Хірон Твій храм на місці, як завжди. Манто Блукаєш, як раніш, невтомно? Хірон Ти все сидиш сумирно, скромно, А я все мчусь, як той Пегас. Манто Я все сиджу, хай мчиться час. А це хто? Хірон Ночі цеї вир Йому душевний збурив мир; Гелени хоче цей шалений, І, щоб добутися Гелени, Удався він оце до мене; Йому полікуватись випада. Манто Люблю, хто неможливого жада. Хірон уже помчав далеко.
Манто Ходи сюди і радуйся, причинний: Цей темний хід веде до Прозерпіни; Там під горою, в хмурій глибині, Вона все жде на знаки потайні. Туди вже раз Орфея я водила; Не розгубись, як він… Сміліш до діла! (Спускаються вглиб). На горішньому пенеї Як раніше. Сирени Гей у хвилі, у Пеней! Поринаймо, виринаймо, Любим співом потішаймо Тих зневірених людей! Без води нема пуття! Линьмо всі в Егейське море, Там потоне всяке горе У відрадощах буття! Землетрус. Сирени Потекла вода назуспіт, Берег рветься — тріскіт, лускіт, Затрусилася земля, Дим із глибу мов стріля… Утікаймо! Живо, живо! Не к добру те дивне диво… За нами в море, любі гості, На широкі широкості! Хвиля грає там шумливо, В берег плещеться грайливо, Місяць сяє там подвійно, Тихострунно, ніжномрійно; Там — свобода і краса, Тут — тривога і труса. Хто розумний, утікай! Жаху сповнений цей край. Сейсмос (бурчить і гримає в глибині) Знайте силу землетруса! Раз плечима ще упруся І нагору продеруся — Хто ж подужає спинить? Сфінкси Що за прикра двиганина, Осоружна хитанина, Безнастанна трусанина, Гуркотнеча безупинна, — Як же нам те все терпіть! Тільки сфінкси сіли стекло, їх не зрушить з місця й пекло. От склепіння пнеться вгору, Хто ж то править за підпору? То ж той самий велет сивий, Що колись під час бурхливий Острів Делос здвиг із хвилі Для Латони-породіллі. [78]Мов Атлант, він м'язи пружить, Все здвигає, рушить, крушить, Підіймає купи мулу, Рінь і твань, глейку гамулу, Ґрунт і персть, пісок і глину… Так розложисту долину Поперек він розбуяв — І знічев'я гору сп'яв. Ось колос той мускулястий Камінь тирить, щоб покласти На підмур'я до споруди, У землі іще по груди; Ну, та далі він не піде, Сфінкси тут — рости вже ніде. Сейсмос Я сам-один воздвиг цю гору, Не може бути тут і спору: Не мав би світ таких окрас, Якби я не трусив, не тряс… Чи то ж могли б велично звитись В небесну синь верхів'я гір, Коли б я їх з землі не витис, Щоб земнородним тішить зір! В часи прадавні Ночі та Хаосу, З титанами змагання ведучи, Перекидав я Пеліон і Оссу, [79]І гори в нас літали, як м'ячі. Ми довго так скажено пустували, Коли ж та гра вкінець знудила нас, Ми нап'яли ті дві гори зухвало, Немов подвійну шапку, на Парнас. Тепер живуть там світлі музи І їхній зверхник Аполлон, І сам Зевес у громовій потузі Посів піднятий мною трон. Отак, напружившись, з безодні І нині гору я воздвиг. І закликаю вже сьогодні В нове житло жильців нових. Сфінкси Глянь на гору цю велику — Скажеш, тут стоїть одвіку, Але ми — наочні свідки, Як вона постала й звідки. Ще скаляться скрізь скали на горі, А вже рости взялися чагарі, Та сфінкс на те байдужливо погляне, З святого місця зроду він не встане. Грифи Злота стяжки, злота кришки Крізь щілини аж жахтять. Ви, мурашки-чіпконіжки, Скарб той мусите дістать. вернуться Острів Делос здвиг із хвилі / Для Латони-породіллі. — Латону, що завагітніла від Зевса, переслідувала Гера, і вона з відчаю кинулася в Егейське море, де Нептун створив для неї острів Делос, на якому вона народила бога сонця і мистецтв Аполлона (Феба) і богиню полювання і жіночої цноти Артеміду (Діану). Типове для Гете розуміння міфу, коли грізно-бурхливі вияви природи переходять в естетично довершені явища. вернуться Пеліон і Осса — гори в Фессалїї; за міфом, гіганти навалили одну гору на другу, щоб дістатися Олімпа і скинути Зевса. |
