— Ніяк, насправді. Ми зустрічалися один раз перед Різдвом. Випадково. Я приперлася у твій торговельний центр. Думала, що зблизька зможу щось важливіше дізнатися. А Тамара Михайлівна раптом причепилася до мене, навʼязливо… навіть не пропонуючи, а тупо починаючи вивалювати оці всі передбачення, — чомусь посміхнулася.

Само так вийшло, як згадала себе та те відношення, всі почуття. Дивно було зараз те згадувати, озираючись, наскільки дійсно все у житті змінилося.

— Звісно, я не повірила. Вона пророкувала мені щось катастрофічне! — Вася пирхнула. — Якийсь колодязь, руйнування усього, в що я вірю, самого мого життя… «Серйозно?!» — не те що подумала, я в очі їй те сказала. Та я таких десятки бачила, поки в поліції працювала. Вона дійсно очікувала, що я в то повірю?! Ледь вирвалася, до речі. Ще й тебе побачила, треба було сховатися… Звісно, ти про те не знав. Але Тамара Михайлівна мені в куртку засунула візитівку з номером телефону. Я про ту забула. А потім… не можна сказати, що її передбачення не справдилися, еге ж?

Вася таки підняла повіки, подивившись на чоловіка.

А Влад уважно слухав та вдивлявся в неї тим самим темним поглядом, який важко було прочитати навіть їй. Все ще не було зрозуміло, чи здатен він пробачити її… Що?!

Зраду? Вчинок?..

— І?.. — немов підштовхнув він.

— Я знайшла той номер у кишені, коли в парку сиділа. Це була єдина контактна особа… по суті, геть не повʼязана зі мною. Не думала, що буду якось дійсно її використовувати, але… — Василина стенула плечима, тяжко видихнувши. Глянула таки на нього. — Коли спливли ці прізвища… Коли зрозуміла, що тобі доведеться з такими людьми боротися… Здалося, що краще таки залучити Управління. Нехай на себе перемкнуть увагу з тебе. От і попросила Тамару Михайлівну скинути повідомлення Нікіті з нового номеру. Це навіть було до того, як мали знайти «мене» мертвою, — додала пальцями лапки.

— Бляха! — Влад посичав крізь зуби, стиснувши на мить і пальці, від чого сигарета розломилася… знову. І примружив повіки.

Вона здригнулася.

А він, немов відчув те, знову втупився в неї поглядом, не мигаючи.

— Звідки про облаву тоді дізналася?

— Він їй відповів вчора. Написав про цю облаву. А вона мені сьогодні показала, — опустила очі, визнаючи власну провину. — Вочевидь, зрозумів, хто стоїть за інформацією… — їй вистачило розуму показати відчуття провини за те, що зламала його план.

— Вочевидь! — пирхнув Влад так… Дідько! Її аж підкинуло.

Уфф! Це вперше за цей час в ньому прорвалися емоції. І стало очевидно, що коханий всередині вибухає не гірше за вулкан! Просто стримує всю ту навалу гніву власною силою волі.

Та він, усвідомивши її реакцію, шумно видихнув, немов проціджуючи крізь зуби й повітря, й свій гнів. Й знову стиснув кулаки, як замикаючи те все всередині себе.

І Вася…. Ну, вона вирішила це сприйняти добрим знаком, направду.

— Слухай, зрозумій, будь ласка, коханий… Я хотіла тобі допомогти…

— Це моя робота! — гиркнув він. — Я тобі вже казав! Мій обовʼязок, привілей, та бляха, не суттєво що! Сприймай, як хочеш. Але це я буду закривати питання безпеки, Княгиня! — рявкнув натомість він знову. — І ти була попереджена! — він ткнув в її бик виразним жестом руки.

— О-о-кей, — вона глибше набрала повітря у груди. — Якщо тобі це не потрібно… не буду допомагати, — ну, все ж таки й вона знала його тригерні точки, на бога.

— Курво! — розʼятрено видихнув Влад крізь стиснуті зуби.

Притиснув пальцями брову, кинувшу зіпсовану сигарету на підлогу.

— Княгиня, я не те маю на увазі, і ти, дідько, чудово це розумієш! — пророкотав чоловік.

Вона ж підібгала губи, не приховуючи свого болю та хмикнула. Ніби Вася не має права турбуватися про нього!

— Але ти не можеш не розуміти, що я…. Добре, добре, сприймай це, як відкупне для Управління від мене! — пирхнула вона так само обурено, схрестивши руки на грудях. — Хоч то і не було моїм рушійним фактором. Вза-га-лі! Але… Мабуть, я все ж відчувала потребу щось дати своїм. Як вибачення чи відкуп за свій вибір… Ну і щоб вони тебе полишили в спокої, розумієш?! Зайнялися іншими, — визнала те, про що багато думала останні дні. — Бо я таки зрадила присягу, — видихнула вона, давлячи гіркоту, що підкочувала до горла.

Для Влада це її зізнання ніби щось змінило. Він наче застиг, зважуючи це одкровення. А потім тяжко видихнув.

Знову. Але цього разу це таки прозвучало інакше.

— Дідько, Княгиня! А може, не варто все аж так ускладнювати? — тепер його тон більше скидався на заклик до перемовин.

Влад посунувся до неї.

Але її надто захопило самокатування, аби на це зважити.

— Ти обрала кохання. Хто сказав, що ти не маєш на це права, Княгиня? — гиркнув Влад, сівши поруч на ліжко.

Та, не дуже звертаючи увагу на її спробу зачинитися, згріб Василину у міцні обійми. Як заховав собі в оберемок! Вочевидь, чималу частину у цій його впевненості та натиску займав той факт, що вона обрала кохання до нього. І Вася то навіть розуміла, проте… трохи боліло досі.

— Мій обовʼязок? — прошепотіла вона кудись йому в шию.

Насправді вириватися не хотілося. Сховатися б ще глибше в обійми Влада від усього, забути про те, про що надто тривожно та некомфортно думати. Але… вона була таки дорослою.

— Це я візьму на себе, кохана, — здається, Влад таки посміхнувся, уткнувшись їй в маківку. — Гадаю, з моїм досвідом, я зможу вдало провести перемовини з усім твоїм почуттям провини та тягарем якогось вигаданого боргу…

— Він не вигаданий! — не згодилася Вася, мотнувши головою. — Як та твоя необхідність допомогти Демону, до прикладу! Це ж теж борг, хіба не так Влад?! То чому твої зобовʼязання реальніші?! Чи твоє право діяти в інтересах безпеки нашої родини, до прикладу… — ну, як направду, трохи таки змішала все до купи.

Але вона дивно почувалася. Чи то перенервувала, чи то втомилася: в голові немов проносилося тисячі думок в секунду! І Вася просто не встигала все те проаналізувати до пуття. Чи хоча б зважити, що варто озвучити. Навіть боятися, чи не втратила довіру коханого — вже не вистачало емоцій. Забагато всього!

Влад обхопив її обличчя долонею та закинув голову. Чи не вгвинтився важким поглядом в її очі, немов читаючи весь той коловорот думок, що тиснув зсередини на череп Васі.

— Добре-добре! Я зрозумів натяк, — простягнув у підсумку Влад, хмикнувши. — Як з такого кута глянути…

Його пальці почали повільно обводити риси її обличчя, ніби чоловік не мав сили опиратися власній мані. А вона прям відчувала, як від того її власна шкіра теплішає, затоплюється червню. Немов Влад зігріває її тим легким дотиком.

Він же слідкував очима за цим рухом, немов зачарований власними діями, її реакцією на нього.

— Визнаю, що мені вкрай важко випусти з рук контроль, варто лише уявити все, що з тобою може статися, — криво посміхнувся він врешті-решт.

Але чесно зустрів її прямий погляд. «Серйозно?!» Він вмів відвернути її увагу.

— Я гадала, що ти вмієш прорахувати не лише можливі варіанти, але й вірогідність їх реалізації? Це ж сміховинні відсотки, реально! — скинула вона брову у спробі трохи розрядити ситуацію.

Трохи іронії їм зараз не завадило б, здавалося.

— Не тоді, коли це стосується тебе, як виявилося! — похмуро реготнув Влад, закинувши голову.

І вона прям розгубилася: чи то радіти цьому, чи обуритися, що він аж надто намагається огорнути її опікою. А Вася доросла та вправна людина з адекватними бойовими навичками, між іншим!

— Проте, я даю своє слово, що буду над цим працювати, кохана моя, — знову нахилившись до її маківки, хрипко промовив Влад.

— Я це вже чула, — пирхнула вона, насправді радіючи, що вони полишили тему її дій. Тому й не дуже давала волю сарказму.

— Цього разу я врахую нюанси, — вже легше посміхнувся Влад, ні на дещицю не зменшивши силу обіймів при тому. — Але й ти маєш пообіцяти, що більше не будеш такого робити, Княгиня. Ніколи! — він зазирнув у її очі.