Фауст (прокинувся) Це що ж, я знов в оману дався? Знов духів рій без сліду зник, Почезла чортова мана вся, Та й пудель теж кудись утік! Кабінет Фауста Фауст і Мефістофель. Фауст Хто там? Заходь! Чи ж мук іще не досить? Мефістофель Хто хоче, тричі просить. Мефістофель От за це люблю; Дійдем до злагоди ми духом. Дивись, яким прийшов я зухом: В червець убрався, в блаватас, Плащем обвинувся єдвабним, [27]Вдяг капелюх з пером привабним Ще й шпагу замашну припас. Послухай дружньої поради, Вдягни й собі такі наряди, Покинь нікчемні заняття, — Узнаєш, що таке життя. Фауст Шкода мені у шати ті вбиратись, Турбот життя й на них лежить печать. Я застарий, щоб тільки гратись, Замолодий, щоб не бажать. Чого ж мені од світу ждати? І що той світ спроможний дати? Страждай, терпи! Терпи, страждай! — Цей спів я чую щохвилини, І щогодини, і щоднини Усе життя – із краю в край. Прокинувся уранці – і тривога, Печаль гірка мене уже тіснить, Що весь цей день не дасть мені здійснить Ні одного бажання, ні одного… Найменший проблиск щастя враз Від злої критики погасне, Зникає видиво прекрасне За тисяччю гидких гримас… Нічною зрадною добою Я в ліжко з острахом іду — І тут мені нема спокою Од снів, що сняться на біду. А Бог той, що живе в мені І сили збуджує духовні, Громадить їх бентежно в глибині, Та вийти не дає назовні. Онавіснів мені тягар буття — Я кличу смерть, ненавиджу життя. Мефістофель Та хто ж бажає смерті прибуття? Фауст Блаженний той, кому у сяйві слави Вона чоло у лавр зав'є кривавий, Кого знайде серед гулянки В обіймах дівчини-коханки. Чому не вмер я в захваті в ту мить, Як Дух Землі мені явився! Мефістофель І все-таки якогось трунку спить Ти тої ночі не рішився. Фауст Як бачиться, ти любиш шпигувать. Мефістофель Хоч не всевіда я, а дещо можу знать. Фауст Тоді від пориву страшного Спинив мене знайомий спів, І спомин днів дитинства мого Іще раз душу обманив… Клену ж я все, що нас тримає В тенетах марев і оман, Клену я все, що нам скрашає Життя земного тужний бран! Прокльон бучному гордуванню, Що дух ним сам себе п'янить, Прокльон людському сліпуванню, Що нас обманює щомить! Прокльон вам, мрії славолюбні, Бажання ввічнити ім'я, Прокльон вам, пута злудні, згубні — Робота, влада і сім'я! Прокляття золоту, мамоні, Що завдає нам тьму турбот Або колише нас на лоні Розкошолюбних насолод! Я шлю прокльон любові щирій, Смачному соку виногрон, Я шлю прокльон надії, вірі, Й терпінню надто шлю прокльон! Хор духів (незримо) Жаль! Жаль! Розбив ти його, Прекрасний світ, Ударом руки — Розбив на друзки! То вчинок півбога! Ми зносим Уламки у вічне Нічого, Голосим По загинулій красі. Сильніший, Як земнородні всі, Пишніший Світ побудуй, Побудуй його в серці своїм! І прямуй Шляхом новим З духом ясним, І чарівніший Спів наш почуй! Мефістофель Мої малята Мудрі до ката. Чуєш, як до втіх і дії Радять, мов старії? Звуть тебе в світи З цеї самоти, Що від неї кров німіє, Розум туманіє. Кинь панькатись із вічною журбою, Що круком серце рве тобі з грудей. Відчуєш ти, оточений юрбою, Що й ти людина між людей. Не хочу я, правда, рівнять Тебе до того наброду. Я сам не великого роду; Але, коли схочеш пристать До мене в життєвій дорозі, То буду тобі по змозі Товаришем вірним, Слугою покірним, А хочеш – і псом, Безмежно відданим рабом. Фауст Якої ж ти від мене хочеш плати? вернуться… В червець убрався, в блаватас, /Плащем обвинувся єдвабним… – Червець – червона, блаватас – блакитна шовкова тканина (примітка М. Лукаша), єдвабний – шовковий. Якщо спочатку Мефістофель з'явився в одязі «мандрівного схоласта» і програв учений двобій з Фаустом, то тут він одягнувся «як шляхетний пан» («edler Junker»), бажаючи показати, що тепер не збирається з ним сперечатися. |
