідливіша для здоров’я, ніж беззаконна. Яка не стоїть під загрозою застрелитися і тим компрометувати свого чоловіка, тим самим постійно тримаючи його в напрузі. За що? За те, що вона не захотіла привселюдно коритися наказу Вождя і тим самим позоря його до такої міри, якою буває вища міра публічного самогубства.

Своїм новим здоров’ям Сталін, правда, засмутив Берія, бо той міг передбачити все. Но тільки не такого оздоровчого ефекта. А це значило, що довше доведеться йому ждать, коли він замінить собою при владі Батьківщини.

–Шо ж ти прохлопав? – лаяв він Вуласіка. – Як ти не замітив в постілі її оздоровчого ефекту?

–Я не осмілився після вас щось інше замітити, – виправдовувався щосили той.

Бо Вождь ставав щасливий, як ніколи, як наче після смерті своїйой жони Олілуйовой. Бо ще був у шоку од її зненацької несанкціонованої смерті, яка вмиг обросла такими страшними чутками. Які були набагато страшніші самого факта смерті. Природно, що він не міг такого подарувати своїй покійниці, і тому шукав сатисфакції компенсацій на стороні.

І отут появляється волшебниця його здоров’ю, вистражданому на полях класової боротьби. Що він не встиг отямитися як слід.

Но й на чуже щастя завжди знайдеться чорний заздрісник, а саме товаріщ глибокого дитинства Янукадзе. Який упізнавав дівчину своєї колишньої мрії із Зачелябінсксся. І тому необачно вирішив запропонувати усім її трьом фаворитам, включая Берія й Вуласика щось типа групенсекса.

Но не встиг він навіть ще й подумати про таке, як вумить був поставлений на Політбюро як розпусник і сибарит в особливо крупних розмірах. А це значить, що тут вже не допоможуть ні колишні нерушимі дружби, ні кровно-кавказькі зв’язки, ні спільна перво-революційна діяльність в межах приходської семінарії. Словом піддали його засланню з метою розстрілять його в ньому, що й було виконано з честю.

Після чого Берій і його Вуласик почали хутко підтягувати хвости в сенсі не перешкоджанню почуттям емоцій, які все повнокровно охопили Вождя й чайо-роздатчицю.

До такої їхньої міри, що коли Ріхард Зорге додзвонився до Сталіна аж із Токіо (бо вже й аж там всі знали) й попередив, що війна почалася, Сталін навіть не звернув на це аніякої навіть уваги. За що хороброго розвідника-чекіста самураї тут же стратили, харакіря його при цьому.

Дивний є той факт, шо війна устигла перетворитися з Другої світової у Велику вітчизняну, а Сталін і це отвєргав. Заперечуй тим самим її факт на право існування. Німець уже ломиться під Москву, а Сталін перебуває в ейфоріях ніжностей.

І це неправда брехунів, які гидять на вождя, що, мовляв, він утік з предфронтової столиці аж у бункери Куйбишева, і доказом тут служить простий факт, що він не міг собі позволить цього у вигляді факту покидання своєї дєвушки, що могло його опустить ув її очах любві.

І тому він оставався в Москві. Ні на п’ядь не оставляй її супротивнику. От що таке велика любов в масштабі найстрашнійшого в людстві кровопролиття. І завдяки чого була нами виграна перемога? Лише завдяки бадьорості розуму вождя.

Якую він здобув завдяки кого? Завдяки простій, здавалося б, забайкальській дівчині, яка неустанно з усіх сил омолоджувала вождя собою, не щадя її при цьому.

Й от що дивно, шо історики на все, що можна, звернули у війні увагу, а на такий простий людський фактор факту не звернули. Ми все знаємо, наприклад, про Проскрьобишева і його велику роль в боях, а про головну причину – ні. І тут доказом слугує простий факт, що Проскробишов, якби й хотів, то не зміг би замінить собою просту ПеТеУшницю в світовій ролі Перемоги.

За що її ще більш возненавиділи вороги партії, скритно підтасовуя факти. В чому був великий фахівець Берій. Він все міг простить Вождю, але окроми єдінолічної перемоги над ворожеськими арміями. Бо вважав, що тут зіграло головну роль не стратегія генераліссімуса, а прості загряд-отряди – авторська видумка головного енкагебіста країни. Ну?

І він починає сплітати тісне кільце інтриг у вигляді простої дівочої шалі, чиїм тісним кільцем починає стискати душу найвеличнішого світового полководця. Який не мав лише достатнього досвіду фронтів інтимної боротьби.

А саме, якось, наче ненароком, звертає Берій увагу Сталіна на тую шаль.

– Зверні увагу, – каже він підлувато, – на оці засохші кавалки на ній, – наче мимохіть натякає він, кавказствуя його при цьому.

– Да ти хоч думай, чим ти мелеш.

– Ну шо, тобі важко поглянуть разок?

Вождь піддався на умовляння.

– Боже! – уперше од часів семінарських семінарів пом’янув той Бога. – Невжежки ж сперма?!