Ідеаліст Моя фантазія буя Цей раз, як кінь безгнуздий; Бігме, коли усе це — я, То я таки безглуздий. Реаліст Шаліє дух, піднявши бунт; Я лютий до нестями! Уперше тут схитнувся ґрунт У мене під ногами. Супернатураліст Таїть утіхи немалі Новий для мене обрій; Бо як існують духи злі, То мусять бути й добрі. Скептик Шукавши чортових скарбів, Вже не один збезумнів. Я цього слова вмисне вжив, Щоб зримувать свій сумнів. Капельмейстер Жаби й коники-сюрчки, Клятущі дилетанти! Комарі й жучки-гучки, Які з вас музиканти! Пронози Ми звемося sans souci, Це не самохвальство; Гориніж ходимо усі, Коли велить начальство. Невдахи І нам перепадали було шматки, Тепер не наздогониш, Протанцювались у нас чобітки, Ми біжимо босоніж. Блудні вогні Полюбуйтеся на нас, Зродило нас болото. Та блиском ми затьмарим враз Усю оту голоту! Падуча зірка Ллючи іскри зореві, Сюди я впала з неба; Крижем тут лежу в траві — Звести б на ноги треба. Масивні Гей, з дороги! Грубим путь! Всі трави потолочим; Духи йдуть, і духам буть Опецьками не злочин. Пук Та не тупайте ви тут Слонячою тупою, Переважить всіх вас Пук Сьогодні грубизною. Аріель Всяк, хто любить даль і шир, Всяк, хто не безкрилий, В літ за мною, до тих гір, Що троянди вкрили! Оркестр (pianissimo) Імла рідкіш, хмарки світліш, Край неба засвітало. Шелеще лист, шумить комиш — Усе немов потало. Похмурий день, поле
Фауст і Мефістофель. Фауст В недолі! В розпачі! Довго блукала, страждаючи, по землі, а тепер — у неволі. Як злочинницю, вкинуто в тюрму на люті муки — її, миле, безталанне створіння! Аж ось до чого дійшло! Ось до чого!.. — І ти, лукавий, нікчемний духу, таїв усе від мене! — Стій тепер, стій! Ворочай скажено своїми сатанинськими вирлами! Стій наді мною нависом, осоружний! — У неволі! У безпросвітній неволі! У владі злих духів і безсердечно осудливої людськості! А ти заколихуєш тут мене відворотними розвагами, приховуєш од мене її гірке горе, — нехай гине в безпораді! Мефістофель Вона не перша! Фауст Собако! Потворо мерзенна! — Оберни його, безконечний духу! Оберни цього гробака знов у собачу постать, що в ній він любив гасати нічною добою, клубком підкочуватись під ноги мирному перехожому і кидатись на плечі поваленому. Оберни його знову в його улюблену подобу, хай плазує переді мною в пилу, хай я топтатиму його потоптом, падлюку! — Не перша! — Горе! Горе! Ні думкою здумати, ні гадкою згадати! Уже ж не одна загинула в безодні такого лиха, і смертною своєю нелюдською мукою не відпокутувала вини всіх інших перед очима Всепрощаючого! Серце моє начетверо крається, як подумаю про одну оцю безталанну; а тобі байдуже — глузуєш з недолі тисячей істот! Мефістофель От і довеслували ми до того берега, де у вашого брата, людини, глузд за розум заходить. Нащо ж було вступати з нами в спілку, коли хисту нема? І літати кортить, і запаморочення боїшся? Що ж, ми до тебе набивалися чи ти до нас? Фауст Чого вищиривсь на мене так людожерно?! Аж гидко! — Великий, могутній духу, ти, що ласкаво з'явивсь мені, ти, що знаєш серце моє й душу мою, навіщо ти прикував мене до цього ганебного супутника, що йому шкода за ласощі, а згуба за розкоші? Мефістофель Ти ще не виговорився? Фауст Врятуй її! А ні — горе тобі! Найтяжчі прокльони на твою голову на тисячі тисяч літ. Мефістофель Незмога мені розірвати пута месника, розбити його затвори. — Врятуй її! А хто довів її до загибелі? Я чи ти? Фауст дико озирається.
Що, грому шукаєш? Шкода, не дано його вам, злиденним смертним! Бач, тиранська звичка: роздробити безвинного суперечника, коли загонить на слизьке. Фауст Веди мене до неї. її треба визволити! |
