… Не те щоб він їй щось забороняв, до речі. Але з нового одягу в розпорядженні Васі за ці дні зʼявилися лише кілька футболок, ще пара спортивних костюмів, як вона зрозуміла, та джинси… Біс його знає, які. Зручні, це вона могла констатувати доволі впевнено. А, ще білизна.
І так ніби забагато, куди їй то вдягати? Та й вдячна ж. Але все це було «домашнім», чи що.
А от піжам не було… чи чогось на кшталт… Зайвим вважав? Можливо, можливо…
Ну, а з «парадно-вихідного» — у неї на руці тепер був якийсь браслет… Навіщо? Питання залишилося без відповіді.
Явно ж коштовний, бо вона могла визначити перехід металу та каміння. Щоправда, з якостями — теж неясно.
На її питання про ту прикрасу, Влад відповідав тільки:
— Точно для тебе недостатньо гідне… Та я над цим думаю, княгиня.
От і піди його зрозумій!
Взагалі, він ще хотів їй і на шию щось повісити, але тут вона почала сперечатися, справедливо зауваживши, що у бійці то може стати великою проблемою, яку обернуть проти неї.
— Тобі більше не доведеться битися, жадана. Ніколи! — гримнув на це Влад. — Хіба що заради задоволення та зі мною, на тренуванні.
Але все ж не наполягав поки, врахував її думку.
А Василині й з браслетом було якось дивно та незвично. В тому сенсі, що це лише поглиблювало дисонанс у її розумі стосовно власного положення. Не в уяві Влад, тут якби більш-менш можна здогадатися. А в її особистому всесвіті. Хто вона? На які точки тепер спертися?
Тому повсякчас крутила браслет на руці та обмацувала.
Сподіваючись, що там каміннями не викладено щось на кшталт «приватна власність Яструба», як ото на ошийниках собак пишуть. Ну… це жарт, звісно. Та все ж…
— Звісно, ти можеш брати, що завгодно, медова моя, — прогарчав Влад їй на вухо, обхопивши ззаду сильними руками. Потерся вилицею о плече. — Та хіба тобі буде у ній зручніше, ніж у кофті? — здалося, йому було дійсно цікаво.
Реально не розуміє? Чи це прямий натяк?..
Його шкіра відчувалася ще гарячою, ледь вогкою після душа, а волосся вологим. І попри те, що вони тільки-но вибралися з ліжка, де останні два дні проводили чи не половину вільного часу, трясця!.. Часу чоловіка, звісно, бо Васі то чим займатися? Хіба що уколи зранку, і все…
Йой! Та годі! Кому вона бреше!
Було відчуття, що вони кохаються чи не весь час, коли разом! Що, звісно, було не так… але відчуття — ніби просто нездатні розліпитися! Якесь гране божевілля! Лякало.
Так от, попри це все, і два шалено-насичені оргазми, які він їй забезпечив менш як пів години тому — Василину пробило! Просто від дотику шкіри, від відчуття міцних рук! Від запаху його шкіри!
Твою дивізію! Ну от що на ній за прокльон?!
Та ігноруючи дихання, яке вже стало гарячим, і те, що стегна смикнулися назад та притислися до його паху… прикритого жалюгідним рушничком (!), вона зуміла втримати тон рівним… Більш-менш.
— Гадаю, як твоя «штатна ворожка», — зробила жест «лапок» у повітрі. — Я буду виглядати на зустрічі більш вагомо не у спортивному костюмі. Тому одягну твою сорочку та джинси… вони хоч не рожеві? — хмикнула.
Попри те, що відчула, як Влад моментально напружився. І мова йшла не про член… На жаль?..
— Ти залишишся вдома, княгиня! — владно та вагомо відкинув Яструб її ідею.
І щось у тоні чоловіка підказувало, що краще б з тим не сперечатися.
Ага… Не на ту натрапив, Яструбе! Що тут ще сказати?..
— Тобі там нема чого робити! — додав він так само жорстко.
— А тут мені є що робити? Серйозно? Що саме, перерахуй? — скинула брову Василина, хоч і не могла бачити його реакцію. — О… — вона зробила свідому драматичну паузу, — чи, може, для тебе моє призначення — тільки трахати? — повільно повернулася обличчям до Влада, хоч і не виривалася з обіймів.
Вона не бачила його обличчя, це правда. Але вона чудово відчула, як він всім тілом закамʼянів.
Так, Василина тиснула на точки, які точно були небезпечними. Позатим… правда в тому, що навіть, як винести за дужки те, ким вона є?.. Була?.. Так чи інакше, навіть, як не згадувати про її звання, — Василина ніколи не відносилася до жінок, які радо сидять вдома та нічого не роблять. Це взагалі не про неї!
«Вона б не стала тим, ким є, якби гаптувати рядно полюбляла, нє?! От тільки про це не варто згадувати, мабуть…»
І якщо вже Яструб хоче, щоб вона була з ним поруч… ну, йому доведеться це враховувати. До того ж здавалося, її минуле, про яке вона, звісно, не дуже воліла балакати, давало Василині фору. І вона дійсно могла… бути корисною, хіба ні?
Святі небеса!
Що саме значили такі думки у розрізі її відданості Управлінню, наразі Василина воліла не думати. Вона себе не розуміла. Та й як можна обирати між роками служби, правдою та… кількома днями з чоловіком та… хтивістю? Ганебно!..
Але ж серце пронизала тупа голка болю від самої лише думки, що Влада можна викрити й заарештувати…
Хоча… за ці дні вона не дізналася анічогісінько, щоб можна було використати проти нього, до речі.
— Ти ж розумієш, що це не так, княгиня?! Дідько, Василина! — Влад вхопив її за плечі та буквально смикнув до себе!
І він те рикнув так напружено та яро, що її струснуло. А ще й на ім'я, що робив вкрай рідко…
— Серйозно?! А з чого я маю це зрозуміти, Владе?! — і не подумала відступити… Тут треба було тримати до кінця. Інакше швидко засунуть на задні позиції.
Хоча Яструб у гніві — то було лячно. Навіть попри те, що вона його не бачила. Тут і чути було достатньо. А ще — відчувати напругу, що навколо нього віхолою завертілася.
О-о! Здається, вона таки точку тиску обрала вірно…
Не те щоб це дуже порадувало. Та все ж. Зброя буває різною… іноді — то слова та вірне розуміння людини навпроти.
— Бляха! Медова, я не збираюся везти тебе туди, де буде хоч найменша небезпека! — тим самим тоном знову гаркнув Влад, зарившись у її волосся жадібними долонями. Відрубав.
— Це — кумедно. Я пів життя провела там, де було дуже небезпечно, — підібгала вона губи. Не брешучи ж у суті.
Він аж загарчав. Зло.
Згріб у жмені її локони. Натягнув, вигинаючи Васю під себе. Скинув її обличчя, здається, завмерши над самими губами Василини. І дихав дуже обурено, треба відзначити. Вона вже на слух навчилася відмінності у його ході, диханні, пирханні розрізняти, так.
Хоча ж вона й так до нього притиснута, немов розпластана! Кожен вгин-вигин збігаються! Немов під нього вистругана… А він для неї.
Хіба так буває?! Що за мана? А що як це він — відьмак?! І то на неї наведено Яструбом якісь чари?..
Отетеріти можна! Що. За. Маячня, трясця?!
Вона сама себе лякати почала цими пошуками магічного пояснення, ага… Але… не могла інакше пояснити свої невимовно-величезні почуття до Влада, які спалахнули буквально за лічені дні! За миті, здавалося.
І ніяк не бажали вщухати. Вза-га-лі!
Направду, Василину все більше лякало те, наскільки він почав здаватися їй — ідеальним для неї. Характер, темперамент, твердість. Але й вміння знаходити компроміс, домовлятися, врівноважити її вибухову вдачу.
Але й вона потроху намацувала шлях до нього.
— Добре. Якщо там небезпечно, якого біса ти їдеш туди?! — пирхнула, допустивши у голос не менше обурення, ніж він їй демонстрував. — І для чого тоді Арсен та весь цей загін твоїх охоронців, га?! Вони ж мають безпеку гарантувати, чи ні?!
Хай там як, а не збиралася дозволяти йому думати, що вона не має права про нього турбуватися! Бо… Василина таки турбувалася.
А не мала б. Дідько!
Влад завмер. Стиснув щелепи. Вона, трясця, чула той скрегіт!
А потім повільно видихнув… Так, що Василині довелося вдихнути його свіже дихання, що пахло мʼятою, бо він тільки-но почистив зуби.
— Я — знаю, на що йду! І розумію ризики! — тоном «я-тут-найкрутіший-чувак», рубанув Яструб.
«Нє, ну ясна ж річ, соколе мій! Хто сперечається? Але ж і я — розумію, не вихованка недільної школи!», — подумки закотила очі.
