Цісар Тепер ідіть собі й міркуйте в самоті Про цей великий день, єдиний у житті. Світські князі виходять. Духовний (залишається і промовляє патетично) Твій канцлер геть пішов, єпископ тут лишився, Пересторогу дать володарю рішився, Уболіваючи по-батьківськи за ним. Цісар У цей веселий час чи можна буть сумним? Архієпископ Вбачати мушу я зі скрухою гіркою Помазану главу в союзі з сатаною! Хоч ти й посів престол, на тому не кінець. Чи прийме те Господь і папа, наш отець? Коли про ці діла Петрів намісник взнає, Він царство грішнеє святим огнем скарає, Бо в ньому ти збудив іще в ту пору гнів, Коли в вінчання день чарівника звільнив. З твого вінця упав найперший промінь ласки На кляту голову не з Божої указки. Покайся ж хоч тепер і не гніви святинь, З добра неправого посильну лепту кинь. Оддай ті пагорби, де твій намет пишався, Де з злими духами блюзнірськи ти єднався, Де слухав ти словес лихого князя лжі, Ти монастир святий побожно заложи; Ліси навколишні, що ген у далі мріють, Гірські пасовиська, що буйно зеленіють, Озера рибнії, і ріки, і струмки, Що у долину мчать, ізвивисті й шумкі, Й долину всю даруй обителі священній, За щире каяття сподобишся прощення. Цісар За ці тяжкі гріхи я й сам себе виню. Постав же сам, як знай, границі наданню. Архієпископ На місці, де тебе уведено в спокусу, Вели спорудити храм Господу Ісусу. [111]Вже бачу духом я — угору мур росте, Промінно світиться убранство золоте, Встає олтар і неф, вивершуються хори, І хрест зове мирян до віри і покори. Благочестивий люд прямує в Божий дім, Бо перший дзвін загув, як благовісний грім, З дзвіниці гострої, що в небо гінко рветься, — І грішник, молячись, людиною стається. У день освячення — то буде втіха нам! — Вшануй присутністю своєю новий храм. Цісар Нехай же здійсняться ці намисли натхненні Во славу Господу, мені на розгрішення; Діяння те мій дух угору піднесе. Архієпископ Як канцлер, я б хотів оформити це все. Цісар Виписуй грамоту на займища церковні, Я підпишу її в одраді молитовній. Архієпископ (пішов був уже, при виході обертається) Та дай церковникам довічний привілей На всякі податі й відбутки від людей: Щоб храм оздобити велично, благоліпно, Чимало буде нам коштовностей потрібно. А щоб на пустоші воздвигнуть храм скоріш, Ти частку здобичі віддати нам велиш. Та ще розпорядись, щоб люди приставляли Нам камінь, дерево та й інші матер'яли, А ми з амвону їх, як треба, навчимо, Благословення їм на ревний труд дамо. (Виходить). Цісар Таких тяжких гріхів я не робив ще зроду, Оті кудесники ввели мене у шкоду. Архієпископ (ще раз повертається, низенько вклоняється) Ти берег моря дав єретику тому, Погрожує од нас анафема йому, Як не одпишеш ти і звідти на святиню Усі повинності, і чинш, і десятину. Цісар (прикро) Але ж бо землю ту ще море покрива. Архієпископ То почекаємо, аби були права; Да не промовиться владичне слово всує. (Виходить). Цісар (сам) Як так чинитиму — все царство роздарую. Дія п'ята
Відкрита місцевість Мандрівник Ось він, тінявий, привітний Холодок од лип старих… По мандрівці довголітній Знов потрапив я до них! Ось хатина та гостинна, Що скитальця прийняла, Як його на цю містину Вергла з моря хвиля зла. Де ж господар, господиня, Люди щирі, помічні? Чи ж моє благословіння їм продовжує ще дні? Чи ж у всьому мають вдачу, Чи живуть в теплі, в добрі? Чи побачу, чи віддячу? Вже й тоді були старі… Бавкіда (древня бабуся) Тихше, тихше, гостю милий! Цить! Дідуня не збуди! Довгий сон старому сили На короткі дасть труди! вернуться …Вели спорудити храм Господу Ісусу. — Розвиваючи важливу тему утопії, Гете виводить трьох будівничих: Цісаря, який розбудовує на нових засадах державу; Архієпископа, який будує для замолення гріхів храм, і Фауста, який хоче побудувати на відвойованій у моря смузі землі нову цивілізацію. |
