Хор П'єм, п'єм за столами, Дзень-брязь чарочками, А вп'ємося — байдуже: Геп додолу, та й уже! Герольд об'являє про різних поетів, співців природи, двору та лицарства, ніжних ліриків та натхненних одописців.
Вони товпляться, змагаються і не дають один одному сказати слова. Один якось вихопився і проголошує кілька слів. Сатирик Одна мені відрада: Співаю я охоче Про те, про що громада І слухати не хоче. Співці ночі та могил не виступають, бо саме завели з новоявленим вампіром прецікаву розмову, — чи не повстане з неї новий поетичний напрямок; герольду нічого робити — викликає тим часом грецьку міфологію, що зберегла і в новітній масці свою самобутню принадність. Грації Аглая Граціозність скрізь являйте; Граціозно дар давайте! Гегемона Любо всім бажане мати: Граціозно слід приймати. Євфросина А прийнявши, в тихім щасті Граціозно дяку скласти. Парки Атропос Як найстарша, за прядіння Я приймалася не зрідка; Треба розуму й уміння, Щоб життя снувалась нитка. Щоб була вона м'якенька, Треба гарно льон приладить, Щоб була вона рівненька, Треба пучкою пригладить. Хто в розкошах мір не знає, Хто занадто в пал вдається, Уважайте: нитці край є! Бережіться, ще ввірветься! Клото А мені уже цим разом Доля ножиці дала, Бо найстарша наша часом Нерозбірлива була. Берегла нитки гнилії Із старого кужелю, А надії молодії Підтинала без жалю. Та і я часом недбала — За всіма не доглядиш; Тим я й ножиці сховала — Так сьогодні безпечніш. Подивлюся я з безділля На кипучий вир життя; Ну, а вам тепер привілля — Веселіться як хотя. Лaxeзіс А мені одно робити — Знай гляди ниткам ладу; В мене погляд пильновитий, Зроду ходу не зведу. Кожній нитці тут потрібно Прямування дать тверде, Кожна нитка тут несхибно В колі вказаному йде. Я стрясла б весь світ широкий, Занедбавши нагляд свій; Йдуть години, линуть роки, Вічний ткач снує навій. Герольд (указує на фурій, що надходять) Цих трьох, що йдуть, ви б, мабуть, не впізнали, Хоч знаєтесь на міфах старовинних, І злющих яг, в стількох нещастях винних, Ви б як гостей жаданих привітали. То — фурії; та хто б мені повірив? Бо ж молоді, вродливі та ласкаві; Та не заходь із ними в жодні справи, — Ці горлички кусають гірше звірів. Вони завжди облудні, а сьогодні Найгірших вад не криють всі ледачі; Так і вони — не янгольської вдачі, А вочевидь катівки всенародні. Фурії Алекто Однаково обдурим, як захочем, Підкрадемось, як кішечки, влазливо; А хто з дівчам кохається щасливо, Тому до вух ми стільки натуркочем: «Кохаєш ти; яка ж тобі шаноба? Вона тайком на іншого моргає… Вона й тупа, вона й сліпа, й кульгає — На ній тобі женитись не подоба». І молодій накажемо немало: «Коханий твій на мові був з другою, Ще й кепкував, сміявся над тобою!» Мирись, як знай, а злагоди не стало… Мегера Це ще пусте! До мене, шлюб узявши, Потрапите; мені ж завсіди вдасться Химерами струїти світле щастя; Мінливий час, мінливі люди завше. Хто осягнув, до чого поривався, Наситившись, деінде мислі зносить; Він іншого, незвіданого просить, Від сонця б на морозі він сховався. Всьому цьому я вмію дати раду, І в слушний час, гукнувши Асмодея, Ходжу із ним незримо між людей я, Скрізь сіючи незгоду, зваду й зраду. Тісіфона Не язик, а ніж і трута Хай зрадливця покарає; Хто одразу двох кохає, У того душа зіпсута. За солодкі ті хвилини Гірко, гірко ти заплатиш! А благання марно тратиш — Не спокутуєш провини. Час надію вже покинуть! Скарга рветься аж до хмари, І луна волає: Кари! Той, хто зрадив, має згинуть. |
