Мефістофель Та собі сидить, Не зна, небога, що робить, Думає про убір — аж до сліз, Ще більш про того, хто приніс. Фауст її журба мені докір. Добудь їй зараз новий убір! Той перший був її не варт. Мефістофель Авжеж, тобі усе за жарт! Фауст Роби, як я кажу, і край! її сусідку поєднай! Ти ж не макуха — чортом будь, Таки убір їй роздобудь! Мефістофель Я слухаю, мостивний пане! Фауст виходить.
Цей закоханець навісний, Хай сонце, місяць, зорі — все дістане, Розвіє все на втіху дорогій. У сусіднім домі Марта (сама) Простибіг мужу мойому, Що жінці кривду учинив, Кудись світ за очі зблудив, Лишивши тут мене саму. Чи я ж його коли гнівила? Чи я ж його та й не любила?! (Плаче). А може, вмер на чужині… Коли б хоч посвідку мені! Увіходить Маргарита. Маргарита Аж трусяться мені коліна! Відкільсь взялась ізнов скриньчина У мене в шафі, вся в різьбі, А в скриньці тій — прикрас, прикрас! Стократ пишніші, як той раз… Марта Ти ж хоч матусі не показуй, Бо знов попу віддасть одразу. Маргарита Ох, глянь сюди! Дивись сюди! Марта (убирає її) Щаслива ти, вродлива ти! Маргарита Коли б їх на вулицю одіти Або до церкви отак сходити. Марта А ти сюди приходь частіш Вбиратись нишком в ці оздоби. Хоч перед дзеркалом щаслива посидиш, Мені до любої вподоби. А там, при нагоді, в святковий день якраз Щось зможеш одягти і людям напоказ — Каблучку, ланцюжок чи перлів там разок, А матері якихсь накажемо казок. Маргарита Від кого ж ці обидві скриньки? Якісь непевні базаринки! Хтось стукає. Ох, чи не мати? Куди ж це діть? Марта (визирає) Ні, пан чужий якийсь. Ввійдіть! Мефістофель (увіходить) Даруйте, пані, що так заходжу І, може, пані у чімсь тривожу. (З пошаною відступає перед Маргаритою). Я Марту Швертляйн хтів спитати. Марта Це я. Що має пан казати? Мефістофель (тихо до неї) Прошу пробачення; у вашмості Сидять такі вельможні гості, То, може, я собі піду, А по обіді знов зайду. Марта (вголос) От тобі, дочко, й даровизна: Пан за шляхтянку тебе визнав. Маргарита Ні, я собі з простих міщан, До мене дуже добрий пан; Усе це вбрання — не моє. Мефістофель Ні, крім вбрання, іще щось є; І погляд ваш, і ввесь ваш склад! То можу лишитись? Дуже рад. Марта То що ж приніс нам любий гість? Мефістофель Гай, гай! Не дуже веселу вість! Не тим би я хотів послужити: Ваш чоловік наказав довго жити. Марта Помер? Мій голуб? Бідна я! Мій муж помер! Ой смерть моя! |
