То просто антипатія.

Я мушу йти.

Коли вже зможу я

Набутися з тобою вдвох, мій світе,

Із груддю грудь, з душею душу злити?

Якби ж то спала я сама,

То сю ніч я б дверей не замикала.

Так мати ж — мов не спить — дріма,

І, якби нас вона застала,

То я б і з місця вже не встала!

Нічого, серце, то дарма.

На пляшечку! Лиш три краплини

Підлий в пиття; це зразу вплине,

їй сон глибокий принесе.

Для тебе я піду на все.

А це їй часом не завадить?

Хіба я можу зле щось радить?

О голубе, я так тебе люблю,

Що воленьку у всім твою вволю;

Для тебе я такого вже зробила,

Що більш зробить, здається, і несила.

От мавпа! Вже пішла?

Ти знов тут шпигував?

Так, все, здається, розібрав:

Вас, докторе, навчали катехизі,

І ви раділи з тих побожних вправ.

Дівчата те читають, як по книзі, —

Хто вірить в Бога щиро й гаряче,

Той і від них, гадають, не втече.

То ти не бачиш, хижий звіре,

Що вірна, щира та душа,

Святої повна віри,

Яку вважа

Єдиним щастям, — тож вона боліє,

Що ближній осягти спасіння не зуміє.

Ех ти, жених надземно-земний!

Водить за ніс тебе дівча.

Ти, пекла вибрудок нікчемний!

Фізіономії ж вона незле вивча.

То моторошна їй завжди моя присутність?

Крізь маску цю побачила вона

Мого ума приховану могутність;

Для неї — геній я, а може, й сатана.

Так сю ніч…

Що тобі до того?

І я ж утіху маю з цього.

Про Бербельхен ти чула щось?

Ні, рідко я ходжу між люди.

Сьогодні чула я од Труди,

Що їй до скруту вже прийшлось,

Отій гордячці!

Як?

Вже щось в ній є!

Тепер на двох і їсть, і п'є.

Ах!

От тобі й дожартувалась.

На шию парубку чіплялась!

З ним вона й на гулі,

З ним і на танцюлі,

Хотіла скрізь перед вести;

Пиріжком, вином її вгости;

Пишалась з своєї красоти,

Стиду і сорому не мала,

Дарунки від нього приймала.

А він лестив її, пестив,

Аж поки без вінка пустив.

Сердешная!

Жалю по киселю!

Ми все, було, при кужелю,

Мати не випустить вночі, —

Вона ж воркує, стоючи

В садку з ласкавчиком своїм, —

І нічка не змигнеться їм.

Тепер іди на покриття,

На привселюдне каяття.

Він, певне, жениться на ній.

Нема дурних! Та він же зух —

Ще знайде сто таких красух;

Уже відкинувсь.