Ламії (спиняються) Стій! Він стоїть, задумався, поник… Нум навперейми, щоб, бува, не втік! Мефістофель (рушає знов) Вперед! Бо ще мене зашпорта В тенета сумніву цілком; Кий чорт хотів би буть за чорта, Коли б не малося відьом! Ламії (знадливо) Задрібцюймо круг героя, Може, в серці спалахне в нім Почування до котрої. Мефістофель Та при світлі цім непевнім Всі ви ніби непогані, Не завдам нікому гани. Емпуза От і я! В веселім крузі Дайте місце і Емпузі. Ламії Вона в гурті у зайвину, Женім причепу навісну. Емпуза (до Мефістофеля) Братусю, я ж твоя кузина, Емпуза б то, нога ослина, А в тебе кінський, бач, копит; Привіт, ріднесенький, привіт! Мефістофель В новім шукаючи одради, Забивсь я з Гарцу до Еллади, І тут усім я сват чи брат, Уже я й родичам не рад. Емпуза На все я вдана, швидко дію, В сто видів обертаться вмію; Сьогодні в постаті осла Я на поклін тобі прийшла. Мефістофель Я постеріг, що в цій країні Шанують страх зв'язки родинні; Та ще я з розуму не сплив, Щоб родичатись до ослів. Ламії Та кинь ту капосну бридуху, Вона краси не терпить духу; Де що хороше й гоже є, Вона одразу зіпсує! Мефістофель Та й ви, красуні чулі й милі, Сказати правду, підозрілі: Од ваших ладних щічок-роз Боюся я метаморфоз. Ламії Чи так, чи ні, ти спробуй щастя. Багато ж нас, то, може, вдасться Впіймать найкращу… Та скорій! Розтеревенився ти хтиво, Розхвастався — велике диво — Жених підтоптаний, старий! Ввійшов у круг — погратись можна; Дійде черга — скинь маску кожна І суть свою, як є, відкрий. Мефістофель Уже я вибрав. Ось найлучча… (Хапає одну). Ой лишенько! Яка худюча! (Хапає іншу). А це? Огидниця якась! Ламії Тобі, паскудо, кращих зась! Мефістофель Чи до малої піддобриться? З рук вислизла, мов ящуриця, Коса-змія, хоч ізневірсь… Хай краще вже оця довганя… Гай-гай! Даремні намагання! Та це ж шишкоголовий тирс! Хіба підлізти до товстулі Та з нею десь піти на гулі — Хоч тут невдача не спітка! Пухка й крихка — такі на сході Завжди були в ціні і в моді… Брр! Пирсла порхавка гидка! Ламії Гей, налітайте роєм чорним, Грізною хмарою огорнем Цього причепу відьмача! У пику биймось кажанами! Не схоче жартувати з нами, Нехай удруге вибача! Мефістофель (обтрушується) Я й досі не набрався тями; На півдні й півночі — те ж саме, Як там, тут привиди бридкі, Народ, поети теж гидкі. І тут однакий маскарад, Де кожен солодощам рад… Під масками красунь шукав я — Потвор жахливих одкривав… Та від обману б не втікав я, Аби лиш довше він тривав. (Заблудився поміж каміння). Та де ж це я? І що за знак, Що не вхоплю тропи ніяк? То по гладкому йшов неначе, Тепер застряв між каміняччя; І як я виберуся звідси, І як найду ізнов ті сфінкси? Чи це ж таки можлива річ — Така гора в одну лиш ніч? Е, тут народ не те, що наш, І Блоксберг носять на шабаш. Ореада (з природної скелі) Ходи сюди! Моя гора, Ти ж бачиш сам, як світ стара. Вшануй мої круті пороги, Це Пінда славного відроги Отак далеко простяглись; По них тікав Помпей колись… А то — мара, уяви гра — О півнях щезне та гора; Таке тут часто постає І раптом ніби розтає. |
