Красуня Та годі вже нам дозоляти! Проктофантазміст Скажу вам прямо, не стерплю: Я деспотизму духу не люблю, Бо мій же дух не має влади. (Танець іде далі). Мені сьогодні вперто не щастить, Але ж мандрівку треба описати; Чортів з поетами надіюсь подолати, Коли б ще тільки довший час прожить. Мефістофель Він піде ще в калюжу сполоснуться — Так він лікується з усіх недуг; Коли ж йому п'явки у зад ввіп'ються, То вийдуть з нього духи, вийде й дух. (До Фауста, що кинув танцювати). А де ж твоя дівчина-врода, Що до танку співала всмак? Фауст Коли вона співала так, Червона мишка плигнула їй з рота. Мефістофель Ото і все? Це ще біда мала; Аби не сіра миша та була. Чи ж дивляться на те, коли гулять охота? Фауст Ти в даль вдивися пильно: Он дівчина, прекрасна і бліда; Мов скована — така її хода, Ледь сунеться — повільно йде, повільно… Мені здається, впізнаю В ній Гретхен милую мою. Мефістофель Нехай собі! Немає в тім добра. То ж привид неживий, оманлива мара. Біда, кого вона спіткає, Бо зір її у жилах кров стенає, Людину враз у камінь обертає; Ще про Медузу казка не стара. Фауст Так, мов оскліли очі мертвякові, їх не закрила любляча рука. Це Гретхен грудь, у любощах п'янка, Це Гретхен тіло, в пестощах медове… Мефістофель Ти — дурень-легковір! Та це ж одна мана! Здається кожному коханкою вона. Фауст Що за розкоші! Що за муки! Мене до неї порива… Та чом цю гарну шию обвива Червоний шнур подобою гадюки, А вшир — як спинка ножова? Мефістофель Та бачу, бачу всі ті штуки. А часом під пахвою й голова, Що втяв Персей їй міцнорукий. Та що за мрією гоньба! Ходім до того он горба, Там шумно й людно, — чистий Пратер, [51]І, як не спить твій поводатир, — Ми під театром стоїмо. Що тут таке? Знов зараз почнемо. Семірку в нас усі тут полюбляють, Остання це з семи денних вистав. Аматор п'єсу написав, Аматори і виставляють. Пробачте, я вже мушу йти; Аматор я — завісу відслонити! Мефістофель На вдивовижу вас на Блоксберзі зустріти, Вам кращого притулку не знайти. Сон Вальпуржиноі ночі, Або золоте весілля Оберона й Тітанії[53]
Інтермедія. Директор театру Нині буде вам спочин, Мідінгівці жваві: Гора й долина — то наш кін, Готовий до вистави. Герольд Півстоліття ждать дано Весілля золотого. А сварка скінчиться — воно Ще золотіш від того! Оберон До мене, духи, всі сюди, Як ви мені покірні, — Ми вже знову, й назавжди, З жоною друзі вірні. Пук Пук перевертом іде, Притупує ногою, Веселих духів вслід веде Ватагу за собою. Аріель Аріель заводить спів У тонах дивних, ясних; Вабить всіх його мотив — Потворних і прекрасних. Оберон Всі, хто хочете, ходіть До нас любові вчиться! Щоб подружжю в згоді жить, Перш треба розлучиться! Тітанія Як муж бурчить, жона кричить — На це є добрий захід: її на схід кудись замчіть, Його пошліть на захід! вернуться Там шумно й людно, — чистий Пратер… — Пратер — знаменитий парк у Відні, улюблене місце гуляння шляхетної публіки. вернуться Servibilis — послужливий (латин.) (переклад М. Лукаша). вернуться Назва сцени містить натяк на комедію Шекспіра «Сон літньої ночі», звідки взяті імена тендітних чарівних духів Оберона і Тітанїї, які святкують свій поважний ювілей шлюбного життя, що має настроїти читача на жартівливий лад. Гете обґрунтовував цю сцену посиланнями на «парабасу» в комедіях грецького поета Арістофана (V–IV ст. до н. е.) і на практику постановки комедій італійця К. Гольдоні (1707–1793), коли сюжет розбивався публічним виступом, або «інтермедію», що не були ніяк пов'язані з основною дією. У цій вставці багато натяків (не завжди розшифрованих) на сучасне поетові літературне і суспільне життя. |
