Так, вірна армія спасла тобі корону

І пильнуватиме твоїх земель кордону.

Вбезпечим супокій та й будем пити мед,

У замку прадіднім справляючи бенкет.

Тоді з оцим мечем я побіч тебе стану,

Твоїй величності являючи пошану.

Ти смілий чоловік і ввічливий разом,

Будь оберкамергер, керуй моїм двором,

Двірською челяддю нелегко управляти,

Не служать, як би слід, через одвічні звади.

Ти прикладом своїм зумієш напутить,

Як цісарю й двору належиться годить.

Я буду діяти по загаду царському,

Сприяти доброму, не шкодити й лихому,

Буть щирим і прямим, без хитрості й крутні;

Ти не зневіришся, володарю, в мені.

А перед учтою мені дозволиш потім

Подать тобі води у тазі щирозлотім

І персні потримать; ти руки освіжиш,

І врадує мій зір твій вид іще світліш.

У мене сила справ, і зараз не до свята,

Але попереду ще радощів багато.

Ти будеш стольником — за ловами гляди,

Піклуйся птичнею, в фільварках лад веди;

Я обиратиму улюблені потрави,

А ти по всякий час пильнуй своєї справи.

Я з радістю готов томитися постом,

Поки величності не вдовольню цілком.

Настачим з кухарем тобі всього до строку,

Далеке зблизимо, прискорим пору року.

Та їжа рідкісна тебе не приверта.

Тобі понад усе здоров'я й простота.

Коли вже в нас якось про учти тільки й мови,

Ти будеш чашником, юначе мій бідовий!

Ти пильно дбатимеш, щоб наші погреби

Смачними винами повніли щодоби,

Та щоб не втратили високої довіри,

Сам у веселощах завжди дотримуй міри.

Мій пане, честь таку приймаючи, юнак

Стає мужчиною, незчуєшся і як.

Бенкету славного чекаючи терпливо,

Я цісарський буфет обставлю напродиво,

Надбаю посуду — все злота та срібла,

Тобі ж я виберу бокал з тонкого скла,

Зі скла венецького, що дивну силу має —

Вино в нім кріпшає, проте не оп'яняє.

Звіряймось сміливо на дію чудо-чар,

Та здержливість твоя — то ще цінніший дар.

Усе, що я сказав у цей момент важливий,

Як істину святу надійно сприйняли ви,

На слово цісаря ви можете вповать;

Та є в нас грамоти, і підпис, і печать,

Щоб слово ствердити. А ось, мов нарочито,

Сановний муж іде цю справу докінчити.

Коли в склепіння пруг останній камінь ліг,

Говорить чоловік: «Я дім навік воздвиг».

Ось четверо князів; ми міркували пильно,

Як нам двірські діла уряджувати спільно;

А для провадження державних суто справ

Собі я п'ятеро довірених обрав.

Маєтностями ви усіх затьмить повинні,

Тому й поширюю я ваші володіння,

Всі добра зрадників між вами поділю,

Вас можновладцями потужними зроблю.

Даю вам привілей збільшать наділи віном,

Міньбою, куплею чи іншим правим чином;

Вживайте повністю всіх вольностей і прав,

Що здавна наш закон князям удільним дав:

Хай вашим присудам скоряються підданці,

Не апелюючи до жодних більш інстанцій;

Нехай подушне й чинш ідуть вам звідусіль,

Карбуйте золото, беріть руду і сіль.

За вірну службу вам подякувати маю,

Тож вас до зверхника найближче підіймаю.

Ми вдячні глибоко за все, що дав ти нам!

Підсилюючи нас, ти дужчаєш і сам.

Ще й вищий привілей вам хочу доложити:

Для царства я живу і ще бажаю жити,

Та тіні пращурів нагадують мені

Про неминучий край земної суєтні.

Настане і моя година помирати,

Тоді ви мусите наступника обрати,

Хай пануватиме вінчаний володар

У мирі й лагоді, без міжусобних чвар.

Із гордістю в душі, з покорою в поставі

Вклоняються тобі державці величаві;

Допоки щира кров по жилах творить круг,

Ми — тіло, що твій дух проводить легко в рух.

Нехай ці рішення несхибні і незломні

Увічнить грамота на всі часи потомні.

В своїх маєтностях ви вільні володіть,

Але з умовою — нічого не ділить;

Хоч як побільшите ви згодом дар монарший,

Усе те в спадщину хай син дістане старший.

Я на пергамені спишу оцей устав,

Щоб він імперії благим законом став;

Хай канцелярія тоді печать приліпить

І підпис твій святий усе навіки скріпить.