І оце його звертання «моя княгиня» — аніяк не допомагало вставити клепку у голову! Можливо, Вася ту десь під час струсу остаточно загубила… Бо що він мав на увазі, га?!
— Не знаю, — вийшло хрипко від грудки, що перекрила горло, коли він сів поруч. Довелося прочистити горло. — Можливо, Йоль? Раз вже ми вирішили, що він дуже на йольського кота-пустуна схожий, — хмикнула, удаючи, ніби з нею все нор-маль-но!
І жодна зрадлива слабкість не скувала мʼязи…
Або ж то, взагалі, від всіх тих ліків, що їй призначили, а зовсім не від присутності Влада! Непоганий варіант, аби себе виправдати, чи не так? Ліки…
А зовсім не через те, що відчуває у цю мить жар його гарячого та дужого тіла поруч! Вельми надійного, як вже точно знала, кілька разів хапаючись за Яструба, як за свою єдину… та найбажанішу опору, поки наново світ навпомацки пізнавала. І хай йому грець, але Владислав кожного разу при тому поводився так, ніби насправді саме так і є! І він однозначно займає це місце — стовпа її нового всесвіту, бо саме він так бажає!
Це дуже спантеличувало. Очманіти як, просто.
Саме тому вона зараз вчепилася у кошеня трохи занадто міцно. Намагаючись згадати про реальність. Та ось це все дуже погано працювало, коли всі її органи чуття були ним заповнені до відмови! Легені, що його ароматом наповнюються; шкіра, що немов всотує його жар. Саме сприйняття простору, зараз ніби всебічно зайнятого Владом! Його владою над її життям, яку Яструб захопив геть самовільно! Василина цього точно не дозволяла!
— Оригінально, — стиха хмикнув Влад на цю пропозицію прізвиська для кота.
— Ну не Мурчиком же його назвати! З такою то вдачею! — пирхнула вона трохи обурено…
От тільки не його зауваженням, а через власну слабкість… Вона почувалася зараз безпорадною перед Яструбом! Хоча все ще була певна, що зможе заїхати йому в носа за потреби, а може, і знову поцілити у щелепу. Та справа ж не в тому! І Вася була б поганим агентом, якби не могла те проаналізувати навіть у такому стані.
А ще вона почувалася дуже залежною від Яструба… Навіть у такому простому питанні, як схвалення прізвиська для кошеняти, яке ж випадково в її руки втрапило. І геть паршиво, що їй це починало подобатися.
Від цієї думки в грудях щось натурально захололо, стискаючи легені ребрами. І спроба вдиху не допомогла, тільки сильніше наповнила її запахом цього чоловіка. На біса! Наскільки ж він близько всівся?
— То я можу його залишити? — натомість запитала, почесавши кота за вухом.
Той вже звернувся клубочком на її руках та задоволено муркотів.
— Якщо ти цього хочеш, — все ще так само весело відгукнувся Влад. — Тільки треба буде, щоб хлопці відвезли його до ветеринарки та там всі вакцини зробили й обробили. Не вистачало мені тут ще якусь заразу рознести, — пирхнув чоловік доволі поблажливо.
І це прозвучало так…
— А… я хіба тут залишуся? — ризикнула запитати Василина, направду, взагалі не розуміючи, які плани Яструб стосовно цього собі набудував і чому.
— А куди це ти зібралася, княгиню? — він точно нахилився.
Вона відчула його гаряче дихання біля своєї щоки. Тепло та тиск кремезного тіла, яке немов оточило її собою. І цей голос! Святі небеса! У неї гаряча грудка у животі набухла!
Тонкі волоски на шкірі стали дибки, і щось у грудях стислося… немов від солодкого жаху, трясця!
— Ну… додому? — закинула вона вудку голосом, який надто явно тремтів. Але ж треба було вияснити, що йому відомо.
— Навряд ти бажаєш повернутися туди, звідки так важко тікала. Та й нема куди, СБУ-шники накрили те кубло капітально. І добре… Бо ти навряд будеш за ним побиватися, чи не так, княгиня? — було таке відчуття, ніби він давав їй зрозуміти, що все вияснив та знає.
Схоже, якраз ту легенду, що й мав, принаймні.
Василина на це сподівалася… дуже. Але таки вся стиснулася чомусь. Немов побоювалася, що Яструб більше вияснив і ось зараз…
— Ти залишаєшся тут. Ну і цей твій Йоль, як так хочеш, я не проти. Ти вже — вдома, — натомість, додав Яструб так владно та остаточно, що вона трохи отетеріла від цього тону!
Проте в неї малися питання! І зауваження. І… купа нерозуміння, якщо чесно!
— Я не розумію, — щиро визнала Василина. Та й за легендою мала право бути недовірливою. — За які такі звитяги, ти мене селиш у себе? — могла б, примружилася б з підозрою. Але від того все ще було боляче.
— Ти мені життя врятувала. Можна сказати, постраждала через мене, — простягнув Владислав… якось підозріло, на її думку. Ніби сміх приховував, чи ще щось…
— Так Арсен он кожен день заради тебе ризикує, але…
– І він також тут живе, — реготнув Яструб з якогось дива.
— У цій кімнаті?! — Вася сама не знала, чому підскочила.
Але… грані аспіди! Мало які у цього Влада збочення на умі! І до чого він звик долучати власного охоронця… Багато з чим стикалася по роботі.
Йоль обурено нявкнув, вочевидь, незадоволений тим, що йому спати заважають. Вася дозволила коту зістрибнути з рук, все одно не бачачи нічого. А ще розгублено зіщулилися, відчувши, що втратила орієнтування. Розкинула руки…
— Ні! — от тут голос Владислава зазвучав різкіше та саркастично. — Арсен має власну кімнату, — чоловік… знову опинився поруч. Піймав її долоню та мʼяко смикнув Василину на себе.
Вочевидь, встав слідом за нею. І от вона не могла б категорично заявити, що то зайве. Попри всі свої спроби стати самостійною. Поки це не дуже вдавалося.
— А чому ж я тоді тут? — запитала, підібгавши губи.
Але ж правда в тому, що вчепилася в його руку. І дозволила Владиславу притягнути себе до сильного, великого тіла.
— А ти дійсно хочеш опинитися деінде? В пустій, незнайомій кімнаті? Наодинці? — прогуркотів Яструб їй на вухо.
Дідько! Таким голосом!.. Святі небеса! Чому в неї піт під волоссям на потилиці виступив? Кинуло у жар!
Йому б лише демоном-спокусником працювати, їй-богу! У неї сироти нервами розбіглися! І геть не від того, що у ту ж мить уявила, наскільки… незручно та лячно то буде — опинитися в пустій кімнаті на самоті! А мала б якраз про це думати!
Та замість того майже відчула, як його оксамитовий голос розтікся її шкірою! Дідько, дідько, дідько! У Василини дещо дивне з тілом трапилося… Ніколи в неї коліна не слабли просто від того, щоб чоловік щось на вухо видихнув!
Ще й ні фіга ж чуттєвого! Можна сказати, підступно намагався залякати! А у Васі від того тембру — в животі важкий, гарячий вузол! Ще й груди здавило, в роті враз пересохло… чи то вже наслідки струсу?
Краще б поцілував!..
Йой! Про що вона?!
— А тут ти плануєш повсякчас зі мною бути? — їй би то хмикнути із сарказмом.
Нагадати самій собі, що не має настільки прагнути від нього залежати. А вийшло скоріш розгублено. Бо вона таки ніяк не могла адаптуватися до власної сліпоти. Може тому, що категорично відмовлялася те мозком усвідомлювати.
І… попри логіку, тягнулася до Владислава… якого радше варто було тепер ще більше стерегтися. А у Василини те не виходило.
Навіть зараз вона вчепилася в його плечі так, ніби сама нікуди відпускати не планувала. Йой!
– Є такий задум, княгиню, — а от Владислав ще більш медовим тоном то прогарчав, обхопивши її за пояс. — Бачу, що тобі важко поки. Та й нормально це, неможливо за два дні до такого адаптуватися, навіть тому, хто неймовірно сильний.
«Це він про неї?»
Їй не мало настільки від того гаряче всередині ставати! Не мало… А йому не варто було настільки наближатися, що Василина відчувала губи Яструба на своїй вилиці. На бога! Вона зір втратила, а не слух! Хтось тут явно користується ситуацією…
Але чому вона його не штурхнула хоча б?
Навпаки, чи не сама припала більше до його груди. Так, звісно, завжди можна списати на сліпоту. Але ж… Він майже цілує її. Привчає потроху до своїх дотиків, рук, губ… Вона ж не повна ідіотка, розуміє. І їй вже більшого хочеться! А це ж маячня, ні?!
