Протей (як черевомовець, то ніби здалеку, то зблизька) Тут! і тут! Фалес Оддавна був ти баламут! Та я ж тобі старий товариш, Мене так просто не обмариш. Протей (ніби здалеку) Прощай! Фалес (нишком до Гомункула) Він близько десь. Світи, світи-бо! Цікавий він, немов та риба; Огонь його сюди принадить, Хоч так, хоч так себе він зрадить. Гомункул Заллю я світлом радо все дотла, Але гляди, щоб не розбити скла. Протей (приймає вигляд здоровенної черепахи) Що це воно так гарно блись та блись? Фалес (застує Гомункула) Як хочеш бачить — ближче підступись Та обернись гарнесенько в людину, Ти ж можеш це вчинити в мить єдину; Бо те, що ми від поглядів ховаєм, Покажемо, кому самі бажаєм. Протей (приймає людську подобу) Та ти й хитрець, а не лише мудрець. Фалес А ти на перетворення митець. (Відслоняє Гомункула). Протей (здивовано) Світячий карлик! От мені дивниця! Фалес Він просить ради, як би дородиться. Мені він по секрету оповів, Що створений поки що лиш напів. У нього є вже якості духовні, Але тілесні — надто аж умовні. Його лиш скло од згуби береже, Утілитись пора б йому уже. Протей Це ніби непорочне зачаття: Не народившись, маєш ти життя! Фалес (стиха) Іще одна є вада в цім дитяті: Ніякої воно не має статі. Протей Та це якраз йому на щастя, Стать по бажанню нині дасться. Чого тут довго мудрувать — Ти мусиш з моря починать! Там зачинається дрібнота, Що ще дрібніших знай глита; Росте, росте — і вироста Все досконаліша істота. Гомункул В повітрі чуть живлющий запах брості, Я плаваю в якійсь приємній млості. Протей Так, правда, приязне маля! А далі буде ще приємніше. Ходім на заміль відціля, Живлом там пахне ще таємніше. Дивись, он перезва морська, Ходім поглянемо зблизька, Ходім! Гомункул Три духи йдуть на три лади. Тельхіни[88] родоські підпливають на водяних конях і драконах, з Нептуновим тризубцем у руках.
Хор Нептуну ми гарний тризубець скували, Щоб владно спиняв ним він хвилі зухвалі. Як Зевс-громовержець гримає в перуни, Нептун їм назустріч здіймає буруни, Як блискавки в небі блискочуть між туч, То й хвилі у морі клекочуть у ключ. Що б'ється між ними в одчайнім змаганні, Те згине, потоне в безодні, у хлані. Тому-то сьогодні бог берло нам дав, Щоб кожен на святі безпечно гуляв. Сирени Ви жерці ясного Феба, Любленці денного неба, Артеміду ми чтимо, А привіт і вам шлемо. Тельхіни Прекрасна богиня нічного склепіння Зичливо приймає і брату хваління, На щасний Родос поглядає щомить, Де вічний пеан Аполлону гримить. Як тільки задніє — блищить його промінь, Нас пестить і гріє живий його пломінь, І гори, й оселі, і берег і хвилі У світлі веселім Огнистому милі. Туман на наш острів закрався б дарма — Сяйне лиш, війне лиш — туману й нема. Згори Феб там бачить усі свої лики — Юнак він і велет, лагідний, великий… Ми першими в світі в країні своїй Поставили бога в подобі людській. вернуться Тельхіни — міфічні мешканці острова Родос, що прославилися як вправні ковалі; Псілли і Марси — африканські і італійські заклиначі змій. |
