Депутація від гномів (до великого Пана) Там, де сяєвом блискучим Опівнічної доби Одкриваються знаючим Зачаровані скарби, — Ми вартуєм в темних норах, У печерній темноті, Ти ж на сонячних просторах Роздаєш багатства ті. Знов найшли ми в надрах темних Багатюще джерело: В володіннях попідземних Ще такого не було. Тож піди і скарб той вирий, Що явила нам гора, Царю щедрий, царю щирий, До загального добра! Плутон (до герольда) Тепер нам слід рішучості набратись, Що б не було, нічого не лякатись І ждать, що нам ця хвиля принесе. А щоб про це нащадки наші знали І дійсності химерою не звали, Ти в протокол пиши як єсть усе. Герольд (взявся за жезло, що його держить в руках Плутон) Вже гноми Пана повели До вогнедишної скали; Гуде, гогоче в глибині: То вгору жбухають вогні, То враз щезають десь на дні, І отвір мороком зія — То знов шугає полум'я! Стоїть, чудуючися, Пан, А справа й зліва б'є фонтан… Куди не глянь — дива кругом! — І Пан нагнувсь над джерелом, Углиб цікаво загляда; І раптом — пада борода! Чиє ж то підборіддя там? Мерщій закривсь, не видно нам. Та ось нечувана біда: Летить назад та борода, Уся в огні, і вже пала Вінець круг царського чола, І тлум тривога обняла… Усі біжать вогонь гасить, І всіх вогонь глитає вмить, І маскарадна вся товпа В огненнім морі потопа… Та що за вістка проліта Від вух до вух, із уст в уста? О ноче люта, ноче зла, Яке ти лихо принесла! Настане день, і всяк узна, Що склалася біда страшна; Усюди чується мені: «То цісар, цісар ув огні!» Бодай не чуть таких новин! — З усім двором загине він… Будь проклят, хто його призвів, Щоб він смолистий хмиз одів І нас завів в огонь і дим, У ґвалт і рев, на згубу всім… О юність, юність! Та коли ж Ти загнуздаєш буйність смілу? О владо, владо! Та коли ж Ти поєднаєш ум і силу? Уже і ліс кругом зайнявсь, Вогонь до стелі аж доп'явсь; Усе жахтить, усе пала, Усе згорить, усе дотла! До краю будемо страждать, Бо нізвідки рятунку ждать. Цей пишний двір — жахлива річ! — Візьметься попелом за ніч. Плутон Налякались — годі, годі, Зараз стану я в пригоді! Вдар, як грім, святе жезло, Щоб землею затрясло! Вітре, широко дмухни, Прохолоди нажени! Риньте хвилями, тумани, Те кипіння полум'яне Вогким валом обгорніть! Ви, летючі хмари-тучі, На підмогу поспішайте, Все зрошайте, погашайте Дику ярість огневиці І в зірниці-блискавиці Блудний пломінь оберніть! Схочуть духи нам нашкодить — В поміч магія приходить. [60] Сад при палаці
Сонячний ранок. Цісар, придворні, Фауст, Мефістофель, одягнені пристойно і скромно, обидва навколішках. Фауст Ти нам простиш феєрію нічну? Цісар (дає знак уставати) Я залюбки ізнов той жарт почну. Враз опинивсь я в полум'ї буремнім, Мов той Плутон у царстві попідземнім. Скелясте тло, мов вугіль уночі, Ледь жевріло… А з надр, клекочучи, Вогні, як вихри, жбухали в кипінні, Зливаючись в полум'янім склепінні. Навколо нас вогнисто-пишний храм То виростав, то западався сам. Крізь просвіток витких колон пломінних Я бачив тьми людей різноплемінних, Що тислися до мене всі притьмом Ударити величності чолом. І почет мій тих не цурався мандрів; Здавалось, я — володар саламандрів. Мефістофель Так, ти ним був! Бо всі стихії тут Твою величність, царю, визнають. Ти мав уже вогонь в своїй покорі, Тож випробуй те саме і на морі; Впірни в той вир, стань на перлисте дно, Побачиш ти там диво не одно. Тебе обстануть, висячися, хвилі, Самі зелені, вінця зчервонілі, Тобі палати пишнії зведуть, Що за тобою хоч куди підуть, Що й стіни в них живі, прудкі, рухливі, Розвихрені й химерно-мерехтливі… І до твоїх чарованих палат Не пробереться жоден дивогляд: Ані дракон з лискучою лускою, Ані акула з пащею глиткою. Хоч як блищить перед тобою двір — Такого тлуму твій не бачив зір, Бо будуть там і приязні сусіди — Спливуться враз цікаві нереїди, Молодшенькі — мов рибки полохкі, Доросліші — розважливі такі; Де візьметься й Фетіда; мов Пел ею, Дасть руку гостю милому, і з нею Ти на Олімпа зійдеш висоту… вернуться Полішинель — весела маска в народній італійській комедії; грації — в греко-римській міфології — три юні богині витонченої краси; парки — там же, три богині, які тримали в своїх руках людські долі у вигляді тонких ниток; фурії — там же, три потворні богині помсти; Зоїло-Терсіт — міфологічна маска, в якій Гете поєднав Зоїла — запеклого критика Гомера в давнину, і Терсіта — потворного, всім незадоволеного крикуна з «Іліади»; Хлопець-візник — за словами Гете, це символ поезії; Плутон — бог підземного царства і також — викопного золота і багатства; тут в його масці з'являється Мефістофель; фавни і сатири — в греко-римській міфології — веселі і зухвалі юнаки з цапиними ногами, становили почет бога вина Діоніса; гноми і кобольди — в германських міфах і казках — карлики, що живуть під землею і добувають там скарби. |
