Сад Марти Маргарита і Фауст. Маргарита Пообіцяй же, Генріх! Маргарита Скажи, як із релігією ти? Ти серцем повний доброти, А от до віри мов байдужий. Фауст Облиш, дитя! Міцна моя любов; Кого люблю — проллю за того кров, А вірити не бороню нікому. Маргарита Ні, треба вірити й самому. Маргарита Ох, щоб я на тебе мала вплив! Ти ж не шануєш і Святих Дарів! Маргарита А приймати не приймаєш. На службі, сповіді ніколи не буваєш. Ти віриш в Бога? Фауст А чи змога Комусь сказать: «Я вірю в Бога»? Чи ти в священика спитай, Чи в мудреця про те — вважай, їх відповідь — мов глум. Маргарита То ти не віриш? Фауст Мій ангеле, не в ту ти міру міриш. Хто б міг назвать Його І так признать Його: «Я вірю в Нього»? Чи не відчуть Його І відметнуть Його: «Не вірю в Нього»? Всеобіймитель І Вседержитель, Хіба ж не обіймає, не держить Він Тебе, мене, себе? Хіба ж над нами не склепіння неба? Хіба ж під нами не земная твердь? Хіба ж нам не зоріють Привітно зорі вічні? Хіба ж я не дивлюсь тобі у вічі? Хіба ж усе це не пройма Твій ум і серце, Не віє в вічній таємниці Незримо й зримо вколо тебе? Наповни ж Ним все серце, аж по вінця, І якщо в цім чутті зазнаєш щастя ти, То зви Його, як хочеш: Любов! Блаженство! Серце! Бог! А я ім'я не знаю Йому! Чуття — то все; Ім'я — то звук і дим, Що пал небесний сповива. Маргарита Втішаєш ти мене всім тим; Священик каже те ж; слова Він тільки інші ужива. Фауст Ти обійди усі світи, — Це кажуть всі од серця повноти, Та кожному своя властива мова; Чому й мені свого не вжити слова? Маргарита Послухаєш, то й гарно кажеш ти, А все ж тривога обіймає, Бо у тобі Христа немає. Маргарита Горе мені тяжке, Що ти попав в товариство таке. Маргарита Того, що ходиш завше з ним, Ненавиджу я всім нутром своїм; Такого не було ще ніколи; Побачу — аж у серце коле, Той чоловік страшний якийсь. Фауст Люба лялечко, не бійсь! Маргарита Його присутність аж кров стена. Я всім зичлива й приязна; Тебе хочу бачить — жду не діждуся, Того ж чоловіка душею боюся, Та ще й здається, що він шахрай! Як я неправа, Боже, не карай! Фауст Є ж і такі диваки на світі. Маргарита Із таким я б не хотіла жити! Як тільки він заходить сюди — Подивиться так глузливо завжди І мов зі злом; Знать, що йому чуже все кругом; В нього написано на лобі, Що йому ніхто не в уподобі. Мені з тобою тут в тиші Так легко, вільно на душі, В його ж присутності мене мов що стиска… Фауст (до себе) Моя віщунко ти чутка! Маргарита Аж самовладу я гублю, Як він до нас свій вид бридкий появить. Здається, що й тебе вже не люблю, Молитися при нім не можу навіть… Аж серце сохне у журбі; Так, мабуть, Генріх, і тобі? |
