Брандер Погана пісня! Політична! Тьху! Противна пісня! Даймо Богу славу, Що не на нас він звірив ту державу. Про мене й те прибуток немалий, Що я не цісар і не канцлер в ній. Та треба й нам якесь начальство мати; Анумо папу обирати! Відомо всім, котрій з прикмет Належить тут пріоритет! Фрош (співає) Соловейку-пташко, лети-вилітай, Мою милованку сто раз привітай… Зібель Про милу не співай! Не хочу я і чути! Фрош Співай і прославляй! По-твоєму не бути! (Співає). Одчини! Бо ніч іде. Одчини! Бо милий жде. Зачини! Світає день… Зібель Ну що ж, співай на славу їй пісень! Од цих пісень тобі ж колись завадить: Мене вже зрадила, чекай, тебе ще зрадить. Нехай кохається вона з домовиком, Вночі на пустирі стає із ним на речі, І цап, вертаючись додому од відьом, Хай на добраніч їм люб'язно промекече. Хіба я з розуму вже спав, Щоб за повією впадав? Які у біса їй привіти? Хіба що вікна потрощити! Брандер (гримнув кулаком по столі) Мовчать! Мовчать! Що за содом! Ви ж знаєте, я вмію жити: Тут всі закохані кругом, їх треба чимсь хорошим пригостити, Щоб все кінчилося ладом. Ось пісня вам нового крою, І всі тягніть приспів за мною. Раз криса в кухні завелась, Жила із сала й масла, Мов доктор Лютер, розплилась, Пузце собі напасла. Та кухар їй отрути дав, І білий світ немилий став, Неначе з закохання! Хор (весело) Неначе з закохання! Брандер Вона й туди, вона й сюди, Усе гризе, що знає, З усіх калюж пила води — Ніщо не помагає! Вона й навплиг, вона й навскач, її ж пече – хоч сядь та й плач, Неначе з закохання! Брандер І зо страху середо дня У кухню як не скоче! Упало край вогню, бідня, Так жалібно пискоче… Отруйник злий сміється лиш: «Ого, як солодко квилиш, Неначе з закохання!» Зібель Ех, ниці блазні! І чому б Із цього приводу радіти? Жарт – бідну крису отруїти! Брандер Чи ба, озвався крисолюб! Альтмаєр Ех ти, товстий, а тонкокожий, Ти, голомозина гладка! Недаром же і сам ти схожий Ураз на крису й пацюка. Фауст і Мефістофель.
Мефістофель От, для початку придивися, Як весело живе гульвіса: Йому, крім ґуль, усе бридня, Справляє празника щодня. Хоч розум в'яне від безділля, Танцює кожен тут кругом, Мов кошенятко за хвостом; Аби легке було похмілля, Аби шинкар на віру дав — Ото йому усіх і справ. Брандер Що це за люди чудородні? Одразу знать, що лиш сьогодні До нас у місто прибули. Фрош Це правда. Лейпциг наш в тім гідний похвали! Він, мов малий Париж, сво'іх людей карбує. Зібель І хто ж, по-твоєму, вони? Фрош Стривай лиш! Хай вип'ють у охоту, Я визнаю од них усе достоту — Вони ще проти мене сосуни! А все ж таки здається, що пани: Такі бундючні, гордовиті. Брандер Та це базарні дурисвіти. Фрош Ось я їм дам, дивись. Мефістофель (до Фауста) Людцям і невтямки, що біс їх може враз за карк схопити. Зібель Спасибі, й вам чолом! (Тихо, позираючи на Мефістофеля). А цей чого немов кульгає? Мефістофель Чи можна й нам присісти за столом? Як доброго вина у вас бігмає, То хоч в гурті звеселимось. Альтмаєр Ви дуже вередливі щось. вернутьсяБрандер (співає). – Своєю піснею про крису Брандер виражає зневагу до високого кохання, що відповідає думці Мефістофеля про цей же предмет. Брандер – анаграма імені англійського філософа Бернарда Мандевіля (1670—1733), скептицизм якого щодо високих мотивів людської поведінки Гете втілив найповніше в образі Мефістофеля. |
