Внутрішнє замкове подвір'я, оточене багатими фантастичними середньовічними будівлями Провідниця хору Поквапне й нерозумне те жіноцтво скрізь! На всіх вітрах сюди й туди хитається, Хвилюється і долею й недолею… Завжди одна із одною в незлагоді, Перечитесь — і тільки в горі й радощах Буває, що водно сміється й плачеться. Мовчіть і ждіть, дивіться: наша владарка Задумалась, вирішує, що діяти. Гелена Та де ж ти ділась, Піфіє, чи як тебе? Виходь уже з склепінь твердині хмурої! Як ти пішла до ватага славетного, Щоб запобігти нам його прихильності, — Хвала тобі! Веди мене до нього враз! Спокою вже по всіх тривогах прагну я. Провідниця хору Даремно ти, царице, озираєшся; Вже зникло десь напевне те страховище, Запало, може, в надра тої темряви, Що з неї ми так загадково вирнули; А може, десь блукає лабіринтами Чудного замку з тисячею пазамків, Господаря питаючи для зустрічі. Гляди, вгорі усе заворушилося, Порталами, ходами, коридорами Снують туди й сюди меткі прислужники — Либонь, бучне вітання нам готується. Хор Дух угору піднявсь! О, погляньте туди — Як там чемно ідуть, сповільняючи хід, Юнаки-двораки все улад та уряд… На чиє ж то веління, на чий то наказ Наближає до нас в урочистій тиші Гроно хистке чарівних молодят? Залюбується всяк на ту гожу ходу, І на кучерів май круг ясного чола, І на лиця рум'яні, як персика плід, Злегка засіяні ніжним пушком… Аж кортить укусить, та боюся якось, Бо бувало й раніш, що укусиш таке — Попелом візьметься в роті! Та ось найкращі Підходять сюди: Що ж то несуть? Ступні під трон, Килим до ніг, Пишний понад — тронний намет; Він вінцем імлистим Звивсь над головою Нашої цариці, Бо вона вже сіла На оздобний розкішний престол. Станьмо сюди Всі попідніжжю — Слуги її. Славне, славне, триславне, Благословенне вітання таке! Все сказане хором поступово виконується. Після того як слуги та джури довгою вервечкою поспускалися вниз, угорі на сходах з'являється Фауст у лицарських середньовічних пишних шатах і повагом зіходить униз.
Провідниця хору (уважно роздивляючись на нього) Коли йому, як іноді трапляється, Боги усього того не позичили, — Величності, пристойності, люб'язності, — А дарували, — скрізь удачу матиме: В запеклому бою з мужами сильними І у дрібній війні з жінками гожими. Він перевершить щонайкращих витязів, Яких, було, так високо цінили ми. Ходою неспішною, шанобливою Надходять князь; звернись до нього, владарко! Фауст (підходить, побіч нього Лінкей у кайданах) Замість яси, вітання-шанування І зустрічі врочистої, як личить, Веду тобі раба в важких кайданах, Що, занедбавши власний обов'язок, Мені не дав звершить мою повинність. Впади до ніг володарці, винись! Царице! Я поставив був його Бачучого на вежу височенну, Щоб він звідтіль уважно і обачно Землі і неба далей пильнував І вістував про все, що там побачить, — Чи хмарою насуне десь отара, Чи лавою надходить враже військо Із гір у діл — отару захистим, На військо вдарим. Нині ж він прошкодивсь: Ти йдеш — а він про те не сповіщає, І не змогли ми гідно вшанувать Достойну гостю. Цю тяжку провину Він кров'ю б досі вже спокутував, На горло скараний. Але тепер В твоїх руках покара і пощада. Гелена Ти дарував мені високу власть Судді й цариці, і хоч я гадаю, Що ти мене лиш вивірити хочеш, Звершу судді найперший обов'язок — Послухать винуватця. Говори! Дай вклониться, подивиться, Смерть моя, моє життя! Богом послана цариця — Лиш тобі мої чуття. Ждав я рано, що на сході Вирне світла джерело, Та неждано в пишній вроді Сонце з півдня ізійшло. І в той бік звернувся весь я; Замість падолів і гір, Замість далі піднебесся Лиш його вбачав мій зір. Я удався винозорим, Мов у лісі темнім рись, Та серпанком півпрозорим Очі раптом понялись. Ледве мріє щось там тьмяне — Вежа? Брама? Вал? Стіна? Мла рідіє, мла мов тане — Аж богиня вирина! Сяйво миле полонило Серце й душу, все єство; Нещасливця осліпило Красотою божество. Я забув, що на сторожі, Не трубив мій вірний ріг… Вбий мене — і я без дрожі Згину в тебе біля ніг. вернуться Лінкей — в міфології греків герой, що відрізнявся надвзичайно гострим зором. За міфом, пізніше був убитий братом Гелени — Поллуксом (Полідевком). У «Фаусті» цей образ трапляється ще далі. |
