Це щастя край завдячує лиш вам,

І я за те винагороду дам.

Ви будете обидва з цеї миті

Охороняти надра скарбовиті.

Ви знаєте й місця, і слушний час —

Усі розкопки йтимуть через вас.

З'єднайте ж ревно ви свої зусилля,

Нехай навкруг розіллється довілля,

Нехай земний і попідземний світ

Вщасливлюють у спілці людський рід.

Вітаючи колегу-ворожбита,

Я обіцяю в злагоді з ним жити.

Я обділю все панство дворове,

Признайтесь лиш, хто як мій дар вживе.

Гулятиму я ввечері і вранці.

Я накуплю гостинчиків коханці.

Тепер я вина питиму не прості.

Награюся я до несхочу в кості.

Я викуплю свій замок і ґрунти.

Я скарб у схові буду берегти.

Я сподівавсь од вас нової дії.

Але, мабуть, не справдяться надії.

Бо бачу вже — хоч скарбу й набули,

Лишилися ви тими, що й були.

Ти ж ласкою й мене не обминай.

Всім милостям один у тебе край.

Що за листи — не втямлю я ніяк…

Я знаю — все процвиндриш ти, пияк.

Якісь чудні, непевні ті дари.

Це все тобі; коли дають — бери.

То це б мені п'ять тисяч привалило!

Що, вже воскрес, ходяче ти барило?

Ще й як воскрес — з принесенням дарів!

Ти з радощів великих аж упрів.

Невже усяк за гроші це вважа?

Купуй за них, чого живіт бажа!

І дім, і поле зможу я купить?

Авжеж, аби було чим заплатить.

І замок, гай, і став, і сіножать?

Іч, захотілось блазню панувать!

Сьогодні ж я маєток загорну!

Губу наш дурень має не дурну.

Чом тягнеш ти мене в ці ходи хмурні?

Чи ж там не весело тобі,

У легковірній і безжурній

Цяцькованій двірській юрбі?

Облиш про те; мені ці фрази

Давно обридли до відрази;

Вживав ти їх було й колись,

Аби від діла відмогтись.

А тут нагальна справа є —

Вже каштелян просвітку не дає,

Бо цісар, каже, дав такий наказ,

Щоб вивели з тобою ми нараз

Взірці краси — Гелену та Паріса —

Перед вельможним панством напоказ.

А нум за гуж! Дав слово, то кріпися.

Даремно ми за діло це взялися.