Хор мурашок Аби де велети Воздвигли гору, Ви її встелете, Мурашки, скоро… В кожній тут щілочці Скарбу багато, В кожній тут жилочці Набгом набгато. Пильно обнишпормо В кожнім куточку, Золота вишпурмо Всяк по шматочку. Щоб не партолити, Працюймо дружно: Берімо золото, Землі не рушмо! Грифи Аби хто золото знайшов, — Під наші пазури на схов! Із-під таких кріпких замків Іще не крадено скарбів. Пігмеї Ось і ми тут опинились, Як — незчулися й сами; Не питай, відкіль прибились, Раз уже на місці ми! Для веселої оселі Кожен шмат землі згодивсь, Показалась щілка в скелі — Гульк! — і карлик уродивсь. Карлик з карлицею в парі Дбало в'ють собі кубло І живуть, не знавши свари… Чи і в раї так було! Кращого й шукати годі, Вже не підем відціля. І на заході, й на сході Щедра мати всім земля. Дактилі Усе пішло від неї, Як вивела пігмеї, Вона й найменших сплодить І рівню їм находить. Старші над пігмеями В зручному місці Станом ставаймо І без користі Часу не гаймо: Поки спокійно, Кузню збудуймо, Будуть же війни, — Зброї накуймо! Рийтесь, мурашки, Щирі комашки, Щоб нам дістали Різні метали! А ви, дактилі, Малі та смілі, В купу складайте Дрова і гілля, Жар розгнітайте, Паліть вугілля! Генералісимус Стріли і луки Швидко у руки! Плавають озером Селезні козирем, Дзьоб підіймають, Часом помають Гордо крилом… Всіх їх побийте, В пера повийте Кожен шолом! Мурашки й дактилі Гноблять нас хижо, Мучать тирани, Наше залізо — Нам же кайдани. Ждемо ми спасу Слушного часу. Крики, зойки передсмертні — Вороги немилосердні! Лопіт крил, страшна яса Устає під небеса. Вже тих селезнів побили, Що аж хвилі зчервоніли; Ті потворні коротишки, Товстопузі кривоніжки, Хижаки, до крові ласі, Рвуть їх пір'я на окраси. Гей до нас, пернаті друзі! В непохитному союзі Захищаймо спільну справу, Відомщаймо всіх по праву. Хай скарає лютий гнів Наших ницих ворогів! (Курличучи, розлітаються різно). Мефістофель (на рівняві) На півночі навик я до відьом, А тут між духів чуюсь чужаком. Нема як Блоксберг [81] — ніби рідний дім, Ти знаєш всіх, і сам відомий всім. Там Ільза вік на камені сидить, І Генріх на своїм шпилі не спить; Хоч дмуть на Еленд пельки Хропунів, Там все стоїть десятками віків. А тут ідеш, і хтозна-звідкіля Беруться складки, брижиться земля. По рівному я йшов, і, мов на зло, У мене ззаду гору піднесло; Воно не скільки там і висоти, А сфінксів тих я можу й не знайти… Долиною палають скрізь огні, Навкруг снуються привиди чудні. Ось гроно краль примхливо-чарівне Гука й тіка — приваблює мене. Гайда до них! У кого сильна хіть, Той повсякчас до насолод спішить. Ламії (приваблюючи Мефістофеля) Біжімо далі В веселім шалі! На хвилю станьмо, Назад погляньмо… Це ж насолода: Той гріховода, Старий, плюгавий Та ще й кульгавий, Летить за нами Немов без тями. Не раз спіткнеться, Впаде не раз, А все женеться — Кортить до нас. Мефістофель (пристає) Бодай вам грець! З Адама плем'я кляте Привчилося чоловіків звабляти! На старощах ізнов ума рішивсь… Чи мало ж я іще у дурні шивсь? І знаєш же, що шваль то непутяща, Шнуровані, фарбовані ледаща, Аби схопив котору навмання, — Посиплеться зусюди порохня… Назнався вже, набачився задосить, А свиснуть, стерви, — враз до танцю зносить. вернуться Пігмеї — карлики, що ворогували з журавлями; у Гете вони схожі на німецьких гномів, що добували метали; дактилі — демони з Фрігії, не більше пальця заввишки, що були вправними ковалями; Івікові журавлі — за міфом, виявилися свідками вбивства грецького поета Івіка (VI ст. до н. е.) і видали убивць своїм курликанням. На цю тему Ф. Шіллер написав баладу «Івікові журавлі» (1797). вернуться Блоксберг — або Брокен, гора на Гарці, де відбувалася німецька Вальпуржина ніч (див. І частину). |
