Поет Верни ж мені той час блаженний, Коли я жити починав, Коли пісень потік натхненний З джерел незглибних виринав; Коли в туман був світ повитий І чар закритий в пуп'янки, Коли барвисті і п'янкі В лугах веселих рвав я квіти… Я бідний був — і все я мав, І правду й вигадку кохав… Верни ж ті пориви чудові, І серця жаль, і щастя сни, І міць ненависті й любові — Минулу молодість верни! Комік Та молодість потрібна лиш, Як ворог у бою натисне, Як дівчина, усіх миліш, Тобі сама на шию звисне, Як вабить здалеку вінок Тебе добігти ген до цілі, Як на умі тобі танок І пиятика ночі цілі, — А струни ліри золоті Рукою вправною торкати, Назустріч обраній меті Стежками звинними блукати, — Це вам, старим, і Бог велів, І цьому тільки маємо радіть ми, Бо старість з нас не робить малюків, Вона лиш застає нас дітьми. Директор Покиньте спори й аргументи, Лишіть докори й компліменти, — За них нічого не купить; До діла треба приступить. Натхнення, настрій — то бридня все, Сміліші будьте, їх не ждіть. Коли поетом ти назвався, Умій натхненням володіть! Варіть же швидше, друже милий, Кріпкий напій, що ми ждемо; Чого сьогодні не зробили, Те завтра не прийде само! Отож і дня дарма не гайте, Як тільки є можливість десь, За коси враз її хапайте І вже із рук не випускайте, Поки свого не доб'єтесь. Адже яких лише дивацій Не бачив наш німецький кін! Тож не шкодуйте ні машин, Ні чудернацьких декорацій. Не бракуватиме зірок, І сонця, й місяця, і неба, Дамо й води, й вогню, як треба, І скель, і звірів, і пташок! Так розміркуйте ж все дотепно, На сцені всесвіт умістіть І швидко й бережно пройдіть Із неба через землю в пекло. Пролог на небі[16]
Господь, архангели, згодом Мефістофель. Рафаїл Могутнім громом сонце грає В гучному хорі братніх сфер І путь накреслену верстає Од первовіку й дотепер. Цих незбагненних див видіння Сповняє силою серця, І, як у перший день творіння, Величні всі діла Творця. Гавриїл Земля із швидкістю страшною В просторі крутиться-літа, І райське світло дня чергою Зміняє ночі темнота. Хвилює море неозоре І шумом скелі покрива, Та сфер стремління вічно-скоре І гори, й море порива. Михаїл Бурхають бурі навзаводи, Шумлять нестримано кругом І огортають твердь і води Таємно-грізним ланцюгом. Блискоче з хмар руїнний пломінь, Громам осяюючи путь, Та всеблагої ласки промінь Приборкує стихії лють. Всі троє Цих незбагненних див видіння Сповняє силою серця; І, як у перший день творіння, Прекрасні всі діла Творця. О Господи, ти знов між нас явивсь, Питаєш, як ідуть у кого справи; Між челяддю і я тут опинивсь, Бо ж завше був до мене ти ласкавий. Не вмію я так компліментів править, Як ангели, удатні на язик, Від пафосу мого ти б засміявся навіть, Коли б ти був од сміху не одвик. Сонця й світи залишу я в спокої — Я свідок лиш мізерності людської. Смішний божок землі не зміниться ніяк, — Як спервовіку був, так і тепер дивак. Погано він живе! Не треба Було б йому давать і крихти світла з неба. Тим розумом владає він, Щоб жити, як тварина із тварин. Та він же чисто коник той цибатий (Пробачте порівняння це мені): Не підлетить, а вміє лиш стрибати Та знай сюрчить в траві свої пісні. Та у траві іще б якось жилося, Так ні, притьмом в болото суне носа. Господь І вічно скаржишся мені ти! Невже ж тебе задовольнити Земля ніколи не змогла б? Мефістофель Ні, Господи! На ній одне лихе твориться: Так люди мучаться, що жаль на них дивиться, — Вже проти них і запал мій ослаб. вернуться Вистава барокового театру на міфологічну, зокрема біблійну, тематику відкривалася «прологом», де показувалося, як боги та інші вищі сили оглядають земні обшири і бесідують про людей (героїв п'єси), чия доля в їх владі. За традицією, після цього персонажі прологу вже не брали участі в самій виставі. вернуться Мефістофель — (або Мефісто) — на думку Гете, це німецьке ім'я диявола поширилося лише у XVI–XVII ст. Етимологія не з'ясована до кінця. Припускають, що це спотворене латинське mephitis — отруйні випаровування землі (пор. в «Макбеті» В. Шекспіра про відьом: «В землі є бульбашки, як і в воді, / Оце й були вони» (Переклад Бориса Тена з участю Віктора Гуменкжа.)); в ньому знаходять грецький корінь????? — видумка, хитрість (пор. укр. «метикувати»), поєднаний з німецьким Teufel (чорт), а також івритські корені «мефіз» — руйнівник і «тофель» — брехун. |
