Фауст О привиди зловісні! Ви караєте Наш рід людський мільйонами терзань І низку днів байдужих обертаєте У лабіринт нечувзних страждань. Від демонів нелегко утекти, На пута їх кріпкі немає ради, Та ти, Турбото ница, ти Не діждеш наді мною влади! Турбота Щоб з мене більш не насміхавсь ти — Піду, лишивши прокляття! Сліпують люди все життя, Ти ж під кінець осліпни, Фаусте! (Дмухає на нього). Фауст (осліпши) Навкруг лягає ніч кромішним адом, Але не згасла розуму зоря; Ще встигну я здійснить великий задум — Усе рішає слово владаря. До праці, люди, шарварком умілим! Сміливу мисль явіть чудовим ділом! Намічене нам виконати слід — Беріть знаряддя, заступи, лопати! За щирий труд, за щедрий піт Ждіть неабиякої плати; Одна душа та рук сто сот Досягнуть творчості висот! Просторе дворище перед палацом
Смолоскипи. Мефістофель Сюди, сюди! Шкитиль, шкитиль, Розхитані лемури, З кісток, в'язок і сухожиль Латковані понури! (хором) Зачули ми твій голос лиш — І вмить сюди примчали; Либонь, прирізать нам велиш Ти шмат землі чималий. Сюди з вимірним ланцюгом І гострими кілками На клич прибігли ми бігом, А нащо? — Не до тями. Мефістофель Та тут робота не яка — Ви тільки власну міру знайте! Найдовший хай ляга за мертвяка, А інші — дерн навколо обкопайте, А потім рийте яму там, Як рили вже батькам, дідам! З палати до тісної хати, Хоч круть, хоч верть, доводиться махати. Лемури (копають із глузливими вихилясами) Я молод був, я жив, любив — За мед життя здавалось; Гуляй, душа, без кунтуша! — Співалось, танцювалось… Підкралась старість тайкома, Ціпком мене угріла, Я, бідний, носом заорав, Та не куди — в могилу! Фауст (виходить із палацу полапки, держачись одвірків) Яка то втіха — чути брязк лопат! Юрба, моїм покірна цілям, Землі дає належний лад, Виводить перепони хвилям І морю творить строгу грань. Мефістофель (набік) Шкода, старий, твоїх старань, Шкода тих насипів і гатей! Поживок матиме багатий Нептун із того, чорт морський. Усе те з вашим муравлищем Кінець кінцем дотла ми знищим Союзом пекла і стихій. Фауст Ти ж добре дбай, Бери де хоч робочі руки, — Вживай принади і принуки, Плати, лести і підганяй! Та щоб мені щодня ти говорив, Наскільки посувається той рів. Мефістофель (півголосом) Що треба буде, все ми зробим, Та тут не ровом пахне — гробом. Фауст Край гір лежить гниле багно, Весь край струїть грозить воно; Його ми мусим осушити І тим наш подвиг довершити. Мільйонам ми настачим місця тут — Стихію зборе їх свободний труд. Простеляться лани широкополі, Стада рясні заграють на роздоллі, Круті горби зведе трудящий люд, Укриє їх узорами споруд — І заживе в цім краї, як у раї… Нехай лютують хвиль скажені зграї, Хай спробують де греблю ту прорвать — Здолає гурт прорив затамувать. Служить цій справі заповідній — Це верх премудрощів земних: Лиш той життя і волі гідний, Хто б'ється день у день за них. Нехай же вік і молоде й старе Життєві блага з бою тут бере. Коли б побачив, що стою З народом вільним в вільному краю, Тоді гукнув би до хвилини: Постій, хвилино, гарна ти! Ніяка вічність не поглине Мої діла, мої труди! Провидячи те щасне майбуття, Вкушаю я найвищу мить життя. Фауст заточується. Лемури підхоплюють його і кладуть на землю.
Мефістофель Утіхи, щастя — все йому в ненасить, Жаги ніколи спрагнений не вгасить; Бідаха рветься зупинить Пусту, благу останню мить! Боровся він зо мною скільки сил, Та час — за нас: упав старий на діл. Годинник став… вернуться Лемури — демони, що супроводжують померлого в підземне царство. На античних барельєфах зображаються у вигляді кістяків, обтягнутих шкірою. У Гете — слуги Мефістофеля. |
