А Василина від того здригнулася всім єством, тихо застогнала та… вигнулася! Припала до нього тісніше всім своїм офігезним тілом яке й так розжарювало його! Закинула ногу, обхопивши стегна Яструба. Так влучно, що його член, який й так вже вимогливо прагнув волі та її жару, опинився у розвилці промежини дівчини. Занадто вдало, бляха! Яструб аж загарчав, втиснувшись ще сильніше.

У нього реально ревіло поміж скронями!

Вся логіка, здоровий глузд та роками відшліфоване вміння прораховувати найкращі варіанти — вибухнули та вигоріли вщент від сили цієї жадібної потреби володіти!

Щось невідоме до цієї миті! Щось настільки потужне, що він, бляха, тупо не міг цього здолати чи чинити хоч якийсь опір!

Вона була йому потрібна! ВСЯ! Негайно…

Але все ж, чи не надто він напирає?! Їй може бути все ще погано…

І голова боліла ось тільки. Треба б натиснути на гальма та трохи здати назад…

Та він не встиг анічогісінько!

— Дідько! Скажи, що ти нічого мені в ту воду не підмішував?! — раптом простогнала Василина в його ж рот, не перериваючи їхнього навіженого цілунку! — То ж дійсно була таблетка від головного болю?! — запитала вона, вчепившись в його потилицю короткими нігтями так, ніби у спинний мозок Владу намагалася внадитися.

В першу мить Яструб навіть не зрозумів.

Застиг, так і стискаючи її волосся, щоки, плечі. Його ерегований пах все ще поштовхами втискався у її промежину.

А вже наступної миті — подумав, чи йому не образитися часом, га?! Це що за закиди, агов?!

Він точно не звик аби у слові чи честі Яструба сумнівалися!

Але відразу зрозумів, звідки ростуть ноги у тієї недовірливості. І її острах бути здоланою — теж вже помітив. Навіть в такому інтимному!

Тому грубо прочистив горло. Бо голос у Влада зараз теж був десь в районі паху, хай йому грець! Відхилив трохи голову та подивився прямо їй в обличчя, най жадана і не бачила того.

— Хіба в тебе зараз болить голова? — охрініти! Він навіть зумів додати у це питання веселого сарказму!

Ну чи не красень?! Має право пишатися!

А його княгиня кліпнула очима. Помовчала, немов реально це питання обдумувала… і зареготала! Уткнувшись при тому лобом йому в підборіддя.

Ну, схоже, їй дійсно було НЕ погано наразі.

— Ні! — майже простогнала від того реготу. — Взагалі!

— То звідки ці сумніви? — хмикнув Влад, прихопивши губами мочку її вуха. — Чи я хоч раз дав тобі привід сумніватися у власній порядності? — зубами прикусив ніжну плоть.

— Н-і-і-і… — вона то так простогнала, здригнувшись всім тілом. Трясця йому в печінку!

Вигнула шию, проїхавшись губами по підборіддю Влада. Пропекло до кісток! Гаряче, бляха! Немов він пацан.

— Але в мене зараз все всередині настільки болить від якогось шаленого бажання негайно отримати тебе! Дідько, Владе! Я просто не можу зрозуміти, що зі мною коїться?! Хіба таке може бути?! Жодного разу нічого схожого не відчувала! — Василина здавалася щиро спантеличеною!

І майже з обвинуваченням то простогнала, все ще дозволяючи йому її вухо ласкою мучити.

А Яструбу…

В очах багровим серпанком лютої потреби та жадоби до неї затягнуло від того простого зізнання! Спалахом такого бажання, що вмить випалювало вщент будь-які заперечення чи аргументи!

Не можна таке сказати чоловіку та розраховувати, що він стримається! Не-ре-аль-но!

Все! Вона мала бути його! Крапка.

— Чому ж, княгиня? — низько прогарчав він, натягнувши її волосся. Намотав локони на кулак.

Змусив ще більше вигнути шию. Спустився губами туди, де дівочий пульс бився, немов навіжений! І втягнув в себе!

Цілуючи?! Так. Але й ставлячи власний слід!

Дідько! Міг би — вкусив би жадібно, щоб тавро залишити! Аби ж тільки болю їй не завдати!

— Вважаю, це цілковито справедливо — якщо ти хочеш мене хоч на дещицю ж так сильно, як я зараз потребую тебе! — здається, в його рику теж вібрувало звинувачення.

Це так. Яструб не звик бути від когось залежним!

Але ця жінка творила з ним щось божевільне самим помахом тонких чорних вій! Кожним притишеним, настороженим подихом! Коли? ЯК? ПО цимбалах! Біда в тому, що він навіть не бажав з тим розбиратися!

То що вже за це зізнання казати? Визнання, що й вона немає сил опиратися цій незрозумілій, потужній потребі бути його?!

А Василина у відповідь лише застогнала, вигнулася вже сама, наново ковзнувши промежиною по його паху. Який і без того додаткової стимуляції не потребував, ото вже правда, бляха!

— На дещицю?! — прохрипіла вона, пирхнувши. — Та я тебе зараз готова сама завалити на підлогу та зґвалтувати!

Воу-воу! Когось зачепило порівняння їхніх відчуттів?!

Яструб не втримався — фиркнув! І навіть реготнув.

А потім підхопив жадану під сідниці та скинув вгору, упер спиною у стіну позаду. Так, що тепер її руки лежали на його плечах. А сама Василина була змушена ще ширше розвести ноги та вже обома обійняти його… цілковито відкриваючись для Влад!

От тільки одяг тут був збіса зайвим!

— Я щиро поважаю твій удар правою, княгиня моя, — прогудів голосом, грубим та різким від збудженої напруги. — Але ти точно тут не переможеш, вже пробач, — ввіпʼявся в її ключицю, ставлячи нову мітку. — Та я присягаюся, що зроблю все, аби ця твоя поразка була настільки солодкою — що ти жадатимеш програвати мені знову й знову! — скинув на неї шалий погляд, зараз до болю шкодуючи, що вона того побачити не може!

— Та ти тільки себе послухай! — не втрималася вона від іронічного смішка. — Чи не занадто хтось впевнений у власних силах, га?!

Хоча в тому сарказмі більше було від шаленого збудження та повної, цілковитої розгубленості!

Вона знала, що при цьому трималася за його плечі надто сильно. Ніби ніколи не збиралася відпускати!

Або пробувало залишити тавро. Таке, якими він, хай йому грець(!) всіяв шию та груди Василини. Вона не бачила — але ж відчувала кожен з тих засмоктів!

Але зараз Василина нічого не могла з тим поробити! Горіти їй в пеклі — та вона взагалі не могла опанувати власного тіла, яке буквально палало! І ще чогось, геть незнайомого, жаркого та тиснучого, що ніби величезною кулею розширювало груди! Здавалося, ребра от-от почнуть рипіти від тиску зсередини, трясця!

Якого біса вона взагалі настільки впала в оману цього чоловіка?!

Через сліпоту? Що ж, варто було визнати, що темрява навколо та відчуття повної залежності від його сили, рук, влади… Охрініти, як гостро фокусували все внутрішнє на цьому божевільному бажанні!

Ніби Влад став граним епіцентром її життя!

Вона нікого в житті, здавалося, не хотіла настільки! Всіх своїх… хм, трьох… не те щоб надто вдалих партнерів.

Тож те, що зуміла розбірливо виштовхнути з себе це зауваження, та ще й і з сарказмом — ну майже перемога над цим дурним шаленством та потребою, яку вона не мала б відчувати, чи не так?!

— Сумніваєшся у моїй спроможності цілковито задовольнити тебе? Я майже ображений, — реготнув на це Яструб, здається, ніц не зачеплений її сарказмом, не дивлячись на слова. — Ще ніхто не смів…

— О, дідько! — простогнала вона, стиснувши пальці сильніше. — Затули пельку! Я точно не хочу чути про твої звитяги серед якихось там дівок! — аж рикнула Вася, здається, ще й занадто сильно стиснувши стегна, якими обхоплювала його.

Це вже скидалося на бойовий захват…

Чи зачепило то Влада?! Ні на дещицю!

Він знову пирхнув. Реготнув. І напав на її рота в новому граному поцілунку, який ніби вижирав її душу… Довбана прелюдія язиком!

— Не памʼятаю жодної, медова! Як тебе вперше обійняв. Навіть не сумнівайся. Якась грана амнезія… Ти мене ніби зачарувала… Може, й дійсно, відьма? — самовпевнено хихотнув цей нахаба!

Але ж щось у тоні Влада пройшло її хребтом, немов важка, темна та трохи порочна присяга! Повʼязуючи…

А потім він відступив, все ще тримаючи її на руках та розвернувся. І… кудись поніс її. Можливо, до ліжка?