Поет Ганебне ремесло ганебним буде скрізь І справжньому художнику не личить. Та ви, я бачу, завзялись Нікчемних партачів звеличить. Директор Такий докір мені не заболить: Хто дума путнє щось зробить, Знарядь шука, як до роботи. А вам – м'які дрова колоти; Для кого пишете? Глядіть: Ось цей з нудоти йде сюди, Той – за столом по зав'язку напхавшись, А той (найгірший він завжди) — Газет усяких начитавшись. До нас збігаються, немов на маскарад, Побачити цікаве кожен рад. Тут дами напоказ з'являються ошатні; Це теж артистки, лиш безплатні. Ви дивитесь з поезії висот, І всі поклонники вам любі; Погляньте ж ближче на народ: Одні холодні, другі грубі. Той по виставі йде у карти грать, Той зночувати ніч в обіймах у повії; Чи ж варт для них бентежить мрії І муз шляхетних турбувать? Кажу ж вам, лиш пишіть, Все більш і більш пишіть, — І зразу шлях до успіху відкритий, — Людей аби із плигу збити, Бо трудно їх задовольнить… Що з вами? З радощів? Чи що болить? Поет Іди шукай деінде наймитів! Ти хочеш, щоб поет занапастив Свій вищий дар – і пориви, і мрії Природою натхненного творця! Чим він чарує всі серця? Чим він скоряє всі стихії? Це та гармонія, що лине із грудей І обійма весь світ – природу і людей. Коли природа свій починок вічний, Байдуже прядку крутячи, пряде, І всіх створіннів гурт негармонічний Різноголосячи гуде, — Хто вносить лад усюди живодайний, Вливає ритм у кожен рух і звук? Хто всі ті голоси в хорал єднає зграйний, В акордів голосних врочистий перегук? Хто каже бурі в пристрасті ревіти, Зорі вечірній в роздумі сіять? Хто може всі весняні пишні квіти До ніг коханої прослать? Хто лаврові листки спліта в вінок, Щоб увінчати почестю героїв? Хто олімпійцям захист і зв'язок? Поет, людської сили прояв. Комік Явіть же нам ту силу сповна, Хай творчість так у вас іде, Немов пригода та любовна. Буває, двох десь випадок зведе, А там пішли побачення й розмови, Щасливі сни й пробудження раптові, Надії хміль і гіркота оман, — І так незчуєшся, як вродиться роман! Таку і ви нам п'єсу дайте, В життя людське чимглибше заглядайте! Всі так живуть, а бачать так не всі, Тож покажіть життя у всій красі. Картини барвні, світло тьмяне Та іскра правди в млі омани — І наварили ви пиття, Що людям скрашує життя. І йде сюди замріяне юнацтво, Йому наш твір – чудесне відкриття, І йдуть сюди вразливі на чуття, Для них ця гра – переживань багатство. І кожен тут знаходить щось своє І бачить те, що в нього в серці є. Ще здатні всі вони і до плачу й до сміху, Шанують пориви, із блиску мають втіху… Хто всього знав, тому попробуй догоди! Хто починає жить – подякує завжди. Поет Верни ж мені той час блаженний, Коли я жити починав, Коли пісень потік натхненний З джерел незглибних виринав; Коли в туман був світ повитий І чар закритий в пуп'янки, Коли барвисті і п'янкі В лугах веселих рвав я квіти… Я бідний був – і все я мав, І правду й вигадку кохав… Верни ж ті пориви чудові, І серця жаль, і щастя сни, І міць ненависті й любові — Минулу молодість верни! Комік Та молодість потрібна лиш, Як ворог у бою натисне, Як дівчина, усіх миліш, Тобі сама на шию звисне, Як вабить здалеку вінок Тебе добігти ген до цілі, Як на умі тобі танок І пиятика ночі цілі, — А струни ліри золоті Рукою вправною торкати, Назустріч обраній меті Стежками звинними блукати, — Це вам, старим, і Бог велів, І цьому тільки маємо радіть ми, Бо старість з нас не робить малюків, Вона лиш застає нас дітьми. Директор Покиньте спори й аргументи, Лишіть докори й компліменти, — За них нічого не купить; До діла треба приступить. Натхнення, настрій – то бридня все, Сміліші будьте, їх не ждіть. Коли поетом ти назвався, Умій натхненням володіть! Варіть же швидше, друже милий, Кріпкий напій, що ми ждемо; Чого сьогодні не зробили, Те завтра не прийде само! Отож і дня дарма не гайте, Як тільки є можливість десь, За коси враз її хапайте І вже із рук не випускайте, Поки свого не доб'єтесь. Адже яких лише дивацій Не бачив наш німецький кін! Тож не шкодуйте ні машин, Ні чудернацьких декорацій. Не бракуватиме зірок, І сонця, й місяця, і неба, Дамо й води, й вогню, як треба, І скель, і звірів, і пташок! Так розміркуйте ж все дотепно, На сцені всесвіт умістіть І швидко й бережно пройдіть Із неба через землю в пекло. |
